Хотілося, щоб знову повернулось
те, пригадати що завжди приємно,
і нас доправив у студентську юність
старий трамвайчик, номер п’ять напевно.

Хоч бачу, друзі, вас уже не часто,
для мене ви такі, як і тоді,
коли буяла юність, квітло щастя
і мчали наші роки молоді.

Перед очима матінка Одеса,
її проспекти, вулиці, сади…
Таїрова, Котовського, Пересип –
я з вами пам‘ятатиму завжди.

Бульвар Французький, „Глечик“ біля моря,
пансіонати, тисячі вітрин.
Проспект Шевченка з рестораном „Море“,
Гагаріна, завод шампанських вин…

Яхтклуб з „Дельфіном“ там, а поміж ними –
наш „Дикий пляж“, де влітку ми жили,
та не лякали нас одеські зими,
бо завжди всі засмаглими були.

Там кіностудія на розі причаїлась,
гуртожитків студентських ціла рать
і гастроном з пекарнею як милість,
і місце зустрічі уже не помінять…

В Шевченка парку шпиль у небо рветься,
як пам‘ять всім матросам на віки.
В маяк, ще Воронцова, хвиля б‘ється,
тримають курс на нього моряки.

"Пасаж" і Дерибасівська, "Гамбринус",
бульвар Приморський, Дюк і морвокзал,
а Тещин міст дугою вигнув спину
і з юністю нас міцно пов‘язав!

Коханих як ми сходами водили,
коли фунікулер відпочивав…
Любов завжди нам додавала сили,
а Дюк хитренько зверху поглядав.

Великого Петра і "Холодильник"
опанували шукачі пригод.
Відкрили ми Садову, "Новий ринок",
"Соборку", "Чумку", і "Канат-завод"…

Хімічна, "Молдаванка" і "Слобідка" _
для багатьох із нас не просто звук.
Десь кожен лебідь мав свою лебідку,
та гризли всі гуртом граніт наук.

Минули, схлинули і просто пролетіли,
студентська юність, університет…
Вже сизим снігом голови накрило,
хто батько з нас чи дід, юрист, поет!..

Всього лиш сорок, що там говорити,
дивіться сміло, друзі, в майбуття.
Бажаю всім – любити і творити,
творити і любити все життя!

в редакції від 21.01.2021