… в ночі – густе волосся, день – потойбічно сивий,
дім – теорема ляльки, змоченої вві злі.
тихо шурхочуть сови, дряпають зелень зміїв,
в пазуху мостять кігті, гріються до сльози.

на божевільній кулі – опіки страта-сфери.
у блідошкірій скрині – вакуум, порох, цвіль…
між кораблів гомера спи, мишеня мізерне!
мряка ввійде під ранок із лантухом могил.

ти не дивуйся, звірю, – зварений дощ не пада,
у маріанській склянці стікс не тече з руки…
хай тобі скажуть мертві, що в них – чи кривда? правда
на перекислім небі? ловляться хробаки

на незабуту пам’ять? на перестиглий хрестик
гострить кропива шуфлю? чи там нема кропив?
…ходять поважно хмари, начебто стюардеси.
носять вино з печаллю тим, хто ще з чаш не пив.

ти там, звіря, не думай, хто з них наступний сьорбне,
де там прозорий речник виріже реченці…
ми – цьогобічні звірі, з видами на безодні.
ми тут – промоклі вівці, стрижені у ченці.

ми ще – затерплі вої (як не здають – здаються
тим, хто полює в полі – смуткам, зіркам, вовкам…)
дні нам лоскочуть вії. ніч нас бере на руці.
тіло – легенька скринька. кришка її – тонка:

вирізьблена димами, викохана ножами,
витерта без ганчірки, виношена в гріхах…
церква, корчма, розпродаж – де вона не лежала!
що вона не ховала в поросі! (світ – це гра)

хочеш, – доставку піцци під голубами риму?
хочеш, – пекельну діжку, барбі з сухим айк’ю?
поки годинник б’ється, поки когут не гримнув,
поки метелик молі шерстку твою м’яку

дірочками малює – сивими чи густими,
білими чи з червоним, зубками чи чолом, –
пахни! – вогнем осіннім чи корабельним димом,
щоб невмируще сонце грілось твоїм теплом…

грайся летким промінням, вівці лічи і тварі,
нетлю годуй і твані, коси стрижи землі…
миші на цьому світі ходять поводирями,
носять сову на шиї, лущать зерно у злі.

хай там – сама полова! хай там щоніч – то повня!
хай там ікру червиву в зморшки накидав час!
може, до завтра манна в чорній ріці потоне.
може, – надкусить землю, і порятує нас…