Це було в серпні 2020 року. Чудовий вечір, щоб закохатися, зробити ще одну помилку в своєму житті, погубити ще одну надію. Щастя мене не оминуло і вона залишилася на чашку гарячого шоколаду. В ту мить я був найщасливішим в світі чоловіком, мені здавалося, світ грає на мою користь, природа наспівує тихенько вальс, запрошуючи до танцю, місяць налаштував свою яскравість на максимум. Так що ж тоді спиняє мене?! Вона… Я не повню, коли я був більш закоханий ніж в той момент, вона легко йшла по вузенькій сивій доріжці і говорила про зірки. Ні, вона говорила про щось більше, вона говорила і її тендітні очі відображали всю красу цього світу. Повівав легкий вітерець, нібито він знає, що вона в йде в кришталево-червоному платті . Біла троянда, так, ось справжнє її ім’я, біла троянда яка вдягнула образ червоної. Але ж хіба її врода від цього угасла? Ніколи. Вона засяяла ще більшим полум’ям в моєму серці. Не розумію хто чаклував над нею, проте я не в силі стримувати чари, чари людини, яка стала для мене всім. «Друже, мій милий друже, - скаже вона, - а що для тебе жіноча краса?». Та чи може вона знати, красу більш досконалішу ніж її волосся, в яких зібрано вся вона. Так, я знаю, що допустив помилку, дозволивши стати її другом. Що я міг зробити, коли вона говорила, коли ніжні і водночас солодкі вуста вимовляли такі звичні і сірі слова, з її губ ці слова набували нової розкраски буцімто жоден поет про них не писав, жоден письменник не зміг його подати так, як вона це робила, за звичною балачкою. Я був би злочинцем, якби сказав, що кохаю її. Злочинцем її долі, її життя. Вона кохала, кохала щиро… кохала не мене.
Ось ми вже в мертвій ,як все в цьому місті, багатоповерхівці. Кухня заганяє в критичну меланхолію в будні дні, в усі дні, в усі крім тих, коли вона сидить з чашкою в руках і її проміння, не сонячні, більші, яскравіші, плодючіші зігрівають цілий будинок, а це означає, що ніхто сьогодні не буде сумувати. Неможна слухати про те, як вона кохає іншого, в той час як твоє серце калатається, немов двигун сотні німецьких залізних машин. Я приречений бути її частиною, бути її порадником, батьком, братом, тільки не тим, ким хочу бути я. Блискавка-ніч проходить між нас. 2,3,4,5, 6 годин чому так швидко не встигаю запитати я в темної владарки цього світу, коли вже приходить смутний ранок. Я вимушений тверезіти – вона повинна йти. Її тіло наближається до мого скелету, з поки що живим серцем. Вона обіймає. Олена, Марія, Наталія, Катерина, Діана, Анастасія, Любов, Надія, Аліна, Ксенія, Тетяна, Юлія назвіть її будь-яким ім’ям і уявіть коли, Та сама дівчина, ваша дівчина, з її парфумами в яких боролися дві сили і в результаті вийшов один, бездоганний запах, який мав за честь бути прикрашеним на її тілі і одязі. Її створили Боги я не можу в них не вірити коли бачу її, інакше не можна пояснити її незвичайність, Боги зіграли ще один, один з своїй чисельних жартів над людьми, коли створили її і заставили бачити всю її ідеальність. Що може бути досконаліше досконалішого? Вона, напевно вона, бо ніхто й ніщо з мною відомого не може навіть претендувати на такі слова і порівняння. А, шкіра… ах, її шкіра, м’якша за наймилозвучніший голос, що є в Всесвіті. Скільки пройшло в цих обіймах днів? Дві, три секунди?! Не вірю. Цифрам властиво говорити неправду, як і світові, вона ж не спроможна брехати.
Друг. Як я зненавидів це слово, слово яке в людей асоціюється з найтеплішими істотами роду людського. Дружба – це вірність, непохитна, стійка, це свого роду тягар також. Вона легко, невимушено кинула цей тягар на мої плечі. Я здавав дріб’язкові питання, цікавився її справами, дізнавався як в неї день пройшов і чи добре їй спалося. Я – людина, яка зненавиділа все прекрасне в системі цінності простих людей і досяг просвітлення. Просвітлення це, криється в жіночій особі, що здатна змінити весь кругозір ще одного раба системи.
Не можу більше писати, моя дружина ніколи не любила мої побачення з щоденником, тим паче діти хочуть погратися в ще одну наївно-дитячу гру, цю гру ми з нею грали протягом всього нашого життя, хоча тепер, в цьому клятому році, я не знаю, що з нею, хто поруч біля неї, хто її друг, хто коханий, я не знаю нічого. Хіба що парфуми і сонячну посмішку її. Пора йти.
Кохаю тебе і міцно цілую.

28.06.2053