ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Калина (1975) /
Проза
Моряк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моряк
Я блукав по лісу. Блукав?! Вже декілька разів повертався в думках до цього слова і не йняв віри самому собі. Вважав ліс за свого товариша, і не думав, що він утне зі мною такого жарту. А можливо, навіть, і більше, вважав його за рідну людину. З ким би порівняти. Батько? Мабуть ні. Батька не знаю. Клята війна. Скоріше за все дід. Так, дід, дорога мені людина! Пам’ятаю, як він говорив: «Життєва втома дається взнаки». А я все не міг збагнути, як то воно. Ех, нерозумна ти молодість, нерозумна…
Раптом вечірні сутінки здригнулися тихим шепотом опалого листя. Перше, що прийшло в голову – кабан. Сікач! Чому саме сікач? Бо у страха очі великі. Прислухався ще раз. Небажана та зустріч. Мої роздуми з переляку миттю накивали п’ятами. Позаздрив їм. Хуткі, шельми, я вже так не вмію. Хоча… Руку дряпонуло дерево, друга завмерла на рятівному стовбурі. Серце заячою дрібкою озвалося в грудях, і тут стало смішно. Ехе-хе, роки-роки, що ви робите з людиною? Скинути хоча б з десяток. І де був би той страх.
Скільки отак стояв, навіть не пам’ятаю. Та вже зовсім стемніло. У лісі швидко темніє, і тоді з товариша він перетворюється на незнайомця, колючого і непривітного.
Стовбур терпляче мене підтримував, а я прислухався до осіннього шелесту, чи, можливо, до своїх думок. Мабуть вже хист не той, а може день наврочений. Тиняюсь по лісу вже битих дві години ще й гриби тягаю за собою. Для чого питається тягаю, та викинь їх гамузом. Ет же ні, за спиною чукикаються і, голову даю на відсіч, сміються наді мною. Та що поробиш, звичка воліє над людиною. Не по-хазяйськи викинути їх, не по-хазяйськи…
– Еге й, морячок, додому? Не холодно?
– Та молода кров гріє, дядьку. Нарещі звільнився! Вже і забув, як виглядає рідна оселя.
– Пусте. Головне, що чекають.
– Хто? Батькова жінка? Рідня чекає в іншому місці. Та туди зарано. Збираюсь ще тут господарювати…
Засинаю чи що? Чи то верзеться, чи згадується. Примара накрила, трясця тобі. Сон вже за спиною смикає гриби. Не годиться діло. Треба вибиратися звідси. Так, як казав дід: «Злися, Миколо, злися на самого себе. Жалість втіха підступна». Де той пеньок, початок мого двогодинного відліку. Нас, моряків, голими руками не візьмеш.
Проблукавши ще з пів години, вийшов у протилежному напрямку від рідної домівки. Переночувавши у скирті сіна, до обіду був вдома. А там вже збирали пошуки. Не спали цілу ніч – чекали.
червень 2017
Раптом вечірні сутінки здригнулися тихим шепотом опалого листя. Перше, що прийшло в голову – кабан. Сікач! Чому саме сікач? Бо у страха очі великі. Прислухався ще раз. Небажана та зустріч. Мої роздуми з переляку миттю накивали п’ятами. Позаздрив їм. Хуткі, шельми, я вже так не вмію. Хоча… Руку дряпонуло дерево, друга завмерла на рятівному стовбурі. Серце заячою дрібкою озвалося в грудях, і тут стало смішно. Ехе-хе, роки-роки, що ви робите з людиною? Скинути хоча б з десяток. І де був би той страх.
Скільки отак стояв, навіть не пам’ятаю. Та вже зовсім стемніло. У лісі швидко темніє, і тоді з товариша він перетворюється на незнайомця, колючого і непривітного.
Стовбур терпляче мене підтримував, а я прислухався до осіннього шелесту, чи, можливо, до своїх думок. Мабуть вже хист не той, а може день наврочений. Тиняюсь по лісу вже битих дві години ще й гриби тягаю за собою. Для чого питається тягаю, та викинь їх гамузом. Ет же ні, за спиною чукикаються і, голову даю на відсіч, сміються наді мною. Та що поробиш, звичка воліє над людиною. Не по-хазяйськи викинути їх, не по-хазяйськи…
– Еге й, морячок, додому? Не холодно?
– Та молода кров гріє, дядьку. Нарещі звільнився! Вже і забув, як виглядає рідна оселя.
– Пусте. Головне, що чекають.
– Хто? Батькова жінка? Рідня чекає в іншому місці. Та туди зарано. Збираюсь ще тут господарювати…
Засинаю чи що? Чи то верзеться, чи згадується. Примара накрила, трясця тобі. Сон вже за спиною смикає гриби. Не годиться діло. Треба вибиратися звідси. Так, як казав дід: «Злися, Миколо, злися на самого себе. Жалість втіха підступна». Де той пеньок, початок мого двогодинного відліку. Нас, моряків, голими руками не візьмеш.
Проблукавши ще з пів години, вийшов у протилежному напрямку від рідної домівки. Переночувавши у скирті сіна, до обіду був вдома. А там вже збирали пошуки. Не спали цілу ніч – чекали.
червень 2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію