(Є неповторний підтекст у пейзажах міських ОЛЕКСАНДРА МАЛЕША).

У есе “Наступ мікробів” Євген Маланюк дуже добре розкрив сутність художньої творчості, запевняючи, що “ без морального напруження, без творчого вогню, без готичної скерованості до Отця всякої творчості, без віри - твору не буде. Буде - бездушна і бездиханна мертвечина, шматок неорганізованої духом і, значить, не опанованої формою хаотичної матерії”.

Філософ Ігор Загребельний підхопив і розвинув задум поета, філософа і вояка: “Те, що Маланюк говорив про художню творчість, стосувалося будь-якого виміру життя: усюди має бути готика - “ готична спрямованість до Отця”,вертикальна вісь напруги. Натомість в українській духовності мислитель бачив приземленість, горизонтальність, у кращому випадку - бароковість…”. На подолання цієї горизонтальності спрямовує свої творчі зусилля митець ОЛЕКСАНДР МАЛЕШ, який має свій, індивідуальний почерк письма…

Хата (будинок) - то ідеал українського патріотизму, в Закарпатті це аж надто помітно. Про свою хату писали - Шевченко, Куліш, галицькі будителі, закарпатські письменники. До своєї домівки хочуть вертатися емігранти, не до чогось іншого, а до привабливої форми українського життя, ДО - ДОМУ… Не треба соромитися цього ідеалу - хати. Влучна і змістовна заувага Ю. Липи:” Бо є в Європі раса, що не соромиться свого “Доме, солодкий Доме”,а його флота, найбільша морська флота в Європі, офіційно зветься “хатньою флотою” (Home - fleet)”.

Сприйняття краю як родини, хати, то велика сила. Виходить, що свідомість українця не потребує детального окреслення українських земель. Там де є власний дім, там і знаходиться усе найкраще, що тільки може бути в житті людини”. Історіософ Юрій Липа стверджував:”Дім - це те місце, де найбільш людина є людиною.Це осередок людства для українця. Він мандрує по всіх країнах, але то все є несправжнє, лишень коли він вернеться “додому” - там є справжнє життя. Власне, ці терміни “хата”і “дім” найбільше характеризують органічність патріотизму українця”.

З окремих будинків вимальовується загальний образ вулиці. Особливо привабливі риси мають вулиці і провулки старовинні. Давня частина древнього Ужгорода щодо висотності, була від “початків” 2-3х поверховою. Але, попереджав же людство близько ста років тому любомудр Микола Бердяєв про наступне: “... в житті людства відбуваються такі зміни, які раніше потребували ста років. В старій красі людського побуту і мистецтва щось радикально зламалося… Загинула архітектура, - це краще висловлювання будь-якої органічної епохи. Нова архітектурна творчість ознаменувалася лише побудовою величезних вокзалів і готелів.Вся творча енергія людини спрямована на винахід і побудову автомобіля і аероплана, на віднайдення способів прискореного пересування. Краса старого побуту була статична. Храм, палац, сільська садиба - статичні, вони розраховані на усталеність життя і на повільний темп. Нині все стало динамічним, усе статично - стійке руйнується, зноситься швидкістю механічного руху. Але новий динамічний стиль не створений і є сумнів у створенні такого стилю…”.

З моменту написання Бердяєвим цього застереження, (а минуло 100 років) темп життя, та й темп руйнацій ще значно прискорився. Нові будинки, подібні до старовинних, мабуть не з'являться вже ніколи...Тому ледве не системне спотворення їх “обличчя” і руйнація, справа неприпустима. Надбудовують стільки поверхів, скільки потребує комерційна вигода сучасних скоробагатьків, а місто втрачає свою унікальну привабливість.

Ужгород заснований в ХІ столітті, став фортецею роду Другетів під владою Угорщини, пізніше - Австро-Угорщини, має дуже багату і давню історію, хоч і є найменшим обласним центром України. У 1919 році - столиця Підкарпатської Русі у складі Чехо - Словаччини.Від1945- го року стає областю УРСР, відтак вільної України.
Ужгородський замок, костел, синагога, резиденція єпископів,велика кількість інших, безцінних пам'яток архітектури зосереджені у цьому граді.

Мав правду поет П. Щириця, коли написав:

“Диво - сила у аурі міста:
ні злетіти, ні випасти з площ, -
люд тече, а ще дужче дощ.
І живеш отак уроків з двісті…”.

Невже старовинні будинки і маєтки вельмож попередніх віків у первозданному вигляді залишаться тільки на світлинах фотографів і картинах митців??? Варто наголосити також на тому, що після хвилі перейменувань, імен знаменитих закарпатців у назвах вулиць і площ увіковічнено малувато. Чому?...

Нещодавно успішно відкрилася персональна виставка творів Олександра Малеша в Закарпатському обласному художньому музеї імені Й. Бокшая. Творчість цього ужгородського живописця заслуговує окремих мистецтвознавчих розвідок і текстів. Він художник, котрий без сумніву наділений рідкісним хистом. В його малярстві дивовижно переплелися окремі риси творчості - К. Коровіна, І. Левітана, ледь - ледь помітний у міських пейзажах тонкий вплив М.Глущенка. Але цей художник не копіїст, не “ переспівувач” стилю і
технік відомих художників минулих часів. Міські пейзажі цього автора, а написано їх немало, заслуговують на особливу увагу…

Окремі ділянки старих вулиць, провулків, невеличких площ, зображені з душевною щедрістю і любов'ю художника до “об’єкта” малювання. Майже на всіх пейзажах міста присутні людські постаті чи силуети. Бо місто живе своїм життям, а тому, як же без містян?! Тішать око ті роботи живописця, де змальоване місто весняної пори, коли цвітом сакур, магнолій,яблунь,Інших кущів і дерев наповнене усе місто, місто - сад... Чи не кожен закарпатець очікує щороку цієї короткотривалої за часом, але такої незабутньої за враженнями весняної феєрії.

Приділімо увагу більш детальну бодай одній картини із циклу міських пейзажів, - “ Літній ранок біля Собору”. Ніжно - блакитне небо освітлене променями яскравого Світила, з вкрапленням місцями світло-рожевих хмаринок. Самого сонця не видно,але воно нібито обіймає, огортає своїм добрим світлом частину стіни старого храму, зі сторони не менш давньої вулички. Зелень дерев, кущів, трави, додає тінистого затишку місцині. Батько з маленьким сином, та інші люди дефілюють містом,адже прогулянка, прекрасний вид відпочинку. За Собором на певній відстані розташувалися кілька будиночків приватних, дуже типових для цього краю. Споглядаєш цю картину і в душі народжується радість, вирують плюсові емоції,виникає бажання пройтися поволеньки не тільки цією вуличкою міста. Ранковий Ужгород заворожує своєю красою, не поступиться йому і вечірнє місто. Послухаймо, що мовить про надвечір'я поезія:

“Зоряє липи цвіт між ліхтарями.
На ключ повільно зачиняє брами
далекий Ужгород…”.

Петро Мідянка.

Андрій Будкевич - Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.


“