
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.04
21:59
Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
2025.09.04
19:28
Московія у ті часи росла.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
2025.09.04
15:42
Тато сина обіймав,
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний, дужий богатир
Будеш ти, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш свою Вітчизу.
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний, дужий богатир
Будеш ти, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш свою Вітчизу.
2025.09.04
14:28
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Солом'яне з
Солом'яне з
2025.09.04
12:48
Не забарилась панна, то ж прийшла
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
2025.09.04
12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
2025.09.04
09:45
Сьорбнула я біди чимало,
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
2025.09.04
09:19
Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
2025.09.04
07:46
Завжди чогось не вистачає
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
2025.09.03
21:47
Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
2025.09.03
20:07
Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
2025.09.03
18:08
Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
2025.09.03
16:19
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
«Дайте вашу ручку…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Дайте вашу ручку…»
Сусідці бабі Сімі було далеко за 90, тому пам’ять уже підводила. Власне, підводила пам’ять про недавні події, а про давні пам’ятала добре і могла розповідати годинами.
Бувало, щось десь покладе, забуде і каже: «Мене гобграбили». Хоча якось до неї і справді ломився в сіни якийсь пияк, хапав за барки, вимагав, щоб дала грошей…
Скаржиться одного разу баба Сіма: «Хтось украв у мене колодку від хати. Це, видко, хтят мене гобграбити. Кози мої пасуться в лісосмузі, тра йти за козами, а я не можу покинути хату…» Кажу: «Згадайте, де ви могли її покласти? Може, брали з собою, як ішли кіз напувати?». Шукаємо удвох ту колодку, дивимося в хаті, в сінях, коло хати в спориші… Раптом бачу: висить собі колодка з ключем на старому відрі, підставленому під ринву.
Іншим разом загубила баба ключа і покликала сусіда, бо «не могла влізти в хату». Розказує потім: «А той дурачок не відімкнув, а розрізав мені колодку, і тепер знов не маю чим замкнути!». Довелось мені йти купляти їй нову.
А ще було, що підвела бабу пам’ять на обличчя. Та й зір уже не той… Прийшла до неї соціальна працівниця з фотографом і каже, що «дали приказ» поміняти нарешті радянські паспорти на українські (старим людям ще й після незалежності довгенько дозволяли не міняти). Взяла та працівниця у баби старий паспорт, взяла кілька гривень на фотокарточку і сказала, що скоро принесе новий документ. Через кілька днів приходить та сама соціальна працівниця, а баба Сіма каже:
- Слухай, приходила якась курва, взяла в мене паспорт, взяла гроші, і нема ні її, ні грошей…
- Бабцю, то ж я була!
- Ти диви, шось я тебе не впізнала…
Одного разу помагаю бабі Сімі шукати отриману нещодавно пенсію, яку вона замотала в носовичок, встромила десь у скриню між одяг і знов підозрює злодіїв. Перебираємо речі в скрині, а там - як музей чи архів. Ось написана від руки розписка «…про те, що у громадянки Святенької Юхимії Назарівни стояла на квартірі бригада камещиков, які працювали на постройці… (не пам’ятаю, чого саме) у селищі Липовець…». І датовано цей документ 1952-м роком. «Нащо він вам?» - питаю. - «Хай собі буде».
Тут же у скрині знаходжу «техпаспорт» на настінний годинник, якого нема вже півстоліття, і документ про щеплення собаки, теж іще сталінсько-хрущовських часів: «Порода - простий. Масть - сірий. Кличка - Сірий. Стать - він…».
А ось баба добуває зі скрині зелене пальто.
- Зовсім нове, - каже, - ше ні разу не вдягала.
- А коли ж ви його купили?
- Ше до войни. Як робила в Лугінах на маслозаводі…
Тобто «нове пальто» вже розміняло сьомий десяток…
Забігаючи наперед, скажу, що пенсію в скрині ми потім таки знайшли. Та була ще одна річ… Раптом дістає баба Сіма замотану в носовичок малесеньку коробочку, а в ній - перстень з камінчиком.
«Це хлопець мені подарував. Дуже був хароший хлопець, Іван Алєксєєвич. Ходив до мене. Я йому сільно наравилася. Якось приходе і каже: «Дайте вашу ручку» - «Нашо вам?», - питаю. - «Дайте, то будете знати». - «Даю йому руку, і він надіває мені це колєчко…».
Я слухаю і дивуюсь, що хлопець до дівчини говорив на ви, а вона до нього по-батькові. Так спілкувалась тоді молодь (певно, не вся) в містечку Липовець і в селі Скакунка на межі 20-х і 30-х років ХХ століття…
«Хароший був хлопець, - продовжує баба Сіма. - Потім він поїхав в Київ і його там поїзд вбив…».
А вона заміж так і не вийшла. Берегла пам’ять. І майже 80 років берегла у своїй скрині подароване ним «колєчко».
2017
Бувало, щось десь покладе, забуде і каже: «Мене гобграбили». Хоча якось до неї і справді ломився в сіни якийсь пияк, хапав за барки, вимагав, щоб дала грошей…
Скаржиться одного разу баба Сіма: «Хтось украв у мене колодку від хати. Це, видко, хтят мене гобграбити. Кози мої пасуться в лісосмузі, тра йти за козами, а я не можу покинути хату…» Кажу: «Згадайте, де ви могли її покласти? Може, брали з собою, як ішли кіз напувати?». Шукаємо удвох ту колодку, дивимося в хаті, в сінях, коло хати в спориші… Раптом бачу: висить собі колодка з ключем на старому відрі, підставленому під ринву.
Іншим разом загубила баба ключа і покликала сусіда, бо «не могла влізти в хату». Розказує потім: «А той дурачок не відімкнув, а розрізав мені колодку, і тепер знов не маю чим замкнути!». Довелось мені йти купляти їй нову.
А ще було, що підвела бабу пам’ять на обличчя. Та й зір уже не той… Прийшла до неї соціальна працівниця з фотографом і каже, що «дали приказ» поміняти нарешті радянські паспорти на українські (старим людям ще й після незалежності довгенько дозволяли не міняти). Взяла та працівниця у баби старий паспорт, взяла кілька гривень на фотокарточку і сказала, що скоро принесе новий документ. Через кілька днів приходить та сама соціальна працівниця, а баба Сіма каже:
- Слухай, приходила якась курва, взяла в мене паспорт, взяла гроші, і нема ні її, ні грошей…
- Бабцю, то ж я була!
- Ти диви, шось я тебе не впізнала…
Одного разу помагаю бабі Сімі шукати отриману нещодавно пенсію, яку вона замотала в носовичок, встромила десь у скриню між одяг і знов підозрює злодіїв. Перебираємо речі в скрині, а там - як музей чи архів. Ось написана від руки розписка «…про те, що у громадянки Святенької Юхимії Назарівни стояла на квартірі бригада камещиков, які працювали на постройці… (не пам’ятаю, чого саме) у селищі Липовець…». І датовано цей документ 1952-м роком. «Нащо він вам?» - питаю. - «Хай собі буде».
Тут же у скрині знаходжу «техпаспорт» на настінний годинник, якого нема вже півстоліття, і документ про щеплення собаки, теж іще сталінсько-хрущовських часів: «Порода - простий. Масть - сірий. Кличка - Сірий. Стать - він…».
А ось баба добуває зі скрині зелене пальто.
- Зовсім нове, - каже, - ше ні разу не вдягала.
- А коли ж ви його купили?
- Ше до войни. Як робила в Лугінах на маслозаводі…
Тобто «нове пальто» вже розміняло сьомий десяток…
Забігаючи наперед, скажу, що пенсію в скрині ми потім таки знайшли. Та була ще одна річ… Раптом дістає баба Сіма замотану в носовичок малесеньку коробочку, а в ній - перстень з камінчиком.
«Це хлопець мені подарував. Дуже був хароший хлопець, Іван Алєксєєвич. Ходив до мене. Я йому сільно наравилася. Якось приходе і каже: «Дайте вашу ручку» - «Нашо вам?», - питаю. - «Дайте, то будете знати». - «Даю йому руку, і він надіває мені це колєчко…».
Я слухаю і дивуюсь, що хлопець до дівчини говорив на ви, а вона до нього по-батькові. Так спілкувалась тоді молодь (певно, не вся) в містечку Липовець і в селі Скакунка на межі 20-х і 30-х років ХХ століття…
«Хароший був хлопець, - продовжує баба Сіма. - Потім він поїхав в Київ і його там поїзд вбив…».
А вона заміж так і не вийшла. Берегла пам’ять. І майже 80 років берегла у своїй скрині подароване ним «колєчко».
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію