Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Божий дар пересмішника
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божий дар пересмішника
Микола Базів. Колюче дзеркало: пародії та базівки. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2012. – 64 с.
Микола Базів. Шерстилинки: літературні пародії. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2013. – 56 с.
Микола Базів – поет-гуморист, сатирик, пародист, член Національних спілок письменників і журналістів України, Всеукраїнської асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ»; переможець Міжрегіонального та двох Всеукраїнських конкурсів гумору і сатири, лауреат "Нобельської" премії з гумору; інженер-винахідник; від 1991 і понині – директор МП «Атлант». Живе на берегах тихоплинного Збруча у селищі Гусятин на Тернопільщині.
Уже самими назвами своїх книжок наш автор розпочинає пародіювання. І навіть не виглядає несподіванкою топонім села, з якого родом поет-гуморист. Цілком слушно пише у передмові до видання «Мій Кропивник» (2011) поет Володимир Барна: «Можна тільки подивуватися, звідкіля у нього взявся отой запал сміху, адже за фахом він далекий від ліричних штучок… Очевидно, талант передався із родинного кореня, а дух – від славного села з промовистою назвою Кропивник! Та й, власне, у характері Миколи Базіва присутня особлива лукавинка пересмішника…».
«Пародія (грецьк. parodia – спів навиворіт) – один із найдавніших жанрів – представлена в усіх літературах світу. Багатовікова історія пародії, специфіка її природи, критичні можливості, творчий і пізнавальний потенціал визначили роль пародії в процесі розвитку літератури» – інформує Вікіпедія. В українській літературній традиції цей гумористичний жанр ґрунтується на комічному відтворенні змісту чи стилю окремого твору письменника, і полягає у тому, що пародист наслідує стиль об’єкта, проте вкладає у твір протилежний зміст з метою висміяти хибність думки, підкреслити негативні риси художнього зображення чи викликати дружню посмішку.
Жанр літературної пародії має безліч розгалужень, які майже не існують поодинці: епіграма і фейлетон, байка й памфлет, карикатура і шарж все більше й більше перетинаються, обмінюються художніми засобами, наслідують стилістичні прийоми одне одного, і таким чином, створюють змішані форми комічної літератури (власне, пародії цей мікс стосується теж) – однієї з найскладніших, але й найпопулярнішої у читачів.
Пародійний стиль нашого автора будується на грі семантичних перетворень у поєднанні з комічною образністю. Ось вельми характерна для авторської стилістики пародія «Безпека – понад усе» на вірш відомого поета: «А на землі, як ночі сміх, / Пожежа в лісі заряхтіла: / То іскри дотиків твоїх / Зриває вітер з мого тіла» –(Дмитро Павличко, 1989). Микола Базів обігрує доволі штучну пафосність шановного класика, і в останньому рядку ставить саркастичну крапку: «Любовних прагнеш ти утіх, / Ці очі й дотики не брешуть, / Бо після дотиків твоїх / Від мене іскри так і крешуть! / Гаряча ти, як той вогонь, / А я ось-ось утрачу душу… / Постій, кохана, охолонь! / Я заземлити тіло мушу».
Часто сатирик будує свою інтригу на звичайних лексичних ляпах. Наприклад, ось таке: «І я один лишився на пероні, / Твій корабель відплив неначе в сні» (Валерій Залізний, 2010). На цей «перон-корабель», Микола Базів створив одне з найвдаліших своїх криво-дзеркальних відображень: «Диспетчером по руху був Залізний, / Хоч плутав: де перон, а де – причал, / А також транспорт водний і колісний, / Тому печальний маємо фінал. / З перону залізничного вокзалу / Таки не зрушив з місця пароплав, / А потяг, що відчалив від причалу, / Ще довго з моря бульбашки пускав!»
Ніде правди подіти, сексуальна тематика веде перед у сучасній поетичній продукції – яких тільки варіантів інтиму не прочитаєш і не почуєш! М. Базів, без будь-якого огляду на ім’я чи титул, свідомо підставляє свою голову під нещадні удари тих, чиї вірші пародіює: «…Я здатність брав на сонцевилив / Укотре в ту, чиє космічне лоно, / І тіло од солодких спазм солоне…» (Григорій Штонь, 1999). Текст пародії «Космонавт» звучить коротким вироком: «Я підкорив заввиграшки Парнас / І не люблю уже далеких мандрів. / В космічне ж лоно ще гайну не раз, / Лише в аптеці накуплю «скафандрів»!»
Якщо цього потребує зміст пародії, автор використовує сленгові вирази, жаргонні звороти, ненормативну лексику. Буває, віршоскладач і сам не знає, що написав, і як воно звучить, а звучить утворений шляхом складання-злиття попереднього слова з наступним нормальний матюк! Микола Базів таких речей не дарує, він знущається і глузує – до глухих поетів поет-сатирик безжальний!
Твори, що подані в цій збірці, можна розглядати як критичні твори: вони загострюють нашу увагу на недоліках і хибах сучасних версифікаторів, а вже графоманам дається справжній бій! У такому розумінні літературна пародія в найскладнішій формі виконує свою літературно-критичну функцію. Автор осміює як стиль, так і теми не вартих поезії явищ дійсності. Та чи має автор на меті застерегти літераторів від хибних кроків і настроїв? Думаю, це не головне в його сатирично-гумористичній творчості.
А головне: Микола Базів (і ми з ним) кепкує над дрібними вадами, захопленням окремими темами, над самозамилуванням, примітивною образністю, банальністю, вульгарністю, а часто й зловживанням художніх означень, часто без потреби, часто не на своєму місці. Своєю творчістю пародист оздоровляє зміст і стиль, використовуючи світ травестійно-бурлескових (травестія – з італ. travestire – перевдягання; бурлеск – фр. burlesque, італ. burla – жарт) перетворень, поєднуючи перебільшену увагу до, скажімо, еротики з грубуватою реальністю. Пародист гіперболізує штамп, який застосовано у творі, тим самим робиться сильний акцент, що доводить невдалий засіб художнього відтворення до абсурду. Буває, що уїдливий сарказм тримається, так би мовити, на межі фолу, але ж, шановні поети, не викликайте вогонь на свої вірші, бо ще не встигли-м надрукувати черговий шедевр, а «вже лихе принесло пародиста!»: «Я зраджую тобі в якомусь Вишневці, / Секунд чотири – очі вже відвів» (Павло Вольвач). Пародія має назву «Супершвидкість»: «Секунд чотири» – хвалюся у вірші / Про те, як швидко «ощасливів» жінку. / Я міг би справу цю зробить скоріше, / Та три секунди розстібав ширинку!».
Пародія «Яблуко райське» написана на мій давній вірш і страшенно мені подобається. Микола Базів тонко підмітив певну театральність моєї привселюдної сповідальної інтонації, і створив міні-п’єску, де собі відвів роль глядача, котрий розмірковує над тим, що йому показують-розказують. На поетичних збіговиськах, у яких беру участь, цей текст завжди викликає дружній сміх. Сміються присутні в авдиторії, і я сміюся над собою разом з усіма. «Душа моя – голе дерево / З двома райськими яблуками / Стоїть на порожньому березі…» (Тетяна Дігай, 2006).
За яблуко райське (лише за одне!)
Бог вигнав людей геть із раю,
Куди він за два нас усіх прожене –
Я навіть поняття не маю.
Чи світові білому буде вже край,
Чи інша чекає нас кара?
Та тільки призналась Тетяна Дігай,
Що в неї тих яблук є пара.
Лунають тривожні уже голоси,
Тремтить увесь рід чоловічий,
Бо Єву-праматір змій раз спокусив,
Тетяну – як мінімум – двічі!
За яблуко райське (лише за одне!)
Бог вигнав людей геть із раю.
Куди Він тепер нас усіх прожене –
Піду й у Тетяни спитаю
Тож, як бачимо, у виданнях, по які сьогодні мова, автор торкається тих самих проблем, що і в попередніх книжках: критика примітивної образності, ритміки, лексичних і семантичних двозначностей, невідповідності заявленому жанрові («Шваків сонет») тощо.
У переважній частині пародійних відображень багато комічних ефектів, гумору, дотепних ключових слів чи рядків, вдало підмічені стильові особливості версифікації окремих поетів. Та головне – цю пародійну «країну» збудовано на сучасному матеріалі, то ж природно, що в ній є багато актуальних, специфічних «архітектурних» елементів і прикрас; у пародійних текстах охоплено чимало імен з літературного процесу в Україні й, певною мірою, відтворено «накульгування» цього процесу.
На завершення, вважаю доречним зацитувати слова літературного редактора видання «Шерстилинки» поета Володимира Кравчука: «Поети, яких безпосередньо торкнулись рядки пародиста, побачать власні огріхи, або ж «розмотуватимуть клубок» образ на автора, чи сприймуть з вдячністю обнародування творчості. Якщо пишуть пародії, значить таки читають».
Микола Базів. Шерстилинки: літературні пародії. – Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2013. – 56 с.
Микола Базів – поет-гуморист, сатирик, пародист, член Національних спілок письменників і журналістів України, Всеукраїнської асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ»; переможець Міжрегіонального та двох Всеукраїнських конкурсів гумору і сатири, лауреат "Нобельської" премії з гумору; інженер-винахідник; від 1991 і понині – директор МП «Атлант». Живе на берегах тихоплинного Збруча у селищі Гусятин на Тернопільщині.
Уже самими назвами своїх книжок наш автор розпочинає пародіювання. І навіть не виглядає несподіванкою топонім села, з якого родом поет-гуморист. Цілком слушно пише у передмові до видання «Мій Кропивник» (2011) поет Володимир Барна: «Можна тільки подивуватися, звідкіля у нього взявся отой запал сміху, адже за фахом він далекий від ліричних штучок… Очевидно, талант передався із родинного кореня, а дух – від славного села з промовистою назвою Кропивник! Та й, власне, у характері Миколи Базіва присутня особлива лукавинка пересмішника…».
«Пародія (грецьк. parodia – спів навиворіт) – один із найдавніших жанрів – представлена в усіх літературах світу. Багатовікова історія пародії, специфіка її природи, критичні можливості, творчий і пізнавальний потенціал визначили роль пародії в процесі розвитку літератури» – інформує Вікіпедія. В українській літературній традиції цей гумористичний жанр ґрунтується на комічному відтворенні змісту чи стилю окремого твору письменника, і полягає у тому, що пародист наслідує стиль об’єкта, проте вкладає у твір протилежний зміст з метою висміяти хибність думки, підкреслити негативні риси художнього зображення чи викликати дружню посмішку.
Жанр літературної пародії має безліч розгалужень, які майже не існують поодинці: епіграма і фейлетон, байка й памфлет, карикатура і шарж все більше й більше перетинаються, обмінюються художніми засобами, наслідують стилістичні прийоми одне одного, і таким чином, створюють змішані форми комічної літератури (власне, пародії цей мікс стосується теж) – однієї з найскладніших, але й найпопулярнішої у читачів.
Пародійний стиль нашого автора будується на грі семантичних перетворень у поєднанні з комічною образністю. Ось вельми характерна для авторської стилістики пародія «Безпека – понад усе» на вірш відомого поета: «А на землі, як ночі сміх, / Пожежа в лісі заряхтіла: / То іскри дотиків твоїх / Зриває вітер з мого тіла» –(Дмитро Павличко, 1989). Микола Базів обігрує доволі штучну пафосність шановного класика, і в останньому рядку ставить саркастичну крапку: «Любовних прагнеш ти утіх, / Ці очі й дотики не брешуть, / Бо після дотиків твоїх / Від мене іскри так і крешуть! / Гаряча ти, як той вогонь, / А я ось-ось утрачу душу… / Постій, кохана, охолонь! / Я заземлити тіло мушу».
Часто сатирик будує свою інтригу на звичайних лексичних ляпах. Наприклад, ось таке: «І я один лишився на пероні, / Твій корабель відплив неначе в сні» (Валерій Залізний, 2010). На цей «перон-корабель», Микола Базів створив одне з найвдаліших своїх криво-дзеркальних відображень: «Диспетчером по руху був Залізний, / Хоч плутав: де перон, а де – причал, / А також транспорт водний і колісний, / Тому печальний маємо фінал. / З перону залізничного вокзалу / Таки не зрушив з місця пароплав, / А потяг, що відчалив від причалу, / Ще довго з моря бульбашки пускав!»
Ніде правди подіти, сексуальна тематика веде перед у сучасній поетичній продукції – яких тільки варіантів інтиму не прочитаєш і не почуєш! М. Базів, без будь-якого огляду на ім’я чи титул, свідомо підставляє свою голову під нещадні удари тих, чиї вірші пародіює: «…Я здатність брав на сонцевилив / Укотре в ту, чиє космічне лоно, / І тіло од солодких спазм солоне…» (Григорій Штонь, 1999). Текст пародії «Космонавт» звучить коротким вироком: «Я підкорив заввиграшки Парнас / І не люблю уже далеких мандрів. / В космічне ж лоно ще гайну не раз, / Лише в аптеці накуплю «скафандрів»!»
Якщо цього потребує зміст пародії, автор використовує сленгові вирази, жаргонні звороти, ненормативну лексику. Буває, віршоскладач і сам не знає, що написав, і як воно звучить, а звучить утворений шляхом складання-злиття попереднього слова з наступним нормальний матюк! Микола Базів таких речей не дарує, він знущається і глузує – до глухих поетів поет-сатирик безжальний!
Твори, що подані в цій збірці, можна розглядати як критичні твори: вони загострюють нашу увагу на недоліках і хибах сучасних версифікаторів, а вже графоманам дається справжній бій! У такому розумінні літературна пародія в найскладнішій формі виконує свою літературно-критичну функцію. Автор осміює як стиль, так і теми не вартих поезії явищ дійсності. Та чи має автор на меті застерегти літераторів від хибних кроків і настроїв? Думаю, це не головне в його сатирично-гумористичній творчості.
А головне: Микола Базів (і ми з ним) кепкує над дрібними вадами, захопленням окремими темами, над самозамилуванням, примітивною образністю, банальністю, вульгарністю, а часто й зловживанням художніх означень, часто без потреби, часто не на своєму місці. Своєю творчістю пародист оздоровляє зміст і стиль, використовуючи світ травестійно-бурлескових (травестія – з італ. travestire – перевдягання; бурлеск – фр. burlesque, італ. burla – жарт) перетворень, поєднуючи перебільшену увагу до, скажімо, еротики з грубуватою реальністю. Пародист гіперболізує штамп, який застосовано у творі, тим самим робиться сильний акцент, що доводить невдалий засіб художнього відтворення до абсурду. Буває, що уїдливий сарказм тримається, так би мовити, на межі фолу, але ж, шановні поети, не викликайте вогонь на свої вірші, бо ще не встигли-м надрукувати черговий шедевр, а «вже лихе принесло пародиста!»: «Я зраджую тобі в якомусь Вишневці, / Секунд чотири – очі вже відвів» (Павло Вольвач). Пародія має назву «Супершвидкість»: «Секунд чотири» – хвалюся у вірші / Про те, як швидко «ощасливів» жінку. / Я міг би справу цю зробить скоріше, / Та три секунди розстібав ширинку!».
Пародія «Яблуко райське» написана на мій давній вірш і страшенно мені подобається. Микола Базів тонко підмітив певну театральність моєї привселюдної сповідальної інтонації, і створив міні-п’єску, де собі відвів роль глядача, котрий розмірковує над тим, що йому показують-розказують. На поетичних збіговиськах, у яких беру участь, цей текст завжди викликає дружній сміх. Сміються присутні в авдиторії, і я сміюся над собою разом з усіма. «Душа моя – голе дерево / З двома райськими яблуками / Стоїть на порожньому березі…» (Тетяна Дігай, 2006).
За яблуко райське (лише за одне!)
Бог вигнав людей геть із раю,
Куди він за два нас усіх прожене –
Я навіть поняття не маю.
Чи світові білому буде вже край,
Чи інша чекає нас кара?
Та тільки призналась Тетяна Дігай,
Що в неї тих яблук є пара.
Лунають тривожні уже голоси,
Тремтить увесь рід чоловічий,
Бо Єву-праматір змій раз спокусив,
Тетяну – як мінімум – двічі!
За яблуко райське (лише за одне!)
Бог вигнав людей геть із раю.
Куди Він тепер нас усіх прожене –
Піду й у Тетяни спитаю
Тож, як бачимо, у виданнях, по які сьогодні мова, автор торкається тих самих проблем, що і в попередніх книжках: критика примітивної образності, ритміки, лексичних і семантичних двозначностей, невідповідності заявленому жанрові («Шваків сонет») тощо.
У переважній частині пародійних відображень багато комічних ефектів, гумору, дотепних ключових слів чи рядків, вдало підмічені стильові особливості версифікації окремих поетів. Та головне – цю пародійну «країну» збудовано на сучасному матеріалі, то ж природно, що в ній є багато актуальних, специфічних «архітектурних» елементів і прикрас; у пародійних текстах охоплено чимало імен з літературного процесу в Україні й, певною мірою, відтворено «накульгування» цього процесу.
На завершення, вважаю доречним зацитувати слова літературного редактора видання «Шерстилинки» поета Володимира Кравчука: «Поети, яких безпосередньо торкнулись рядки пародиста, побачать власні огріхи, або ж «розмотуватимуть клубок» образ на автора, чи сприймуть з вдячністю обнародування творчості. Якщо пишуть пародії, значить таки читають».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
