Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
НЕ ДНО
Це навіть іще не дно.
Субота. Сонячно.
Я зібралася провідати рідних, що проживають в іншому місті.
Дорогою на вокзал стрічаю дівчину років 25, дешева куртка з демантину, мятного кольору штани, коричневе каре, волосся не надто густе і видно, фарбоване, не раз, негарний недоречний макіяж, де поєналися рожевий, жовтий і зелений, наче клоунеса із цирку, що втекла, стрьомна.
Вона кидається мені назустріч, затискаючи пару дрібних гривень у руці і мало не плачучи благає позичити 20 грн. на дорогу, бо у неї, мовляв, витягли.
Я спиняюся, роздумую, інтуїтивно зважуючи, скільки у мене на дорогу є. Мене загальний вигляд незнайомки насторожує.
І кажу, що зараз не маю змоги дати.
Вона іде далі, я ще хвилин 15 думаю про це.
Підходжу подивитися розклад, очікуючі стрьомні чоловік і жінка питають про найближчий потяг на Ніжин. Розклад на вокзалі є. Годинник є. Я напружуюся внутрішньо. Беру квиток у касі і біжу на платформу.
На платформі бачу ту саму «бідолашку», яка не побачивши мене, перераховує свої 200 «наколядованих», там по 20, 10, 5, з миру по нитці.
Побачила мене, відійшла.
Сідаю в потяг. Напроти молодь. Він і вона. Спершу подумала, що пара. Ні, виявилось, в електричці познайомилися. Багато часу проводять в дорозі на роботу.
Він з тих чоловіків, що люблять комунікуювати, спостерігаю, час від часу обмінюючись репліками.
Поруч мене присіла дівчина, яка відрізняється від публіки, везе порожню валізу, валіза чорна, на 2 особи вистачить, якщо не на довго їхати в подорож.
Цей мужчина, що сидить навпроти мене, хоче коментарями про валізу ввімкнути в розмову цю кралю з накладними віями.
Не пара, хоча в розмові проскакує - у нього хтось є. Я слухаю його жарти, її суржик, обмеженість і недостатня розвиненість.
Краля ввімкнула навушники і абстрагувалася. Я спостерігаю за тим, про що йде мова. Якщо буде коротко, то як круто побухати, заблудитися в чужому місті, питаю ким працює - 6 днів грузить на базі овочі. Виходить в Борисполі.
Дівчина їде далі. По вагону розповсюджується запах дешевеньких парфумів. Він мені нагадує аромат шампуню кря-кря чи карамельок барбарис. Я не проти цього аромату, він значно кращий від аромату вагону чи вихлопу курців.
У дівчини не дуже чиста шкіра, але вона купує солодощі у тітки, що носить по вагону. Ще вона вдягнена в джинси, светр кольору персика і блакитну куртку в білі і чорні плями. Картата куртка. На ній не так видно бруд, як на кралиному пальто кольору мяти.
Далі їдемо у відносній тиші. У тамбурі курці. У вагоні торгаші і сморід - від брудного одягу, тіла, підлоги і лав, на яких ночують інколи безхатченки.
Проходить повз аферистка в мятних штанях. У неї ще на пероні я бачила телефон, не з дешевеньких, іде в тамбур, «втикає» в телефон. Мені огидно. Від бруду, бідності більшості пасажирів, смороду, обману, тупості.
Як змінити це все – я не знаю, на жаль… адже я також дівчина з периферії, але інакша, певно, від народження.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕ ДНО
Це навіть іще не дно.
Субота. Сонячно.
Я зібралася провідати рідних, що проживають в іншому місті.
Дорогою на вокзал стрічаю дівчину років 25, дешева куртка з демантину, мятного кольору штани, коричневе каре, волосся не надто густе і видно, фарбоване, не раз, негарний недоречний макіяж, де поєналися рожевий, жовтий і зелений, наче клоунеса із цирку, що втекла, стрьомна.
Вона кидається мені назустріч, затискаючи пару дрібних гривень у руці і мало не плачучи благає позичити 20 грн. на дорогу, бо у неї, мовляв, витягли.
Я спиняюся, роздумую, інтуїтивно зважуючи, скільки у мене на дорогу є. Мене загальний вигляд незнайомки насторожує.
І кажу, що зараз не маю змоги дати.
Вона іде далі, я ще хвилин 15 думаю про це.
Підходжу подивитися розклад, очікуючі стрьомні чоловік і жінка питають про найближчий потяг на Ніжин. Розклад на вокзалі є. Годинник є. Я напружуюся внутрішньо. Беру квиток у касі і біжу на платформу.
На платформі бачу ту саму «бідолашку», яка не побачивши мене, перераховує свої 200 «наколядованих», там по 20, 10, 5, з миру по нитці.
Побачила мене, відійшла.
Сідаю в потяг. Напроти молодь. Він і вона. Спершу подумала, що пара. Ні, виявилось, в електричці познайомилися. Багато часу проводять в дорозі на роботу.
Він з тих чоловіків, що люблять комунікуювати, спостерігаю, час від часу обмінюючись репліками.
Поруч мене присіла дівчина, яка відрізняється від публіки, везе порожню валізу, валіза чорна, на 2 особи вистачить, якщо не на довго їхати в подорож.
Цей мужчина, що сидить навпроти мене, хоче коментарями про валізу ввімкнути в розмову цю кралю з накладними віями.
Не пара, хоча в розмові проскакує - у нього хтось є. Я слухаю його жарти, її суржик, обмеженість і недостатня розвиненість.
Краля ввімкнула навушники і абстрагувалася. Я спостерігаю за тим, про що йде мова. Якщо буде коротко, то як круто побухати, заблудитися в чужому місті, питаю ким працює - 6 днів грузить на базі овочі. Виходить в Борисполі.
Дівчина їде далі. По вагону розповсюджується запах дешевеньких парфумів. Він мені нагадує аромат шампуню кря-кря чи карамельок барбарис. Я не проти цього аромату, він значно кращий від аромату вагону чи вихлопу курців.
У дівчини не дуже чиста шкіра, але вона купує солодощі у тітки, що носить по вагону. Ще вона вдягнена в джинси, светр кольору персика і блакитну куртку в білі і чорні плями. Картата куртка. На ній не так видно бруд, як на кралиному пальто кольору мяти.
Далі їдемо у відносній тиші. У тамбурі курці. У вагоні торгаші і сморід - від брудного одягу, тіла, підлоги і лав, на яких ночують інколи безхатченки.
Проходить повз аферистка в мятних штанях. У неї ще на пероні я бачила телефон, не з дешевеньких, іде в тамбур, «втикає» в телефон. Мені огидно. Від бруду, бідності більшості пасажирів, смороду, обману, тупості.
Як змінити це все – я не знаю, на жаль… адже я також дівчина з периферії, але інакша, певно, від народження.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
