Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1918) /
Проза
«ЧИ РОЗКОДУВАВ СЕКРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ НОЧІ МИТЕЦЬ ДМИТРО БІЛОКІНЬ ?».
( Монолог присвячений картині «Кришталева ніч»).
Розпочати цей текст годиться з величенької цитати «позиченої» у Миколи Гоголя. Чому саме в нього? Бо в усій українській літературі, попри наявність могутньої когорти талановитих письменників і поетів, навряд чи відшукаємо кращого знавця української ночі аніж автор «Мертвих душ» і «Ревізора». В цьому творчому аспекті він (моє бачення, А.Б.) не поступається навіть найбільшому велету українства Тарасові…
Відтак, зосередьмося для того, аби у повній тиші почути думку одного з геніїв нашого народу, що ж це за явище таке, - українська ніч: «Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Приглянтесь до неї. З середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще в безмір. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю і розливає океан пахощів! Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їхніх похмуро оточений темно – зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемхи боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердяться та гніваються, коли прекрасний зальотник – нічний вітер,- закравшись зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч!...».
Щодо розуміння, відчуття, бачення українських ночей, Гоголь стоїть поруч з Шевченковими – «Садок вишневий коло хати», «Сонце заходить, гори чорніють…».
Проте, хочеться осмислити, а чи вдалося як художнику Дмитру Білоконю декодувати загадки української ночі? Варто наголосити, що Дмитро не тільки живописець, а ще й гончар – кераміст і музикант. Народжений ну в дуже непростому місті України, в Полтаві. Твір мав би бути незвичайний, яким же я його побачив?...
Картина окреслена не широким чорним квадратом рамці, дається розуміння…, ні, радше запрошення в ніч. Тло роботи аж надто не одноколірне, згори переважають чорнуваті, темно- темно сині відтінки, з переходами до звично синього кольору, опускаєш погляд трохи додолу, а там – небо всіяне, помережане тоненькими крапочками – зернинками, може то ніжна небесна заметіль, бо вітерець повіває, заметіль досягає землі, і вже уподібнюється до сизого туманця … А земля чорнюща, полтавський чорнозем. На ньому штрихами – знаками зображено те, що росте на цій землі, чи то росло колись.
Зліва у ніч увірвалося дерево, чорний стовбур якого виблискує, освітлюючи темінь біло – кришталевими візерунками, гіллячки дерева білі, осяйні, на вершечку тонесенькі, нижче потовщуються, вони світлоносні, адже ніч кришталева! З – поза дерева визирає серпик блідо – зеленуватого місяця, ох, як же відчутний мотив гоголівської ночі, але в інтерпретації митця.
Під час споглядання творчої роботи «прийшов» спомин. Десь років п’ять тому, коли вперше знайомився з Полтавським краєм, потрапив під незабутні чари ночі і я… Було це на Котелевщині, де стоїть донині хутір Дем’янівка, козацький хутір. Йшли ми якось з Сергієм Гнойовим (відомий художник) вночі полем, то не поле, а справжнє царство нічних пахощів, понад нашими головами розстелилося величне рядно ночі, щедро вкраплене зіроньками, небо було так низько, що аж моторошно стало. Цікаво, вдень у тій місцевості небо високе – високе. Під ногами шурхотіла трава, крокуючих огортало тепло літньої ночі гетьманського краю. Тиша навкруги…
Дві ночі чимось невловимим споріднені поміж собою, не тільки географічно…
Поетичне бачення ночі уродженця Лубенщини, з села Духове (оце назва!) Бориса Кононенка дуже згодиться:
«Покотивсь над річкою
Молоком туман,
Місяць сходить свічкою –
Гордовитий пан.
Ніч – миттєвість подиху
Триєдина мить,
Роки – жменька пороху,
А душа горить…».
Оскільки головний герой тексту любить подорожувати Україною, то йому відкрилася і особливість ночей інших земель українських. Цього літа Дмитро відвідав Закарпаття. Відомий поет і незрадливий син Сріберної Землі Петро Мідянка, який зве її «Рутенією, мамизною, дідизною», а рідне село Широкий Луг – «закарпатським Мехіко», про ніч карпатську казав таке:
«Над місцем тим – зелені хвилі гір,
Вночі таємне мерехтіння зір
І бук та ільм, і смерекова глиця…».
Ніч написана на цій картині аж ніяк не випромінює холод, навпаки, вона зігріває. Згадалася робота Емми Левадської «Лагідна зимка»… Тому треба зосередитись на рядках нічної молитви Валерія Іллі , унікального поета що народився в Балаклаві. Не сплячих ніч спонукає до молитви, ніхто ж не заважає, хіба що дзвінка тиша, та зорі підглядатимуть з висот.
«Печалі в очах
Вистачило б засвітити
Найсумнішу зірку.
Нічні вікна о третіх півнях
Й очі вікнами
До яких знадвору біль притулив
Своє біле лице…».
Душа болить найчастіше вночі, бо тоді думається про сокровенне і минуле, а душа мабуть знаходиться десь поблизу серця.
Аркадій Казка, прийшов у цей світ на землях Сіверщини, у містечку Седнів. Поет, з козацького роду. Його батько любив спів та музику, до цього привчав і сина. Казка був закоханий в українську пісню. А картина «Кришталева ніч» вібрує музичною наповненістю. Почуймо поета:
«Предивний сон приснився мені учора;
Стою чомусь на Болдиній горі,*
І раптом три – ставні, як сокори,
Грізно – величні, наче три собори…».
23 січня 1919р, написано в м. Чернігів.
Київ поетичний відразу асоціюється з іменем Ліни Костенко. А що мовить про ніч наша видатна сучасниця?
«Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза – як вихопила ніж!».
На цій картині можна побачити і мить спалаху – зблиску, летять по небу три світлячки, залишаючи ледь помітну смужку траєкторії польоту.
Неповним було б поетично – живописне тло ночі без авторського трактування Надії Степули, поетки і есеїстки з Тернопільщини. Картина полтавського митця і її поетика не чужі поміж собою у взаєминах:
«Завис над птахом промінь – скальпель місяця
І віють – виють понад ним вітри,
А він собою гріє обшир місця,
З якого видно вгору і згори».
Буває, правда не так часто, доводиться констатувати множинність однієї особи, особливо відносно людей від мистецтва. Гоголь мав дар художника, але ще більше – актора, Щепкін вважав його актором неперевершеним.
Поняття «множинність особи» вперше ввів психолог Вільям Джеймс. Ознаки множинності властиві і Дмитрові Білоконю. Бо ж не кожному дано дар творчо реалізуватися водночас: в живописі, гончарстві і музиці…
Холодноярець народжений в Києві, так себе іменує істинно український поет – Павло Щириця, який стверджував:
«Як заграє Музика ця
Розчинюся в ній і збагну:
Ми – частина Великого Сну
Без початку й кінця….».
Відповідь на запитання поставлене в назві тексту шукаймо в картині «Кришталева ніч»…
*Болдина гора стоїть в Чернігові.
Андрій Будкевич – Буткевич, брендолог, дослідник мистецтва.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЧИ РОЗКОДУВАВ СЕКРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ НОЧІ МИТЕЦЬ ДМИТРО БІЛОКІНЬ ?».
( Монолог присвячений картині «Кришталева ніч»).Розпочати цей текст годиться з величенької цитати «позиченої» у Миколи Гоголя. Чому саме в нього? Бо в усій українській літературі, попри наявність могутньої когорти талановитих письменників і поетів, навряд чи відшукаємо кращого знавця української ночі аніж автор «Мертвих душ» і «Ревізора». В цьому творчому аспекті він (моє бачення, А.Б.) не поступається навіть найбільшому велету українства Тарасові…
Відтак, зосередьмося для того, аби у повній тиші почути думку одного з геніїв нашого народу, що ж це за явище таке, - українська ніч: «Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Приглянтесь до неї. З середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще в безмір. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю і розливає океан пахощів! Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їхніх похмуро оточений темно – зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемхи боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердяться та гніваються, коли прекрасний зальотник – нічний вітер,- закравшись зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч!...».
Щодо розуміння, відчуття, бачення українських ночей, Гоголь стоїть поруч з Шевченковими – «Садок вишневий коло хати», «Сонце заходить, гори чорніють…».
Проте, хочеться осмислити, а чи вдалося як художнику Дмитру Білоконю декодувати загадки української ночі? Варто наголосити, що Дмитро не тільки живописець, а ще й гончар – кераміст і музикант. Народжений ну в дуже непростому місті України, в Полтаві. Твір мав би бути незвичайний, яким же я його побачив?...
Картина окреслена не широким чорним квадратом рамці, дається розуміння…, ні, радше запрошення в ніч. Тло роботи аж надто не одноколірне, згори переважають чорнуваті, темно- темно сині відтінки, з переходами до звично синього кольору, опускаєш погляд трохи додолу, а там – небо всіяне, помережане тоненькими крапочками – зернинками, може то ніжна небесна заметіль, бо вітерець повіває, заметіль досягає землі, і вже уподібнюється до сизого туманця … А земля чорнюща, полтавський чорнозем. На ньому штрихами – знаками зображено те, що росте на цій землі, чи то росло колись.
Зліва у ніч увірвалося дерево, чорний стовбур якого виблискує, освітлюючи темінь біло – кришталевими візерунками, гіллячки дерева білі, осяйні, на вершечку тонесенькі, нижче потовщуються, вони світлоносні, адже ніч кришталева! З – поза дерева визирає серпик блідо – зеленуватого місяця, ох, як же відчутний мотив гоголівської ночі, але в інтерпретації митця.
Під час споглядання творчої роботи «прийшов» спомин. Десь років п’ять тому, коли вперше знайомився з Полтавським краєм, потрапив під незабутні чари ночі і я… Було це на Котелевщині, де стоїть донині хутір Дем’янівка, козацький хутір. Йшли ми якось з Сергієм Гнойовим (відомий художник) вночі полем, то не поле, а справжнє царство нічних пахощів, понад нашими головами розстелилося величне рядно ночі, щедро вкраплене зіроньками, небо було так низько, що аж моторошно стало. Цікаво, вдень у тій місцевості небо високе – високе. Під ногами шурхотіла трава, крокуючих огортало тепло літньої ночі гетьманського краю. Тиша навкруги…
Дві ночі чимось невловимим споріднені поміж собою, не тільки географічно…
Поетичне бачення ночі уродженця Лубенщини, з села Духове (оце назва!) Бориса Кононенка дуже згодиться:
«Покотивсь над річкою
Молоком туман,
Місяць сходить свічкою –
Гордовитий пан.
Ніч – миттєвість подиху
Триєдина мить,
Роки – жменька пороху,
А душа горить…».
Оскільки головний герой тексту любить подорожувати Україною, то йому відкрилася і особливість ночей інших земель українських. Цього літа Дмитро відвідав Закарпаття. Відомий поет і незрадливий син Сріберної Землі Петро Мідянка, який зве її «Рутенією, мамизною, дідизною», а рідне село Широкий Луг – «закарпатським Мехіко», про ніч карпатську казав таке:
«Над місцем тим – зелені хвилі гір,
Вночі таємне мерехтіння зір
І бук та ільм, і смерекова глиця…».
Ніч написана на цій картині аж ніяк не випромінює холод, навпаки, вона зігріває. Згадалася робота Емми Левадської «Лагідна зимка»… Тому треба зосередитись на рядках нічної молитви Валерія Іллі , унікального поета що народився в Балаклаві. Не сплячих ніч спонукає до молитви, ніхто ж не заважає, хіба що дзвінка тиша, та зорі підглядатимуть з висот.
«Печалі в очах
Вистачило б засвітити
Найсумнішу зірку.
Нічні вікна о третіх півнях
Й очі вікнами
До яких знадвору біль притулив
Своє біле лице…».
Душа болить найчастіше вночі, бо тоді думається про сокровенне і минуле, а душа мабуть знаходиться десь поблизу серця.
Аркадій Казка, прийшов у цей світ на землях Сіверщини, у містечку Седнів. Поет, з козацького роду. Його батько любив спів та музику, до цього привчав і сина. Казка був закоханий в українську пісню. А картина «Кришталева ніч» вібрує музичною наповненістю. Почуймо поета:
«Предивний сон приснився мені учора;
Стою чомусь на Болдиній горі,*
І раптом три – ставні, як сокори,
Грізно – величні, наче три собори…».
23 січня 1919р, написано в м. Чернігів.
Київ поетичний відразу асоціюється з іменем Ліни Костенко. А що мовить про ніч наша видатна сучасниця?
«Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза – як вихопила ніж!».
На цій картині можна побачити і мить спалаху – зблиску, летять по небу три світлячки, залишаючи ледь помітну смужку траєкторії польоту.
Неповним було б поетично – живописне тло ночі без авторського трактування Надії Степули, поетки і есеїстки з Тернопільщини. Картина полтавського митця і її поетика не чужі поміж собою у взаєминах:
«Завис над птахом промінь – скальпель місяця
І віють – виють понад ним вітри,
А він собою гріє обшир місця,
З якого видно вгору і згори».
Буває, правда не так часто, доводиться констатувати множинність однієї особи, особливо відносно людей від мистецтва. Гоголь мав дар художника, але ще більше – актора, Щепкін вважав його актором неперевершеним.
Поняття «множинність особи» вперше ввів психолог Вільям Джеймс. Ознаки множинності властиві і Дмитрові Білоконю. Бо ж не кожному дано дар творчо реалізуватися водночас: в живописі, гончарстві і музиці…
Холодноярець народжений в Києві, так себе іменує істинно український поет – Павло Щириця, який стверджував:
«Як заграє Музика ця
Розчинюся в ній і збагну:
Ми – частина Великого Сну
Без початку й кінця….».
Відповідь на запитання поставлене в назві тексту шукаймо в картині «Кришталева ніч»…
*Болдина гора стоїть в Чернігові.
Андрій Будкевич – Буткевич, брендолог, дослідник мистецтва.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"“Оповідки про Небесне і Земне, про Закарпаття і Європу, малярською мовою АНТОНА КОВАЧА».*"
• Перейти на сторінку •
"«БО Ж ТО ТАК РІДКО СТРУНЧИТЬСЯ І КВІТНЕ ДУША, ЯК ДЕРЕВО, ОЧИЩЕНЕ ГРОМАМИ,,,», - мотив з вірша."
• Перейти на сторінку •
"«БО Ж ТО ТАК РІДКО СТРУНЧИТЬСЯ І КВІТНЕ ДУША, ЯК ДЕРЕВО, ОЧИЩЕНЕ ГРОМАМИ,,,», - мотив з вірша."
Про публікацію
