ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2025.04.09 01:03
У світі 195 держав і понад 2 тис. націй. А от правда чомусь має бути лише одна – московська. Росіяни страшенно тішаться своєю культурою і наукою, до творення яких власне росіяни причетні досить мало. Провина інших націй перед росіянами полягає вже

Тетяна Левицька
2025.04.08 23:20
Дощі на землі влаштували крамолу,
щоб замордувати осінній сезон.
Кленовий оранж опадає додолу...
У згарищі листя звучить камертон.

Ворона у ночвах хмарини полоще,
залива холодна, як лезо ножа.
В безсмертному просторі сповіді проща,

Іван Потьомкін
2025.04.08 21:41
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув, що Храм мають зробить таким,
Який той був за царя Шломо,
Спродав усе своє добро,
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходивсь робить ворота з міді,
Що блиском не поступалась золоту

Борис Костиря
2025.04.08 21:36
Після відвідування цвинтаря
важке відчуття,
ніби чорна хмара.
Як його позбутися?
Як поєднати пам'ять
із торжеством життя?
Важке відчуття
гне додолу, наче валун.

Борис Костиря
2025.04.08 21:05
Обгорілі торішні гілки,
гілки, які пройшли
хрещення вогнем
і зараз не розпустилися,
про що вони думають?
Чи здатні вони думати?
Можливо, вони повністю
потрапили у полон смерті.

Адель Станіславська
2025.04.08 18:41
спершу пукла сухою глиною -
перша тріщина
друга - петлями...
розгалузилась павутиною
що зміїлася
бралась вензлями
а відтак розійшлася стрілами
кожна часточка відділилася

Адель Станіславська
2025.04.08 18:37
світ завжди навпіл
навпіл завжди світ
прогалина розлізлася у прірву
а сонце пнеться
пнеться у зеніт
допоки хтось
його звідтіль не вирвв
не вкрав...

Віктор Насипаний
2025.04.08 16:46
Сидить сумна мала Оксана й тихо плаче.
Питається сусідка: - В чім причина?
Напевно, що образив хтось тебе добряче?
- Та ні, сама дурна у всьому винна.

Боліти стали очі, – каже враз Оксана.
При цім зітхає щиро і глибоко.
- Бо підглядала через дірк

Сергій Губерначук
2025.04.08 15:10
З біленьких сходинок атласних
таки змітав сміття!
Тебе оцінено прекрасно,
і ти пішов з життя.

Тебе забито на останній,
коли до пекла – крок,
аби спалити був не в стані

Леся Горова
2025.04.08 14:01
В мене очі вечірнього неба, чи неба з грозою.
А твої - теплі хвилі весни з молодих ковилів.
Схожість, мабуть, шукати між нами немає резону
Ми з тобою, як погляди наші, ми - різносезонні.
Стали ж поруч, побачили, світ навкруги посвітлів.

Стали пор

Олександр Сушко
2025.04.08 11:35
Хто не пише муру, той не відає як це непросто,
Голова не гуде від кошлатих, похняблених рим.
Пегасятко моє манюпуньке, до пояса зростом,
Голосочок писклявий. В колеги ж іржання як грім.

Та не плачу, не заздрю і коси не рву від розпуки,
А моторно с

Віктор Кучерук
2025.04.08 10:57
Є на світі чотири дороги, -
Напрям першої, звісно, до Бога.
Друга буде змією петляти
Від воріт і вертати до хати.
Ну, а третя така автострада,
Де підступність, жадоба і зрада.
Ти четверту обрати повинен,
Що веде до служінь Україні.

Адель Станіславська
2025.04.07 22:28
І суд, і осуд, й просто пересуди,
і вічний торг, і душі на вагу
між тих, хто носить горде ймення - люди,
від тих, кому хтось завжди у боргу...

Плітки батожать люто з-поза плотів
поставу тим, хто кроку не спинив,
а вперто рай будує по голготі,

Адель Станіславська
2025.04.07 22:17
Янголу боляче.
Янгол не плаче -
мовчить...
Чую...
Лиш серце у грудях
заб'ється гучніше...
Скрапне сльоза...
Забринить недописаним віршем....

Борис Костиря
2025.04.07 21:47
Вічність сідає на листя сакури.
Повітря, пропахле лихом,
стає ядучим, але воно
не може заглушити
потужну хвилю,
яка йде від листя.
Схід і Захід перетнулися
у цьому прикордонному місті,

Борис Костиря
2025.04.07 21:35
Пастка для фазана -
це пастка для людей,
які купилися на фальшиві ідеї.
Пастка для фазана -
це пастка для енергії
у ноосфері.
Пастка ловить ті ейдоси,
які не зміцніли
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 За чужими спинами
До редакції районної газети зайшов чоловік.
– Де сидять кореспонденти? – запитав прибиральницю.
Та махнула рукою на відчинені двері вкінці коридору і далі зачовгала шваброю по дерев’яній підлозі.
Чоловік спрямував до вказаних дверей.
– Хто з вас писав статтю «Зрадник»?
Чисто виголений, у гарно випрасуваному костюмі чоловік, що стояв біля вікна, повернувся:
– Ну, я. А що, понравилось?
– Ах ти ж, падлюко, та я тебе зараз придушу. Та ти ж діда мого, гадино, вбиваєш втретє.
– Ви тут не тикайте мені, в чому діло, відійдіть від мене. – Кореспондент відскочив, вириваючи лацкани піджака і ховаючись за стіл колеги по роботі. Акцент в його мові посилився, хоча говірку місцевих жителів він старанно копіював останнім часом.
Чоловік сів на стілець, закрив руками обличчя і глухо мовив:
– Спочатку ви записали його до посібників бандитів, до зрадників «Родіни». Це коли тут висів червоний прапор. Тепер ви пишете, що він зрадив людей і здав їх тоді владі. Скільки ви ще будете човгати по нашій землі своїми чоботами, своїм язиком, своїм поглядом. Їхали б до своєї Родіни, якої біди ви до нас вчепилися, скажіть?


… Михайло набив тютюном люльку і запалив її. Посмакував запах. Хороший тютюн. Та й цього року непоганий вродив, зранку жінка взяла дітей і пішла до матері допомагати силяти. Закашлявся. Біль різанув попід груди. Клятий метал, скільки його в тілі, ніхто не рахував. Трохи повиймали, а дещо не стали чіпати, бо серце близько. Так той метал і скрегоче на найменший порух і принуджує скреготати зубами, але так вже має бути.


– Михайле, чи то машина якась гуркотить, чи мені видається? – Сусід Степан завмер біля плоту.
– Та най собі їде, мені то що.
Гуркіт посилювався. Село було сховане в ущелині, і кожен звук відлунював від високих пагорбів, покритих лісом. Сусід метушливо крикнув в глибину свого двору:
– Софіє, ходімо по гриби.
Та відізвалась із стодоли:
– Та які гриби, Штефку, не видиш, я корові ладнаю на полудень.
Степан залетів до стодоли і, вхопивши жінку за руку, швидко пішов до фіртки, яка вела на город. Їх постаті зникли за високою кукурудзою, що росла рядками до самого лісу.
Втікати було чого: на горищі хати ховався брат, який повернувся з німецького полону. Він не йшов ніде – не спішив пиляти ліс на просторах Сибіру, куди запроторили б без лишніх розмов. А чи й з розмовами. В селі про це знали, але кому потрібен чужий клопіт. У кожного свій був за плечима. Та, видно, комусь-таки муляло…

Михайло був на півдорозі до майстерні, де чекали недороблені двері, як тут з вулиці повернула таки вантажівка і спинилась біля воріт.
– Сюда ідітє!
Від того голосу Михайла струсило. Як ніби знову через тіло пройшла кулеметна черга. Пригадалось, як лежав він на теплій землі, як перед очима червоніли стеблини полину, як мурахи спокійно прокладали дорогу через кров, що напувала землю.
Тоді він спочатку не почув болю, просто підломились ноги. Навіть подумав, що спіткнувся об одну з куп мурашиних, котрі розкидані були полем, по якому важко йшли хлопці назустріч смерті. А вона дивилась в очі з кулеметних гнізд попереду – і дихала в спину, кричала вслід із траншеї:
– Ширє шаг. Смєлєє ідітє, а то подгонім.
Говорили ж лейтенанту Никифору, як людині, щоб зачекав до вечора, можна ж було в темряві добратись до дзотів, для чого людей зараз на вірну загибель посилати. Та у відповідь було одне:
– За Родіну, за Сталіна, вперьод!
А най би твоя Родіна не народила тебе, Никифоре, разом з такими як ти, гнилими послідами. А то попідкидала своїх зозуленят в чужі гнізда, а вони й мостяться всюди, як в себе в хаті, і жити не дають нікому. Не за «Родіну» я воював, а за те, щоб на моїй землі не порядкували ні Ганси, ні Никифори.

… Примусив себе повернутися.
– Чого вам треба?
– Позові своєго сосєда.
– Сусідів нема вдома.
Біля машини засперечалися. Знову покликали Михайла.
– Пойдьомтє с намі, откроєтє дом.
– З якої -то радости я полізу до чужої хати? Вам треба, то йдіть собі.
– Нє, голубчік, будєт так, как я сказал, а нє, как ти хотєл. Етот аргумєнт тєбя убєдіт?
Дуло автомата, звісно, будо переконливим.

Під дверима хати палка – показує, що господарів нема вдома. Кому ті замки потрібні та й від кого. Михайло відставив палку, натиснув на клямку і відкрив двері. Слідом до сіней зайшли люди в формі. Пройшлись по хаті. Нікого. Повернулися в сіни. Дулом показали на драбину. Михайло перехрестився і став на першу щаблину. Вона застогнала скрипом і передала той зойк на самий верх, де була закрита ляда на горище.
Драбина кричала під ногами, серце лупило в груди, очі заливав піт. Однією рукою відкинув дощатий щит, вже поставив коліно на край і побачив полум’я, що летіло до очей. Михайло впав на спину, на груди наступив чобіт, у відкриту ляду влупили автоматні черги.

Ще живого, Михайла винесли у двір і поклали на землю. Никифор нахилився до обличчя:
– А я вєдь тєбя узнал, голубчік. Відіш, гдє смєрть догнала, а ти, навєрноє, радовался, что мімо тогда прошла? Осуждаєш мєня?
– …осудять там… де за чужою спиною не сховаєшся…

19.02.2016






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-07 19:31:56
Переглядів сторінки твору 1626
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2021.05.10 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-10-08 22:28:00 ]
Серйозна новела. Бувальщина?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-10-08 22:41:04 ]
Так, Саш, в основі реальна історія, село Носів, на Тернопільщині. Ну дещо додала свого, не без того.