Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Червоне і Чорне. Антонич
«…На чорнім тлі, як кров трагічна,
Півоній молодість червона».
(Богдан-Ігор Антонич «Півонії»)
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдорожчий, сподібнений кату,
наді мною меча підіймає байдужно.
Чорні ночі глупаві і тіні криваві,
і сліпі, недолугі ви, сумніви-сови,
що вам оклики щастя у дикій заграві,
на здимілому тілі сліди пелюсткові.
Хто чоло цілував, прихиляв собі в руки,
молодий і блідий, тепер цілить двосічно –
любий друг (а чи ворог) завдав тобі муки,
на червоні півони кров розсіяв трагічну.
То – не кров. То - п'яніння на руків'ї меча!
Б'ється чорно каміння вселенської пустки.
Попри крик, попри жах, попри морок в очах,
на розритих могилах – червоні пелюстки.
(Зі збірки громадянської лірики
"Непроминальність, або Енколпіони для душ". -
Львів:Сполом,2017)
(«…Але молімся зорям дальнім,
щоб нам дали на світі цім
життя величне і страждальне»…
Львів – місто Антонича. Якось в кінці 80-х у неформальному літературному середовищі Львова зародився рух до відродження пам’яті Богдана-Ігоря Антонича – почали з того, що знайшли його безіменну могилу на Янівському цвинтарі. Пригадую море люду – і старого, і молодого (і себе в цьому морі) – читали його поезію, промовляли слова одкровень і осипали його могилу квітковим пелюстям. Я тоді декламувала кудись понад головами, у глибини неба, його «Молитву до зір» і улюблені «Півонії».
Відтоді – в моїй пам’яті і пам’яті мого літературного покоління – Богдан-Ігор Антонич назавжди зрісся з іменем Львова…)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
