
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
іще цілунка одного
блаженства невимовного
ще одного ще одного
у день ясний і болю повний
мене твій ніжний дощ огорне
цей безум ~ утікати годі
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

"У чорні дні я краще помовчу..."
у чорні дні і вірші будуть чорні.
Коли несамовитий жаль огорне,
я рятувальну засвічу свічу --
у чорні дні я краще помовчу…
Не тлій, свічо, в тобі ще воску стане,
і сили стане спасівським плодам –
нікому сокровенне не віддам
на розтерзання згірклої омани!
Не тлій, свічо, в тобі ще воску стане.
Поплач сльозами теплими, погрій,
дитинним пориванням світлих звершень,
заворожи на щастя, як і вперше,
невідворотний трепет вічних мрій, --
поплач сльозами теплими, погрій.
По талих днях настане воскресіння –
духмяних яблук всеманящий дух,
і свіжий мед, і жнив серпневий зрух –
така розрада… до благоговіння!
По талих днях настане воскресіння.
По талих днях прозріння і змужнінь,
по чорних днях зникаючих ілюзій,
коли і друзі ближні – вже не друзі –
нізвідки раптом неба пізня синь –
по талих днях прозріння і змужнінь.
По чорних днях зникаючих ілюзій,
по травнях буйнолистих і дзвінких,
немов, ми – люди, зіткані із них,
летімо в прірву в дивному чар-крузі
по чорних днях зникаючих ілюзій…
Летімо в прірву! Серце – наче птах
в розквітлих травнях…
в чорних-чорних днях!..
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
* Сьогодні у мене один з чорних днів - учора поховали давню мою приятельку, ще зі студентських днів - львівську поетесу ЗОРЯНУ ГЛАДКУ, яка померла в ніч на 30 липня на 51-му році життя. Вона керувала літстудією "Галиця" при Львівській МАН. Виховала багато творчих особистостей. Видавала альманах "Весняний легіт" для найбільш обдарованих творчих дітей, проводила щороку обласний конкурс молодої поезії.У моїй пам'яті виринають роки юності, коли ми в студентському запалі утворили театральний гурток на філологічному факультеті і з професором Денисюком Іваном Овксентійовичем поставили "Лісову пісню" Лесі Українки, де я грала Мавку, а Зоряна Гладка - Килину. З її уст народна лайка звучала особливо смаковито. Об'їздили з виставою і Луцьк, і Димку, родинне гніздо Кобилянської, і університет в Чернівцях, не кажучи про Львівські школи, військові частини та зоряну виставу у Львівському Клубі Творчої Молоді в час його найбільшого розквіту.
Зоряна була весела, чуйна і добра, не зважаючи на тяжку хворобу, якою відболіла з дитинства... Хай Душа її спочиває З МИРОМ!!! СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""Мружать очки дрібнії дітки..." (дитяче)"