ЛЮБОВНИЙ ПОСТУП

Хто хоч любив сам, та міркує так,
Що не мине любов,– той, мов моряк,
Який в моря йде, щоб лиш захворіти.
Любов – мов немовля, й ще треба вміти
Зростить її за обраним взірцем,
Бо вийде монстр, як діять похапцем..
Той знає, хто в любовні справи вник:
Телятко – ніжне, злий же – з нього бик.
Найкраще – цільність. Вибери собі
Спочатку жінку, потім – в ній скарби
Шукай. Якщо я золото ціню,
То знати маю, чи воно вогню,
Кислотам, ржі піддатливе, чи ні,
Ковке, міцне,– й корисне чим мені;
Все ж полюбив з-за того, що воно
Є рушієм торгівлі вже давно.
Ми все це можем в жінці уявити,
Та щось одне беремо, щоб любити.
Страшна образа це, як скажеш їй,
Що любиш те, чого немає в ній.
Чесноти в жінці? Світ би весь пройшов,–
Та добру і розумну чи й знайшов.
Між ангелів є, може,– а земних
Ми любим, та не за чесноти в них.
Й не може втіх найвищих той узнати,
Хто, як взуття, їх здумав би міняти.
Обстеж в Едемі кожен моріжок –
Й не знайдеш Купідона там: божок
Пекельний він – з Плутоном у землі
Живе, скарби надбавши немалі.
Приносим жертви їм не до зірок,
А до заглибин, отворів, дірок.
Й хоч бачимо небесне і ясне
Над нами, але любимо земне.
В коханні цнота й розум – все манить;
Та не чесноти – плоть її п’янить.
І хоч в душі безмежна глибина,
Та в тіла теж не менша таїна.
Але щоб в ці омріяні місця
Дістатись нам, почнем з її лиця.
Тут ліс густий навкруг, то ж навпростець
Не варто йти – слід уникать силець
Й капканів, їх обходячи здаля.
Брова, як рівна, серце звеселя,
Нахмурена ж – наводить жах. Де ліс
Її волосся кінчився, там ніс:
Мередіаном розділяє ця
Межа не схід і захід, а сонця
Очей і щік півкулі. Ворожбу
Здолавши їх, продовжимо плавбу.
Прямуємо до островів її –
Не до Канар, а до Амброзії
Пухленьких губ: одразу ж із корми
Кидаймо якір – тут в безпеці ми,
Бо все є: й ніжний спів сирен, й звіщає
Оракул мудрий – в кілька слів вміщає
Всю долю; тут і перли, і рубін,
Й весь день лунає мелодійний дзвін.
Крізь підборіддя й шиї ніжний згин
Впливаєм в Геллеспонт, де з двох сторін
Два куполи розкішні перс її,
Куди не раз я слав думки мої.
Навкруг безмежне море в піні хвиль:
Не гаймось – ще пливти багато миль
До Індії скарбів її і втіх.
Зустрінем далі Пуп земель усіх
Й тут пильність лиш від зіткнення спасе –
Так стрімко течія вперед несе.
Там в інший потрапляємо вже ліс,
Що морякам багато бід приніс:
Не приведи Бог в ньому заблукати,
Бо довго треба виходу шукати.
Спустімось нижче – там за входом вхід,
Що симетричні майже: райський плід
В однім,– й хоч другий копією є,
Та втіхи нам такої ж не дає.
Отож спинімось тут лише на мить
Й на йоту щось не пробуймо змінить
Там, де найбільше втілена вага –
Це місце першим в ліжко спать ляга.
Прогрес у нас: цілунок той, що з губ
Раніше починавсь, тепер не люб;
Змістивсь до рук імперських і колін,
Й сягнув вже папської пантофлі він.
Як вінценосні починають з ніг
Підйом угору – то і я б так зміг.
Якщо цей шлях здається королям
За найкоротший,– то чому б і нам
Ним не піднятись; невеликий гріх –
Спинитись десь для насолод і втіх.
Природа мудра дарувала жінці
З обох боків по чималенькій дірці.
Й заходити туди лиш тим і слід,
Для кого там зготовлено обід;
Як навпаки – зруйнуєш організм:
Це ніби їсти, вдаючись до клізм.