Своєму батьку
з нагоди 80-літньої роковини

Що було – відгуло…
Пронеслось, пролетіло, минуло.
Ніби в юності я знов спішу у село,
що в садах у долині втонуло.

Там могили рідні, Люба – мамка моя,
вічним сном вже навіки заснула…
Але батько живе, він – основа, сім’я,
ще ганяє двором дід Мачула!

Не сидиться йому, до курей він спішить,
до корови і знову по колу…
Їде сіно косить, згодом вже ворушить,
отакий він у нас – дід Микола!

На городі редиска, цибуля, буряк,
ще й горох посадив аж відколи.
Поливає, сапає невтомний вояк –
отакий він у нас, дід Микола!

То на Вовчу увечері знову іде,
озираючись хитро довкола.
Швидко рибки впіймає, бичка приведе –
отакий він у нас, дід Микола!

А горілку смакує, мов спрагнений квас,
п’є охоче за мир і свободу.
Дід найстарший з усіх Мачулів поміж нас –
голова Мачулівського роду!

Вип’є чарку-другу і добрішим стає,
пригадається юність і школа.
Розповість про рідню, про коріння своє –
отакий він у нас, дід Микола!

Не важливо, що вісім-то класів всього
довелося скінчити у школі,
бо продовжилась доля мінлива його
на комбайні в широкому полі.

Пригадає, як пас ще корів за селом,
як возив молоко до райцентру,
відгодівлю тварин, жеребця під сідлом,
свій похід непростий до завферми.

Крокував він упевнено шляхом життя,
і не знаю, яким ото боком,
але путь трудову без сумлінь маяття,
він закінчив статечно – завтоком.

Скоро правнуків буде наш дід колисать,
вчить ходить по життєвому полю,
молотити квасолю, картоплю копать –
все уміє дідуненько Коля!

Хай звучить у душі Вашій юності вальс,
щоб не раз ми ще сіли до столу.
Всі ми щиро, сердечно вітаємо Вас,
дорогий Ви наш, діду Миколо!

жовтень 2015