дякую друзям-гебраїстам за поради і настанови...
давно підбирався до класика івритської поезії - Рахель Блувштейн (1890-1931) - полтавчанки, до речі...

Ось Голанські висоти – на відстані дотику.
Та раптове «Ні кроку!» – немовби наказ.
Спить Хермон в самоти́ні одвічного спокою,
З білосніжних вершин зі́йде холод ураз.

Ось на бе́резі пальма тріпочеться вітами –
Ніби чубчик хлоп’яти на вітрові дня.
Зазирає пустун у Кіне́рет привітливо
І дитячими ніжками хвилі ганя.

Зимні квіти як іскри на радість нам лишені –
Анемона-жарина і сонце-шафран.
Схили днями бувають зела́ зеленішими
І як си́нява синій небес океан!

Якщо доля моя прирече мене падати,
Моє серце засвітить для інших вогні,
Бо хіба я вас можу забути і зрадити,
Мої юні, любов’ю ося́́яні дні?

שם הרי גולן, הושט היד וגע בם!
בדממה בוטחת מצווים: עצור.
בבדידות קורנת נם חרמון הסבא
וצינה נושבת מפסגת הצחור.

שם על חוף הים יש דקל שפל צמרת
סתור שיער הדקל כתינוק שובב,
שגלש למטה ובמי כינרת
ובמי כינרת משכשך רגליו.

מה ירבו פרחים בחורף על הכרך,
דם הכלנית וכתם הכרכום.
יש ימים פי שבע אז ירוק הירק,
פי שבעים תכולה התכלת במרום.

גם כי אוורש ואהלך שחוח,
והיה הלב למשואות זרים -
איך אוכל לבגוד בך, איך אוכל לשכוח
איך אוכל לשכוח חסד נעורים?