Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "А СПАСИТЕЛЬ СТОЇТЬ З ХЛІБОМ…"
Матирь Божа поміж нами.
Сидять люди за обідом,
А Спаситель стоїть з хлібом.
Помоляться люди Богу –
Душа стоїть коло столу.
Помолились люди Богу –
Душа іде у дорогу.
Як виходе й душа з хати,
А навпротів Божа Мати.
– Де ж ти, душечко, ходила,
Що ж ти в світі заробила?»
– Я ходила й до родини,
Де справляють див’ятини,
Сорок день і годовини.
(Фрагмент співаної «псальми»
з вистави «Зерносховище»)
26 листопада в Україні на державному рівні оголошено Днем жалоби за жертвами Голодомору. Кількість українців, що загинули в лихолітті Голодомору 1920–1930-х років, нараховує за різними підрахунками вітчизняних та зарубіжних експертів приблизно від семи до дев’яти мільйонів осіб. Усі українці сьогодення, хто відчуває біль за невинно замордованими голодом людьми, у День жалоби поминають їх у молитвах і запалюють свічку Пам’яті. Символічно, що і пам’ятник жертвам Голодомору в Києві над Дніпром теж має образ велетенської свічі.
26 листопада 2016 року у Львівському Театрі юного глядача відбулася особлива вистава-реквієм, вистава не для дітей – для дорослих (на афіші окреслене обмеження: дітям до 18 років вхід не рекомендований – у виставі використовується нецензурна лексика). Вистава «Зерносховище» Львівського ТЮГу за п’єсою сучасного драматурга Наталії Ворожбит, прем’єра якої відбулася у квітні 2015 року, присвячена саме темі Голодомору і має конкретну географію – село Зелений Кут Миргородського повіту на Полтавщині.
Зелений Кут – мальовниче село в розкішних зелених краєвидах. Полтавці – люди веселі, з особливим почуттям гумору, моторні, хазяйновиті. Ще з часів Котляревського та Гоголя повелося відтворювати етнографічні замальовки полтавських ярмарків та ремесел, традиційної народної звичаєвості – весільного обряду, хрестин, різдвяних та великодніх свят тощо. Ці яскраві описи українського полтавського побуту можна знайти в класичній драматургії та прозі минулих століть. А от тема Голодомору, так вражаюче точно змальована в п’єсі сучасної авторки Наталі Ворожбит і втілена на сцені завдяки таланту режисера Андрія Приходька, – це зовсім протилежне, це контраст до минулого усталеного погляду на Полтавський край у часи миру і процвітання, гармонії і щасливого безтурботного життя українського селянина-середняка, прозваного новою владою, що прийшла із Москви, «куркулем».
І закрутилося колесо новітньої історії – сторінки-ілюстрації войовничого атеїзму, коли з церков летіли дзвони, а храми перетворювалися на склади-«зерносховища» з зотлілим від безгосподарності «больших керівників» зерном; і політика нової влади, що прийшла в українське село, аби сповнити ідею комунізму: «кто бил нічем, тот станєт всєм»! Та «большая могучая» рука захланно відбирала в селянина-середняка все до останньої сорочки на благо «совєтськой власті». Політика Голодомору, придумана у стінах Кремля, несла в собі нищівну глобальну ідею фізичного знищення українського етносу – кадри хроніки, що відтворюють ці події недавньої історії України, вражають своєю оголеною страшною правдою.
В «Зерносховищі» подано новітню історію ніби окремими кадрами-штрихами. Сценографія «оживленого екрана», в якому діють персонажі вистави, дуже вдало передає зорові обличчя-маски та голосові емоції-інтонації – від щемливого відчуття присутності покійних душ померлих, що тісно туляться одна до одної за родинним поминальним столом (вони ніби з потойбіччя, зі зворотного боку екрана спускаються на театральну сцену), проминаючи лялькові сатиричні кадри совітських атеїстичних агіток та пантомімні картинки людського натовпу у момент повалення церковного дзвону, до сентиментальних сцен любовних залицянь і трагічного видива сновидіння-прощання між головними героями вистави – Арсеєм Печорицею (Михайло Понзель) і Мокриною Старицькою (Наталія Мазур).
Простір театру оживає багатолюддям, до того ж задіяно всі елементи простору: весь об’єм сцени, а також балкони і бічні проходи у глядацькій залі, і переходи між глядацькими рядами, і навіть несподіваний рух в «народ», себто по кріслах глядачів. Така багатовимірність допомагає оживити картини театральної гри, особливо пожвавлено зал реагує на повторювані сцени репетиції зустрічі американського кореспондента, що мав приїхати в Зелений Кут з метою свідчень про «щасливе життя українців» при «совєтской власті», зустрічі абсурдної для виснажених голодом людей. Це справжній сміх крізь сльози! Не було би так смішно, якби не було так моторошно страшно…
Кінець вистави, коли оживають душі померлих і спілкуються з тими, хто залишився, неможливо споглядати без сліз. Та і завершення сюжетних біографічних ліній, що охоплює і переплітає минуле з майбутнім персонажів вистави, зал теж слухає в моторошному онімінні. Останній вихід акторів «у люди» з хлібом на рушнику – ніби послання від минулих поколінь: «Бережіть хліб святий, бо він даний вам ціною життя!»
Серед колоритних персонажів «Зерносховища» – і головні дійові особи, і другорядні, епізодичні. Це, зокрема, Самсон (Ігор Гулюк) – пишнотілий чолов’яга, який є душею громади Зеленого Кута, як на початку п’єси, коли завдяки його веселій вдачі і вмінню співати, радісно й безтурботно тішиться Божому дню вся сільська громада; так і всередині дійства, коли треба наперекір голоду, що висмоктав з людей всю життєву силу, зобразити удавану радість у вже згадуваному епізоді «репетиції зустрічі американця на українській землі».
Особливе, наскрізне місце у виставі посідає тема Бога і релігії. «Войовничому» атеїзму совітів протиставляється народний релігійний примітив, себто глибоко вкорінена на підсвідомому рівні інтуїтивна віра в Бога, продиктована ситуаціями родинних стосунків і зовнішніми обставинами страхітливого життя за приходу «совє-є-тської власті». До серця кожного глядача линуть прості, дохідливі, «не так, як книжка пише» тексти молитов про найнеобхідніші потреби людей, інколи вони набувають смішних підтекстів, але у виставі про голод сміх глядацького залу має теж особливий гіркий присмак. Матір Божа на іконі храму, перетвореного у зерносховище, незримо присутня у трагічних біографіях селян Зеленого Кута, в часи скрутних ситуацій і найважчих випробувань люди згадують про неї і просять допомоги. А ще зеленокутці звертаються до Матері Божої співаними текстами духовних псалмів, до того ж професійно виконаними, до цього приклалася артистка Театру ім. Курбаса Наталя Рибка-Пархоменко, учасниця гурту «Курбаси». У виставі також постійно звучать етноспіви – співає весь акторський склад, солюють окремі актори. Співають захоплююче!
"…І спасиба й господині,
Та й усій її родині.
І спасиба й господарю
За його Божую да́ру.
Щоб його Божая дара
На престолі засияла."
Вистава не була б така успішна без праці усіх цехів театру – це і художнє оформлення Богдана Поліщука, і хореографія Нінель Збєрі, і відеопроекції Володимира Стецьковича, і знахідки художника зі світла Світлани Коренькової.
На завершення додам, що з’явилося «Зерносховище» як спільний проект Львівського ТЮГу і Творчої майстерні «Драбина». А сама п’єса «Зерносховище» («Наглядноє пособіє для куркульскіх пособніков на 2 дії») написана як спеціальний проект на замовлення Королівського Шекспірівського театру в Лондоні.
Творчий експеримент не просто вдався. Він засвідчив можливості акторського складу театру, в одному з інтерв’ю писалося, що актори, захоплені ідеєю творчого процесу, збиралися на репетиції в позаробочий час і вчилися майстерно співати і грати на різних інструментах, аби у виставі зазвучав живий оркестр. Думаю, великою мірою успіх належить і режисерові-киянину Андрію Приходьку. Така вистава як «Зерносховище» є непересічною подією театрального Львова. Не дивно, що її хочуть побачити в інших містах України (нещодавно актори ТЮГу побували у Краматорську і розказували, як щиро і зворушливо люди дякували їм за гру). Бо що потрібно сучасним людям від театральної справи як не гірка, прикра ПРАВДА ЖИТТЯ про ті втрачені покоління, на долю яких випало таке тяжке випробування, назване моторошним словом:ГОЛОДОМОР...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "А СПАСИТЕЛЬ СТОЇТЬ З ХЛІБОМ…"
У календарі на сьогодні День пам'яті жертв Голодомору.
Моя донька як студентка кафедри сценічного мистецтва факультету культури і мистецтв Львівського ЛНУ присвятила одну з рецензій виставі Львівського Театру Юного Глядача "Зерносховище", видрукувану у журналі "Кіно-театр" №2 за 2017.
Пропоную читачам Поетичних Майстерень познайомитися з нею.
Пам'яті жертв голодомору в Україні, присвячується
"...Сидять люди за столами,Матирь Божа поміж нами.
Сидять люди за обідом,
А Спаситель стоїть з хлібом.
Помоляться люди Богу –
Душа стоїть коло столу.
Помолились люди Богу –
Душа іде у дорогу.
Як виходе й душа з хати,
А навпротів Божа Мати.
– Де ж ти, душечко, ходила,
Що ж ти в світі заробила?»
– Я ходила й до родини,
Де справляють див’ятини,
Сорок день і годовини.
(Фрагмент співаної «псальми»
з вистави «Зерносховище»)
26 листопада в Україні на державному рівні оголошено Днем жалоби за жертвами Голодомору. Кількість українців, що загинули в лихолітті Голодомору 1920–1930-х років, нараховує за різними підрахунками вітчизняних та зарубіжних експертів приблизно від семи до дев’яти мільйонів осіб. Усі українці сьогодення, хто відчуває біль за невинно замордованими голодом людьми, у День жалоби поминають їх у молитвах і запалюють свічку Пам’яті. Символічно, що і пам’ятник жертвам Голодомору в Києві над Дніпром теж має образ велетенської свічі.
26 листопада 2016 року у Львівському Театрі юного глядача відбулася особлива вистава-реквієм, вистава не для дітей – для дорослих (на афіші окреслене обмеження: дітям до 18 років вхід не рекомендований – у виставі використовується нецензурна лексика). Вистава «Зерносховище» Львівського ТЮГу за п’єсою сучасного драматурга Наталії Ворожбит, прем’єра якої відбулася у квітні 2015 року, присвячена саме темі Голодомору і має конкретну географію – село Зелений Кут Миргородського повіту на Полтавщині.
Зелений Кут – мальовниче село в розкішних зелених краєвидах. Полтавці – люди веселі, з особливим почуттям гумору, моторні, хазяйновиті. Ще з часів Котляревського та Гоголя повелося відтворювати етнографічні замальовки полтавських ярмарків та ремесел, традиційної народної звичаєвості – весільного обряду, хрестин, різдвяних та великодніх свят тощо. Ці яскраві описи українського полтавського побуту можна знайти в класичній драматургії та прозі минулих століть. А от тема Голодомору, так вражаюче точно змальована в п’єсі сучасної авторки Наталі Ворожбит і втілена на сцені завдяки таланту режисера Андрія Приходька, – це зовсім протилежне, це контраст до минулого усталеного погляду на Полтавський край у часи миру і процвітання, гармонії і щасливого безтурботного життя українського селянина-середняка, прозваного новою владою, що прийшла із Москви, «куркулем».
І закрутилося колесо новітньої історії – сторінки-ілюстрації войовничого атеїзму, коли з церков летіли дзвони, а храми перетворювалися на склади-«зерносховища» з зотлілим від безгосподарності «больших керівників» зерном; і політика нової влади, що прийшла в українське село, аби сповнити ідею комунізму: «кто бил нічем, тот станєт всєм»! Та «большая могучая» рука захланно відбирала в селянина-середняка все до останньої сорочки на благо «совєтськой власті». Політика Голодомору, придумана у стінах Кремля, несла в собі нищівну глобальну ідею фізичного знищення українського етносу – кадри хроніки, що відтворюють ці події недавньої історії України, вражають своєю оголеною страшною правдою.
В «Зерносховищі» подано новітню історію ніби окремими кадрами-штрихами. Сценографія «оживленого екрана», в якому діють персонажі вистави, дуже вдало передає зорові обличчя-маски та голосові емоції-інтонації – від щемливого відчуття присутності покійних душ померлих, що тісно туляться одна до одної за родинним поминальним столом (вони ніби з потойбіччя, зі зворотного боку екрана спускаються на театральну сцену), проминаючи лялькові сатиричні кадри совітських атеїстичних агіток та пантомімні картинки людського натовпу у момент повалення церковного дзвону, до сентиментальних сцен любовних залицянь і трагічного видива сновидіння-прощання між головними героями вистави – Арсеєм Печорицею (Михайло Понзель) і Мокриною Старицькою (Наталія Мазур).
Простір театру оживає багатолюддям, до того ж задіяно всі елементи простору: весь об’єм сцени, а також балкони і бічні проходи у глядацькій залі, і переходи між глядацькими рядами, і навіть несподіваний рух в «народ», себто по кріслах глядачів. Така багатовимірність допомагає оживити картини театральної гри, особливо пожвавлено зал реагує на повторювані сцени репетиції зустрічі американського кореспондента, що мав приїхати в Зелений Кут з метою свідчень про «щасливе життя українців» при «совєтской власті», зустрічі абсурдної для виснажених голодом людей. Це справжній сміх крізь сльози! Не було би так смішно, якби не було так моторошно страшно…
Кінець вистави, коли оживають душі померлих і спілкуються з тими, хто залишився, неможливо споглядати без сліз. Та і завершення сюжетних біографічних ліній, що охоплює і переплітає минуле з майбутнім персонажів вистави, зал теж слухає в моторошному онімінні. Останній вихід акторів «у люди» з хлібом на рушнику – ніби послання від минулих поколінь: «Бережіть хліб святий, бо він даний вам ціною життя!»
Серед колоритних персонажів «Зерносховища» – і головні дійові особи, і другорядні, епізодичні. Це, зокрема, Самсон (Ігор Гулюк) – пишнотілий чолов’яга, який є душею громади Зеленого Кута, як на початку п’єси, коли завдяки його веселій вдачі і вмінню співати, радісно й безтурботно тішиться Божому дню вся сільська громада; так і всередині дійства, коли треба наперекір голоду, що висмоктав з людей всю життєву силу, зобразити удавану радість у вже згадуваному епізоді «репетиції зустрічі американця на українській землі».
Особливе, наскрізне місце у виставі посідає тема Бога і релігії. «Войовничому» атеїзму совітів протиставляється народний релігійний примітив, себто глибоко вкорінена на підсвідомому рівні інтуїтивна віра в Бога, продиктована ситуаціями родинних стосунків і зовнішніми обставинами страхітливого життя за приходу «совє-є-тської власті». До серця кожного глядача линуть прості, дохідливі, «не так, як книжка пише» тексти молитов про найнеобхідніші потреби людей, інколи вони набувають смішних підтекстів, але у виставі про голод сміх глядацького залу має теж особливий гіркий присмак. Матір Божа на іконі храму, перетвореного у зерносховище, незримо присутня у трагічних біографіях селян Зеленого Кута, в часи скрутних ситуацій і найважчих випробувань люди згадують про неї і просять допомоги. А ще зеленокутці звертаються до Матері Божої співаними текстами духовних псалмів, до того ж професійно виконаними, до цього приклалася артистка Театру ім. Курбаса Наталя Рибка-Пархоменко, учасниця гурту «Курбаси». У виставі також постійно звучать етноспіви – співає весь акторський склад, солюють окремі актори. Співають захоплююче!
"…І спасиба й господині,
Та й усій її родині.
І спасиба й господарю
За його Божую да́ру.
Щоб його Божая дара
На престолі засияла."
Вистава не була б така успішна без праці усіх цехів театру – це і художнє оформлення Богдана Поліщука, і хореографія Нінель Збєрі, і відеопроекції Володимира Стецьковича, і знахідки художника зі світла Світлани Коренькової.
На завершення додам, що з’явилося «Зерносховище» як спільний проект Львівського ТЮГу і Творчої майстерні «Драбина». А сама п’єса «Зерносховище» («Наглядноє пособіє для куркульскіх пособніков на 2 дії») написана як спеціальний проект на замовлення Королівського Шекспірівського театру в Лондоні.
Творчий експеримент не просто вдався. Він засвідчив можливості акторського складу театру, в одному з інтерв’ю писалося, що актори, захоплені ідеєю творчого процесу, збиралися на репетиції в позаробочий час і вчилися майстерно співати і грати на різних інструментах, аби у виставі зазвучав живий оркестр. Думаю, великою мірою успіх належить і режисерові-киянину Андрію Приходьку. Така вистава як «Зерносховище» є непересічною подією театрального Львова. Не дивно, що її хочуть побачити в інших містах України (нещодавно актори ТЮГу побували у Краматорську і розказували, як щиро і зворушливо люди дякували їм за гру). Бо що потрібно сучасним людям від театральної справи як не гірка, прикра ПРАВДА ЖИТТЯ про ті втрачені покоління, на долю яких випало таке тяжке випробування, назване моторошним словом:ГОЛОДОМОР...
За публікаціями:
Устина Вовк. "А Спаситель стоїть з хлібом..."/"Кіно-театр", №2,2017.
Устина-Златоуста Вовк. "А Спаситель стоїть з хлібом..."/"Дзвін", №3,2017.
www.ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=1997
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
