́Нині людяність в людства вже зо́всім не в моді,
з доброти залишився один лише слух.
Безкорисливим привидам вижити годі,
світ від шелесту грошей навіки оглух…

Міра всьому ведеться у крупних купюрах,
що зазви́чай душею цінилось раніш.
Щира жінка сьогодні – примара чи дура,
й чоловіку такому ціна лише гріш.

Вже на глянцевих фото мелькають не лиця,
в крупних планах не видко розумних очей.
Радше яхти, палаци, відверті діви́ці
та деталі сідниць їх, грудей чи плечей…

Щохвилини за щастям страшенні погоні
від зорі до темна́ без купюр і прикрас,
та згадати не хочем життєвих законів –
завше щастя лиш те, що всере́дині нас.

Багатіти душею раніш було ва́жно,
дасть прибуток безцінний отой капітал.
Мимохідь не продайся за шерхіт бума́жний,
не згубись серед злата і пе́рлових скал.

Грошей зайвих ніколи для скнар не буває,
але маски вони все ж зривають з голо́ти.
Той поділиться з бідним усім тим, що має,
цей рве кусень в стражде́нного прямо із рота.

Доброта – тож-бо класика, зми́луйтесь люди,
вікова аксіома на різні часи!
Бо душею скупий лише зовнішність су́дить,
а на серці у нього удавка висить.

Хтось торує протоптану іншим доро́гу,
йде до мрії упевнено мов по мосту.
Позабув він давно вже про людяність й Бога
і сповна користає чужу простоту́.

У людини байдужість – то справжня хвороба,
від халепи такої вмирає душа.
Бо нахабство і за́видки йдуть аж до гроба,
знищать людськість усю, не лишать ні шиша́…

Доброта – то можливо є істинна цно́та,
а любов не завжди програє розрахунку?
Бо Всевишній концерт цей зігра як по нотам
і не стане нікому добра від грабунку.

31.08.2016

* За мотивами твору Ірини Самаріної-Лабіринт „Доброта – это классика, люди...“