«Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину
батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих,
що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих,
хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді» (Втор 5, 9-10)

Коли куйо́вдить вітер сиву гриву
і ві́ддано життю весь майже борг,
стою усе частіше над обривом
і думаю собі, а хто ж мій Бог?.

Досто́йник той, що сотворив усесвіт,
де стільки болю, горя і краси…
Той велетень, що крутить перевесла
і тче природи килим всі часи!.

Господь – великий, гордий, всемогутній,
утілення любові, всіх чеснот.
Не лише ва́бить сонячним майбутнім –
добра і правди нині він оплот!

Мій Бог поборник волі і свободи,
національності не має лиш один.
Йому особи рівні і народи,
та пам’ятає, що є батько, а є син.

Не заздрісний, дітей не проклинає
до сьомого коліна за батьків.
Сліпої віри теж не вимагає
у обмін на життя впродовж віків.

І не шанує юд та лицемірів,
злочинця першим не пускає в рай.
Не жалує катів і їх кумирів,
нечесності іде покласти край!

Не обирає він собі народу
і решту не спрямовує униз,
бо поважає кожного свободу,
а справедливість – то його девіз!

Я імені не знаю свого Бога,
важли́віше, що він добра творець.
Упевнений – за ним лиш перемога,
він для людини істина, взірець!

Таким завжди́ я бачу свого Бога,
йому моя вся слава і любов.
До нього лиш лежить моя дорога,
допо́ки серце розганяє кров!

26.11.2017