Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
2025.12.21
16:13
Самотня ніч. Холодне підвіконня.
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
2025.12.21
16:03
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
2025.12.21
15:44
Туман заполонив собою
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
2025.12.21
14:56
Ця сльота так трагічно зимова
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
2025.12.21
14:47
Задали дітям в школі творчу вправу,
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
2025.12.21
13:55
Світ оцей завеликий, та тихо, дитинко, не плач,
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
2025.12.21
13:04
Те саме знову без кінця.
Одне й те саме… все спочатку.
І та мелодія, і ця —
Тобі й мені, обом на згадку…
У кадрі наш з тобою зріст.
Зростали ми там без зупинки.
А в ньому вальс, а ньому твіст
І сна безрадісні уривки…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Одне й те саме… все спочатку.
І та мелодія, і ця —
Тобі й мені, обом на згадку…
У кадрі наш з тобою зріст.
Зростали ми там без зупинки.
А в ньому вальс, а ньому твіст
І сна безрадісні уривки…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Привітання і присвяти
Дід Микола
Пронеслось, пролетіло, минуло.
Ніби в юності я знов спішу у село,
що в садах у долині втонуло.
Там могили рідні, Люба – мамка моя,
вічним сном вже навіки заснула…
Але батько живе, він – основа, сім’я,
ще ганяє двором дід Мачула!
Не сидиться йому, до курей він спішить,
до корови і знову по колу…
Їде сіно косить, згодом вже ворушить,
отакий він у нас – дід Микола!
На городі редиска, цибуля, буряк,
ще й горох посадив аж відколи.
Поливає, сапає невтомний вояк –
отакий він у нас, дід Микола!
То на Вовчу увечері знову іде,
озираючись хитро довкола.
Швидко рибки впіймає, бичка приведе –
отакий він у нас, дід Микола!
А горілку смакує, мов спрагнений квас,
п’є охоче за мир і свободу.
Дід найстарший з усіх Мачулів поміж нас –
голова Мачулівського роду!
Вип’є чарку-другу і добрішим стає,
пригадається юність і школа.
Розповість про рідню, про коріння своє –
отакий він у нас, дід Микола!
Не важливо, що вісім-то класів всього
довелося скінчити у школі,
бо продовжилась доля мінлива його
на комбайні в широкому полі.
Пригадає, як пас ще корів за селом,
як возив молоко до райцентру,
відгодівлю тварин, жеребця під сідлом,
свій похід непростий до завферми.
Крокував він упевнено шляхом життя,
і не знаю, яким ото боком,
але путь трудову без сумлінь маяття,
він закінчив статечно – завтоком.
Скоро правнуків буде наш дід колисать,
вчить ходить по життєвому полю,
молотити квасолю, картоплю копать –
все уміє дідуненько Коля!
Хай звучить у душі Вашій юності вальс,
щоб не раз ми ще сіли до столу.
Всі ми щиро, сердечно вітаємо Вас,
дорогий Ви наш, діду Миколо!
жовтень 2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дід Микола
Своєму батьку
з нагоди 80-літньої роковини
Що було – відгуло…
Пронеслось, пролетіло, минуло.
Ніби в юності я знов спішу у село,
що в садах у долині втонуло.
Там могили рідні, Люба – мамка моя,
вічним сном вже навіки заснула…
Але батько живе, він – основа, сім’я,
ще ганяє двором дід Мачула!
Не сидиться йому, до курей він спішить,
до корови і знову по колу…
Їде сіно косить, згодом вже ворушить,
отакий він у нас – дід Микола!
На городі редиска, цибуля, буряк,
ще й горох посадив аж відколи.
Поливає, сапає невтомний вояк –
отакий він у нас, дід Микола!
То на Вовчу увечері знову іде,
озираючись хитро довкола.
Швидко рибки впіймає, бичка приведе –
отакий він у нас, дід Микола!
А горілку смакує, мов спрагнений квас,
п’є охоче за мир і свободу.
Дід найстарший з усіх Мачулів поміж нас –
голова Мачулівського роду!
Вип’є чарку-другу і добрішим стає,
пригадається юність і школа.
Розповість про рідню, про коріння своє –
отакий він у нас, дід Микола!
Не важливо, що вісім-то класів всього
довелося скінчити у школі,
бо продовжилась доля мінлива його
на комбайні в широкому полі.
Пригадає, як пас ще корів за селом,
як возив молоко до райцентру,
відгодівлю тварин, жеребця під сідлом,
свій похід непростий до завферми.
Крокував він упевнено шляхом життя,
і не знаю, яким ото боком,
але путь трудову без сумлінь маяття,
він закінчив статечно – завтоком.
Скоро правнуків буде наш дід колисать,
вчить ходить по життєвому полю,
молотити квасолю, картоплю копать –
все уміє дідуненько Коля!
Хай звучить у душі Вашій юності вальс,
щоб не раз ми ще сіли до столу.
Всі ми щиро, сердечно вітаємо Вас,
дорогий Ви наш, діду Миколо!
жовтень 2015
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
