Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
2025.11.20
07:42
За рогом тут кіношку
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
«Відправили мене у звіринець…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Відправили мене у звіринець…»
- Як я була молода, то робила в Лугінах на маслозаводі, - розповідала бабуся-сусідка, 1911 року народження. - І я була стахановка. Це значить - сільно харашо робила. То за це мене відправили в Київ у звіринець. Бо-о-о, якого тільки звіра я там не бачила!
На цих словах баба Сіма емоційно плескала себе долонями по щоках і хитала головою, потім продовжувала, а я - школяр - з інтересом слухав і «робив висновки». Про давні часи і про те, наприклад, що на зоопарк колись казали звіринець…
- Всякого звіра там бачила. От були там такі птиці з довгим хвостом. Звеця павич. Вони там ходили по верхах, перелітали на ялинки. І от вони так інтересно їдне до другого промовляют: він кричит «павва! павва!», а вона кричит «павич!».
Ше були там такі звірі - низенькі такі, вайлуваті. От забула, як звеця… Їх в Росії їдят (баба Сіма в слові «Росія» наголошувала перший склад), в копераціях там їхнє мнясо продається. Забула, як називаюця… В лісах вони живут, низенькі такі, каракаті… А, ведмеді, точно!
І ше були звірі такі вухаті… Тоже забула... Такі, як коники невеличкі, їх там в Западній багато диких в лісах водяця. Осльонки називаюця.
І мавпи були. Таке точно як людина, руки такі, і на лиці… І розумне, зараза! Кидают йому цукерка («кидают» бабуся теж наголошувала по-старому, на «и»), і воно, гад, гобирає, з бумажкою не їсть! Кидают йому цигарку, і воно курит цигарку! І задницю показує… Дуже розумні ці мавпи.
Всякого звіра я там надивилася - і вовки, і лиси, і кози… А ше був такий звір - здоровий такий, сивий, вайлуватий такий… От забула, як звеця… У нього тут єсть такий го́бід, воно в той го́бід набирає води - і собі до рота. А той служитєль, шо за ними доглядає (тут наголос на «я»), каже: «Це він полоще жолудок». І знає, гад, шо тра полоскати жолудок! Таке розумне! Як ти кажеш? Ага, слон. А той служитєль каже до нього: «Ваня, іди на мєсто». І воно суне на мєсто! Знає, гад, де його мєсто - таке розумне…
Ще одну цікавинку про тваринний світ я дізнався з розповіді баби Сіми про те, як вона після зміни ходила вночі з маслозаводу через ліс додому, тобто на квартиру. А поїхала вона туди (насправді не «на Западну», а в Лугини Житомирської області) на роботу, рятуючись від голоду.
- А там же ж ліси. І от я йду через ліс, дивлюся - змія лізе! Здоровенна, такаго груба, голова як в коня. І плює ядом! Я бігом вилізла на дерево, а вона скрутилася під деревом, сичит і плює ядом. Сидю-сидю, і нема як злізти - змія лежит і ядом напльовано. А я ж боса. Ну і я гукаю: «Лєснічий! Лєснічий!». Прийшов лєснічий, змію нагнав чи забив, яд потоптав (бо він же в чоботях), тоді я вже злізла, і він мене провів.
За сумлінну працю Сіму замолоду відправляли не лише на екскурсію до київського зоопарку, а й на курорт в Одесу.
- Дали мені путьовку в Гадес. А там на березі мора люди лежат - як госеледці. Бо-о-о, і в чому мати народила! В їдних трусах. Вигріваюця на сонці. Це, значить, дохтор їм приписав вигріватися. А ті купаюця. А хлопці безвстидні шуткуют: «Пливи до нас, зробим тобі хлопчика! Зробим дівчинку!». Ну ти подумай - таке говорити! То я пішла до дирехтора санаторії тай кажу: «Не треба мені вашого курорту, одправляйте мене додому». Так я ту путьовку недобула. Нашо воно мені здалося, я таке не люблю…
Були в її долі революція і війна часів УНР, колективізація, голодомор, розстріл батька в вінницькому парку. Були заробітки, нагороди, поїздки, повернення. Потім була ще одна війна, Світова, але це вже інша історія…
На цих словах баба Сіма емоційно плескала себе долонями по щоках і хитала головою, потім продовжувала, а я - школяр - з інтересом слухав і «робив висновки». Про давні часи і про те, наприклад, що на зоопарк колись казали звіринець…
- Всякого звіра там бачила. От були там такі птиці з довгим хвостом. Звеця павич. Вони там ходили по верхах, перелітали на ялинки. І от вони так інтересно їдне до другого промовляют: він кричит «павва! павва!», а вона кричит «павич!».
Ше були там такі звірі - низенькі такі, вайлуваті. От забула, як звеця… Їх в Росії їдят (баба Сіма в слові «Росія» наголошувала перший склад), в копераціях там їхнє мнясо продається. Забула, як називаюця… В лісах вони живут, низенькі такі, каракаті… А, ведмеді, точно!
І ше були звірі такі вухаті… Тоже забула... Такі, як коники невеличкі, їх там в Западній багато диких в лісах водяця. Осльонки називаюця.
І мавпи були. Таке точно як людина, руки такі, і на лиці… І розумне, зараза! Кидают йому цукерка («кидают» бабуся теж наголошувала по-старому, на «и»), і воно, гад, гобирає, з бумажкою не їсть! Кидают йому цигарку, і воно курит цигарку! І задницю показує… Дуже розумні ці мавпи.
Всякого звіра я там надивилася - і вовки, і лиси, і кози… А ше був такий звір - здоровий такий, сивий, вайлуватий такий… От забула, як звеця… У нього тут єсть такий го́бід, воно в той го́бід набирає води - і собі до рота. А той служитєль, шо за ними доглядає (тут наголос на «я»), каже: «Це він полоще жолудок». І знає, гад, шо тра полоскати жолудок! Таке розумне! Як ти кажеш? Ага, слон. А той служитєль каже до нього: «Ваня, іди на мєсто». І воно суне на мєсто! Знає, гад, де його мєсто - таке розумне…
Ще одну цікавинку про тваринний світ я дізнався з розповіді баби Сіми про те, як вона після зміни ходила вночі з маслозаводу через ліс додому, тобто на квартиру. А поїхала вона туди (насправді не «на Западну», а в Лугини Житомирської області) на роботу, рятуючись від голоду.
- А там же ж ліси. І от я йду через ліс, дивлюся - змія лізе! Здоровенна, такаго груба, голова як в коня. І плює ядом! Я бігом вилізла на дерево, а вона скрутилася під деревом, сичит і плює ядом. Сидю-сидю, і нема як злізти - змія лежит і ядом напльовано. А я ж боса. Ну і я гукаю: «Лєснічий! Лєснічий!». Прийшов лєснічий, змію нагнав чи забив, яд потоптав (бо він же в чоботях), тоді я вже злізла, і він мене провів.
За сумлінну працю Сіму замолоду відправляли не лише на екскурсію до київського зоопарку, а й на курорт в Одесу.
- Дали мені путьовку в Гадес. А там на березі мора люди лежат - як госеледці. Бо-о-о, і в чому мати народила! В їдних трусах. Вигріваюця на сонці. Це, значить, дохтор їм приписав вигріватися. А ті купаюця. А хлопці безвстидні шуткуют: «Пливи до нас, зробим тобі хлопчика! Зробим дівчинку!». Ну ти подумай - таке говорити! То я пішла до дирехтора санаторії тай кажу: «Не треба мені вашого курорту, одправляйте мене додому». Так я ту путьовку недобула. Нашо воно мені здалося, я таке не люблю…
Були в її долі революція і війна часів УНР, колективізація, голодомор, розстріл батька в вінницькому парку. Були заробітки, нагороди, поїздки, повернення. Потім була ще одна війна, Світова, але це вже інша історія…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
