
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
«Відправили мене у звіринець…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Відправили мене у звіринець…»
- Як я була молода, то робила в Лугінах на маслозаводі, - розповідала бабуся-сусідка, 1911 року народження. - І я була стахановка. Це значить - сільно харашо робила. То за це мене відправили в Київ у звіринець. Бо-о-о, якого тільки звіра я там не бачила!
На цих словах баба Сіма емоційно плескала себе долонями по щоках і хитала головою, потім продовжувала, а я - школяр - з інтересом слухав і «робив висновки». Про давні часи і про те, наприклад, що на зоопарк колись казали звіринець…
- Всякого звіра там бачила. От були там такі птиці з довгим хвостом. Звеця павич. Вони там ходили по верхах, перелітали на ялинки. І от вони так інтересно їдне до другого промовляют: він кричит «павва! павва!», а вона кричит «павич!».
Ше були там такі звірі - низенькі такі, вайлуваті. От забула, як звеця… Їх в Росії їдят (баба Сіма в слові «Росія» наголошувала перший склад), в копераціях там їхнє мнясо продається. Забула, як називаюця… В лісах вони живут, низенькі такі, каракаті… А, ведмеді, точно!
І ше були звірі такі вухаті… Тоже забула... Такі, як коники невеличкі, їх там в Западній багато диких в лісах водяця. Осльонки називаюця.
І мавпи були. Таке точно як людина, руки такі, і на лиці… І розумне, зараза! Кидают йому цукерка («кидают» бабуся теж наголошувала по-старому, на «и»), і воно, гад, гобирає, з бумажкою не їсть! Кидают йому цигарку, і воно курит цигарку! І задницю показує… Дуже розумні ці мавпи.
Всякого звіра я там надивилася - і вовки, і лиси, і кози… А ше був такий звір - здоровий такий, сивий, вайлуватий такий… От забула, як звеця… У нього тут єсть такий го́бід, воно в той го́бід набирає води - і собі до рота. А той служитєль, шо за ними доглядає (тут наголос на «я»), каже: «Це він полоще жолудок». І знає, гад, шо тра полоскати жолудок! Таке розумне! Як ти кажеш? Ага, слон. А той служитєль каже до нього: «Ваня, іди на мєсто». І воно суне на мєсто! Знає, гад, де його мєсто - таке розумне…
Ще одну цікавинку про тваринний світ я дізнався з розповіді баби Сіми про те, як вона після зміни ходила вночі з маслозаводу через ліс додому, тобто на квартиру. А поїхала вона туди (насправді не «на Западну», а в Лугини Житомирської області) на роботу, рятуючись від голоду.
- А там же ж ліси. І от я йду через ліс, дивлюся - змія лізе! Здоровенна, такаго груба, голова як в коня. І плює ядом! Я бігом вилізла на дерево, а вона скрутилася під деревом, сичит і плює ядом. Сидю-сидю, і нема як злізти - змія лежит і ядом напльовано. А я ж боса. Ну і я гукаю: «Лєснічий! Лєснічий!». Прийшов лєснічий, змію нагнав чи забив, яд потоптав (бо він же в чоботях), тоді я вже злізла, і він мене провів.
За сумлінну працю Сіму замолоду відправляли не лише на екскурсію до київського зоопарку, а й на курорт в Одесу.
- Дали мені путьовку в Гадес. А там на березі мора люди лежат - як госеледці. Бо-о-о, і в чому мати народила! В їдних трусах. Вигріваюця на сонці. Це, значить, дохтор їм приписав вигріватися. А ті купаюця. А хлопці безвстидні шуткуют: «Пливи до нас, зробим тобі хлопчика! Зробим дівчинку!». Ну ти подумай - таке говорити! То я пішла до дирехтора санаторії тай кажу: «Не треба мені вашого курорту, одправляйте мене додому». Так я ту путьовку недобула. Нашо воно мені здалося, я таке не люблю…
Були в її долі революція і війна часів УНР, колективізація, голодомор, розстріл батька в вінницькому парку. Були заробітки, нагороди, поїздки, повернення. Потім була ще одна війна, Світова, але це вже інша історія…
На цих словах баба Сіма емоційно плескала себе долонями по щоках і хитала головою, потім продовжувала, а я - школяр - з інтересом слухав і «робив висновки». Про давні часи і про те, наприклад, що на зоопарк колись казали звіринець…
- Всякого звіра там бачила. От були там такі птиці з довгим хвостом. Звеця павич. Вони там ходили по верхах, перелітали на ялинки. І от вони так інтересно їдне до другого промовляют: він кричит «павва! павва!», а вона кричит «павич!».
Ше були там такі звірі - низенькі такі, вайлуваті. От забула, як звеця… Їх в Росії їдят (баба Сіма в слові «Росія» наголошувала перший склад), в копераціях там їхнє мнясо продається. Забула, як називаюця… В лісах вони живут, низенькі такі, каракаті… А, ведмеді, точно!
І ше були звірі такі вухаті… Тоже забула... Такі, як коники невеличкі, їх там в Западній багато диких в лісах водяця. Осльонки називаюця.
І мавпи були. Таке точно як людина, руки такі, і на лиці… І розумне, зараза! Кидают йому цукерка («кидают» бабуся теж наголошувала по-старому, на «и»), і воно, гад, гобирає, з бумажкою не їсть! Кидают йому цигарку, і воно курит цигарку! І задницю показує… Дуже розумні ці мавпи.
Всякого звіра я там надивилася - і вовки, і лиси, і кози… А ше був такий звір - здоровий такий, сивий, вайлуватий такий… От забула, як звеця… У нього тут єсть такий го́бід, воно в той го́бід набирає води - і собі до рота. А той служитєль, шо за ними доглядає (тут наголос на «я»), каже: «Це він полоще жолудок». І знає, гад, шо тра полоскати жолудок! Таке розумне! Як ти кажеш? Ага, слон. А той служитєль каже до нього: «Ваня, іди на мєсто». І воно суне на мєсто! Знає, гад, де його мєсто - таке розумне…
Ще одну цікавинку про тваринний світ я дізнався з розповіді баби Сіми про те, як вона після зміни ходила вночі з маслозаводу через ліс додому, тобто на квартиру. А поїхала вона туди (насправді не «на Западну», а в Лугини Житомирської області) на роботу, рятуючись від голоду.
- А там же ж ліси. І от я йду через ліс, дивлюся - змія лізе! Здоровенна, такаго груба, голова як в коня. І плює ядом! Я бігом вилізла на дерево, а вона скрутилася під деревом, сичит і плює ядом. Сидю-сидю, і нема як злізти - змія лежит і ядом напльовано. А я ж боса. Ну і я гукаю: «Лєснічий! Лєснічий!». Прийшов лєснічий, змію нагнав чи забив, яд потоптав (бо він же в чоботях), тоді я вже злізла, і він мене провів.
За сумлінну працю Сіму замолоду відправляли не лише на екскурсію до київського зоопарку, а й на курорт в Одесу.
- Дали мені путьовку в Гадес. А там на березі мора люди лежат - як госеледці. Бо-о-о, і в чому мати народила! В їдних трусах. Вигріваюця на сонці. Це, значить, дохтор їм приписав вигріватися. А ті купаюця. А хлопці безвстидні шуткуют: «Пливи до нас, зробим тобі хлопчика! Зробим дівчинку!». Ну ти подумай - таке говорити! То я пішла до дирехтора санаторії тай кажу: «Не треба мені вашого курорту, одправляйте мене додому». Так я ту путьовку недобула. Нашо воно мені здалося, я таке не люблю…
Були в її долі революція і війна часів УНР, колективізація, голодомор, розстріл батька в вінницькому парку. Були заробітки, нагороди, поїздки, повернення. Потім була ще одна війна, Світова, але це вже інша історія…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію