Про Копичинський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку почув у 1972 році від односельця Петра Шевчука, котрий там навчався. На його ж запрошення я вперше побував у навчальному закладі. І після закінчення Нагірянської восьмирічної школи одразу поїхав туди здавати документи.

Мене зарахували у групу бухгалтерів, де серед більш як тридцяти студентів було всього троє хлопців. Навчання було цікавим, вчителі були людьми мудрими, досвідченими. Запам’яталася наша перша кураторка, викладачка етики і естетики Галина Бучинська, згодом її замінила Ольга Гладка, старша сестра мого однокурсника Богдана Федорчука, нині знаного державного діяча та підприємця. Я досі згадую своїх викладачів Олексія Бражника, Івана Ганджу, Миколу Зеленова, Жанну Ігнатенко, Мирославу Кафтан, Олександра Колесника, Богдана та Олександру Підвисоцьких, Стефанію Підперигору, Костянтина Радковського, Бориса і Людмилу Сизоненків, Ярослава Федоровича, Богдану Чайку та інших.
Саме вони навчили мене акуратності, самостійності, відповідальності, передбачливості та професіоналізму, навчили працювати в команді і довіряти своїм друзям, а також розвинули вміння логічно й аналітично мислити, адекватно реагувати на складні господарські ситуації і не ухвалювати управлінських рішень у випадку високих ризиків та надмірних емоцій. На усе життя я виніс для себе принцип: уникати облесних людей і пліткарів. А ще запам’ятав корисне для бухгалтерів правило: сім разів обдумай, а один – підпиши, перед тим вдумливо і уважно все прочитавши.
Не можу не згадати і директора технікуму — Володимира Антошенко. Правда, під кінець мого навчання у технікумі сталися прикрі події, пов’язані з тим, що директор технікуму посварився через двох свояків-абітурієнтів (як мені розповіли пізніше) з керівником Гусятинського районного відділу КДБ. Через рік цей відділ назбирав проти учнів технікуму компромат і звинуватив у антирадянщині. Тоді Копичинський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку негативно «прославився» на всю Україну, а директора через певний час зняли з посади. Це стало ще однією, але не першою серйозною причиною для ліквідації навчального закладу як неблагонадійного (у 1966 році окремих викладачів технікуму звинуватили у буржуазному націоналізмі). Минуло трохи більше десяти років і Копичинський технікум, на жаль, об’єднали із Заліщицьким радгоспом-технікумом.
Нині, через сорок років, я щиро дякую всім, хто мене вчив і з ким я вчився бухгалтерського мистецтва у незабутньому Копичинському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку!

Згадаймо Копичинці з юності

Згадаймо Копичинці з юності,
Коли не було нам й сімнадцяти літ.
Пелюстками першої мужності
Нам травень притрушував слід.

Згадаймо, якими були ми тоді,
Як вчились натхненно днями, ночами.
У книгах, конспектах і в чистій воді
Ми черпали мудрість без тями.

Згадаймо у полі «важкі» буряки,
Дощами розмиті вузенькі дороги
Та русло мілкої сільської ріки,
Де мились, ґрунтом, забруднені ноги.

Згадаймо про сонцем наповнені дні
І перші у нашім житті поцілунки…
Колись це було, наче в гарному сні,
Та зникло усе за театру лаштунки.

Згадаймо Копичинці з юності…

Василь ДЕРІЙ,
випускник Копичинського
сільськогосподарського технікуму
бухгалтерського обліку 1977 року,
21-й випуск бухгалтерів,
доктор економічних наук, професор.

м. Тернопіль.


«Вільне життя». – 23.06.2017 р.
– № 49 (15889). – С. 8.
Всеукраїнська незалежна
громадсько-політична газета.