Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"У чорні дні я краще помовчу..."
у чорні дні і вірші будуть чорні.
Коли несамовитий жаль огорне,
я рятувальну засвічу свічу --
у чорні дні я краще помовчу…
Не тлій, свічо, в тобі ще воску стане,
і сили стане спасівським плодам –
нікому сокровенне не віддам
на розтерзання згірклої омани!
Не тлій, свічо, в тобі ще воску стане.
Поплач сльозами теплими, погрій,
дитинним пориванням світлих звершень,
заворожи на щастя, як і вперше,
невідворотний трепет вічних мрій, --
поплач сльозами теплими, погрій.
По талих днях настане воскресіння –
духмяних яблук всеманящий дух,
і свіжий мед, і жнив серпневий зрух –
така розрада… до благоговіння!
По талих днях настане воскресіння.
По талих днях прозріння і змужнінь,
по чорних днях зникаючих ілюзій,
коли і друзі ближні – вже не друзі –
нізвідки раптом неба пізня синь –
по талих днях прозріння і змужнінь.
По чорних днях зникаючих ілюзій,
по травнях буйнолистих і дзвінких,
немов, ми – люди, зіткані із них,
летімо в прірву в дивному чар-крузі
по чорних днях зникаючих ілюзій…
Летімо в прірву! Серце – наче птах
в розквітлих травнях…
в чорних-чорних днях!..
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
* Сьогодні у мене один з чорних днів - учора поховали давню мою приятельку, ще зі студентських днів - львівську поетесу ЗОРЯНУ ГЛАДКУ, яка померла в ніч на 30 липня на 51-му році життя. Вона керувала літстудією "Галиця" при Львівській МАН. Виховала багато творчих особистостей. Видавала альманах "Весняний легіт" для найбільш обдарованих творчих дітей, проводила щороку обласний конкурс молодої поезії.У моїй пам'яті виринають роки юності, коли ми в студентському запалі утворили театральний гурток на філологічному факультеті і з професором Денисюком Іваном Овксентійовичем поставили "Лісову пісню" Лесі Українки, де я грала Мавку, а Зоряна Гладка - Килину. З її уст народна лайка звучала особливо смаковито. Об'їздили з виставою і Луцьк, і Димку, родинне гніздо Кобилянської, і університет в Чернівцях, не кажучи про Львівські школи, військові частини та зоряну виставу у Львівському Клубі Творчої Молоді в час його найбільшого розквіту.
Зоряна була весела, чуйна і добра, не зважаючи на тяжку хворобу, якою відболіла з дитинства... Хай Душа її спочиває З МИРОМ!!! СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""Мружать очки дрібнії дітки..." (дитяче)"
