Слабких на нерви і любительок деяких французьких парфумів до читання НЕ запрошуємо! Ми попередили...

Оповідки про Лєніна

- Надін! Вольдемар! - в кімнату ввірвалася Арман.
- Надін! Воль!... - обірвалося вереском на висування з-під столу чогось безформного і запорошеного.
- Надін, це ви?! - пискнула партійна активістка.
- Інесc?... Я тут... ґудзічок... Валодєнькин... від камізельки, - відсапувалася Крупська, - шукала. Ху, - вилізла нарешті повністю Надєжда і показала вишпортану з паркетної щілини детальку.
- Ой, та це ж треба негайно у музей, в коробочку, - засуєтилася Арман і хижо потягнула наманікюрену ручку до лічної вєщі Владіміра Ільїча.
Надєжда Константіновна підвела погляд:
- В який музей? - не зрозуміла вона.
- Да це ж реліквія, - защебетала Інесса, - на пам‘ять..
- На пам‘ять? Шо ви маєте на увазі?! - повела головою хазяйка дому.
- Ой, да нічого такого, про шо ви подумали. Я про покоління пролетаріату, рабочих ... - почала входити в раж амбітна Інесса.
- Я нічого такого поки не подумала. Просто ґудзік січас пришию, і Ілліч буде уже собираться.. До речі, пролетаріат в камізельці не ходить. Обійдуться без ґудзічка.
- Самі-самі пришиєте?? Ой, як інтересно! А де ж ваша домработниця?
- Я її ще тиждень тому звільнила, - спохмурніла Надєжда.
- За шо? - ввічливо поцікавилася Арман. - Ви ж, начебто, були нею задоволені?
- Свяченою водою хату кропила, - коротко повідомила Надєжда. - Валодєньку роздуло, от ґудзік і відлетів. - Вона засилила нитку в голку і взялася пришивати ґудзік.
- Кашмар! Тоді понятно... Ви би порохи з себе струсили, сипеться.
Надєжда повела плечем і мовчки перекусила нитку.
- А взагалі, - не вгавала Арман, - вам би дуже пасувалі хароші духи. К вашему ліцу «Шанель номер п‘ять» ...
- Любочка... Ви щось маєте проти мого обличчя?
- Я?! - вразилася Інесс. - Та ви що? Таке скажете. Чому?!
- «Шанель номер п‘ять» смердить гірше Валодіних шкарпеток після партійних зборів. І не факт, що це пасує до мого обличчя.
Надєждині очі тепер незмигно дивилися з-під тяжких повік. Інесу чогось аж зморозило. «Анаконда. Чисто тобі анаконда» - подумалося Арман.
«Змія підколодна» - холодно міркувала Надєжда. – «Ти у мене получиш. І то счас».
- Можливо, якісь духи і виберу, - відказала Крупська. - Однак, знаєте, як воно є: потрібен стимул, а його нема. Володєнька, скажу вам по сікрєту, втратив обоняніє, зовсім нюх відсутній після скроплення, на капець.
- Ой! Що ви таке страшне говоріте?! - вразилася Інес, яка спеціально для сьогоднішнього вечора похляпалася модним «Опіумом» і Надєжду від нього сильно крутило в носі.
- Да, - повторила Крупська. - Відчуває тільки великі дози. І, не повірите, сумує, бо раніше обожав всякі пахощі.
Озарьонна раптовою ідеєю Арман підхопилася з канапи.
- Вам же треба собіратися, а я заважаю. То я піду, в машині Владіміра Ілліча і вас почекаю.
- Ідіть, - згодилася Крупська, - ВІ одінеться скоро, а я, мабуть, не поїду, шось голова болить.
- Справді? - пожвавилася Інесса. - Ну, виздоровлюйте, поправляйтеся... Всього вам... а я в машині почекаю.
- Бувайте і ви, - випровадила гостю Надєжда Константіновна і вчасно: зі спальні висунувся запухлий Лєнін.
- У нас тут хтось був? - профальцетив недавній страдник.
- Да, Арман приходила, тебе в машині буде чекати.
- Так іще година до зборів, - здивувався Ільїч.
- Ну, їй нетерпиться. Видно тема цікава сьогодні буде.
- Буде, - підтвердив Валодя. - Будем з релігією рішать, шо робить.
- Справді, важлива. І шо ти надумав?
- Да все, як ми з тобою і говорили: попів вєшать, іконки палить, а остальне - в касу партії.
- Харашо, - кивнула Надєжда. - От ще би лозунг поярче. Такий, шоб понятно було з двох слів, шо ми про їхню релігію думаєм і як ми її імєєм.
- Да, - згодився Лєнін, - лозунги - це наше всьо, на тому і стоїмо. Однак, ще не придумав. - Ти ґудзік пришила?
- Так. Вдягайся.
- А шо це так тут штиняє? Ти ж знаєш, як я запахи чую, особливо після того скроплення? Ледь з душі не верне.
- Ну, це Арман для собранія вирішила повипендрюватися, «Опіумом» облилася.
- О, господи! Це вона даремно... Доведеться на зборах окремо сидіть.
- Окремо то окремо, та вам ще в машині шмат дороги їхать. Такшо потерпи.

Вранці машина ВІ загальмувала біля будинку. Вождь ввірвався в квартиру і, зриваючи бігом пальто, захряснув двері до туалету. Вийшов, вже коли розвиднілося.
- Кепку зніми, - позіхнула Крупська, яка якраз йшла зі спальні. - Ти що, тільки-но приїхав?
- Ой, Надя, Надєнька, Надюша... Як же мені було зле, як зле... Ледве на тих зборах висидів.
- Зле?! Опять щось святою водою покропило?! Ну, я свою мітлу дістану..
- Та нє, - скривився Лєнін, - не святою.... Арман в машині парфум розлила, на мене хляпнула... Я ледь не зригався по дорозі. Потім всю ніч на зборах біля відкритого вікна сидів, а шоферу сказав машину поміняти.
- Да... Не повезло тобі.
- Да. Але, знаєш, Надєнька, шо? Я таки придумав! Я їм всі їхні промови одною фразою обкрутив, і вони аж роти розкрили! От умію, так умію!
- Ти про що? Що ти сказав?
- Ха!!! Я поняв! Релігія – «Опіум» для народа!
- Га-га-га-га-га! - розреготалася Крупська. – Тебе як нудить, ти геній. І з Арман хоч якась користь для партії. Однак, стоп. Вова, це ж Маркс сказав, ні?
- Ну, Надюша, мало що він сказав. А я повторив, і подумаєш? Він про знеболення говорив, а я - про смороди. Відчуваєш різницю? Крім того, це Маркс в де Сада передер, той, кажись, на всі боки розважався: і хрестився, і курився.
- Га-га-га! - знов забаритонила Крупська. - Він би в наш колектив вписався!
І Лєнін з цим згодився.