Ми капітани власного життя,
ведемо човен по ріці Буття.
Пливемо навмання життєвим морем,
назад уже немає вороття…

Вітрильник наш складається зі слів
та відчуттів, думок і віщих снів,
а навкруги гуляє долі вітер.
У парус я його усе ловив...

І бавимося словом, ніби діти,
воно вперед допомагає плити,
та інколи назад, а то – в безодню…
Доречно думати до того, як робити!

Вітрила наші роздирає вітер,
несе їх шмаття по усьому світу…
Аби не збитися із курсу в непогоду –
по компасу вести потрібно кліпер.

Ріка – не море, в неї є кінець.
Життя ми проживаєм унівець.
Веде ковчег у бухту щастя шкіпер,
якщо він остаточно не сліпець.

А щастя що? У кожного своє!
Його хтось в лотерею виграє,
а інший увесь вік штурвал стискає
і весла трудить, доки сила є…

Але намарно неймовірний треш –
не сіпайся, від долі не втечеш!
Дорогою як не утонеш навіть,
до берега все рівно припливеш...

17.08.2016