Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.09
09:53
Плач сирен. Смартфон цвірінькнув.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.
2026.06.09
08:20
Смарагдові очі, волосся руде,
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра
2026.06.09
07:21
Ягідками чорними ожина,
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
2026.06.09
06:16
Я красу якось пострічав
Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ще ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів
Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ще ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів
2026.06.09
00:50
Між королівством лютої зими
Та царством перекресленого літа
Я намертво оточений людьми -
Нема на кому погляд зупинити.
Навколо - безпросвітна каламуть...
Однакові, безбарвні силуети
Всі в мене, як в опудало плюють,
Та царством перекресленого літа
Я намертво оточений людьми -
Нема на кому погляд зупинити.
Навколо - безпросвітна каламуть...
Однакові, безбарвні силуети
Всі в мене, як в опудало плюють,
2026.06.08
23:04
Не забувайте, що я час від часу доповнюю та редагую свій переклад Мандейської Книги Йоанна. Зайшовши на раніше опублікованого "Йошаміна" (тощо), ви можете знайти кілька нових розділів, бо усе за раз оприлюднити неможливо через обсяги.
Дякую,
2026.06.08
22:41
я до межі натягнена струна
я до кінця мого життя – війна
мені болітиме вночі весняний грім…
і де тепер моя душа?.. і де мій дім?
там де воронками розтерзана земля?
де марно друзів виглядаю звіддаля?
де увірвалася провалиною путь?
де прапор
я до кінця мого життя – війна
мені болітиме вночі весняний грім…
і де тепер моя душа?.. і де мій дім?
там де воронками розтерзана земля?
де марно друзів виглядаю звіддаля?
де увірвалася провалиною путь?
де прапор
2026.06.08
21:04
маршують у чоті своїй
усе звитяжні та успішні
їм невідоме слово стій
а хто із грішми
той не грішник
чого іще ти не купив
чого ще не придбав
сердего
усе звитяжні та успішні
їм невідоме слово стій
а хто із грішми
той не грішник
чого іще ти не купив
чого ще не придбав
сердего
2026.06.08
12:51
Як добре, що не треба поспішати
Кудись уранці, що є вільний день.
Читати ці складні Упанішади
Із вільних і замучених пісень.
Кохати, ображатись і прощати
Когось далекого, немовби трель.
Як добре, що заглибитися можна
Кудись уранці, що є вільний день.
Читати ці складні Упанішади
Із вільних і замучених пісень.
Кохати, ображатись і прощати
Когось далекого, немовби трель.
Як добре, що заглибитися можна
2026.06.08
11:31
Будь ласка!-довгий сквош
Нам подарунком долі
В борні за майбуття,
Яке не оминуть,
Можливо донесуть
Ракетки проти волі
Раптове – Схаменись!
Дитяче – не забудь!
Нам подарунком долі
В борні за майбуття,
Яке не оминуть,
Можливо донесуть
Ракетки проти волі
Раптове – Схаменись!
Дитяче – не забудь!
2026.06.08
08:02
Випасали телят Баскервілі,
Та на вигляд вони підозрілі.
І стоїть гавкотня.
Тож ні ночі, ні дня
Недоспали оті Баскервілі.
Хто б до Адамсів би не приїхав,
Для Пилипа нечувана втіха.
Та на вигляд вони підозрілі.
І стоїть гавкотня.
Тож ні ночі, ні дня
Недоспали оті Баскервілі.
Хто б до Адамсів би не приїхав,
Для Пилипа нечувана втіха.
2026.06.08
06:02
Розбуджений співами зябликів ліс
Нарешті звільнився від літнього сну, -
Почулось здаля шелестіння беріз,
Побачився заєць, що в гущу гайнув.
Привітно махають гілками кущі
Ліщини з плодами, що стиглості ждуть, -
І радість одразу зростає в душі,
І біл
Нарешті звільнився від літнього сну, -
Почулось здаля шелестіння беріз,
Побачився заєць, що в гущу гайнув.
Привітно махають гілками кущі
Ліщини з плодами, що стиглості ждуть, -
І радість одразу зростає в душі,
І біл
2026.06.08
02:06
написати б комусь листа
от мовляв і привіт і здрастуй
в тридесяте міфічне царство
без поважних на те підстав
написати б на зло смертям
живу там-то займаюсь тим-то
всюди звісно вогонь і дим — то
от мовляв і привіт і здрастуй
в тридесяте міфічне царство
без поважних на те підстав
написати б на зло смертям
живу там-то займаюсь тим-то
всюди звісно вогонь і дим — то
2026.06.07
21:42
жовтогарячі нагідки
та лілії тигрові
пташки співочі навкруги
немовби у діброві
увесь такий ліричний ти
замислений на слові
життя же промовля утім
на мові невідомій
та лілії тигрові
пташки співочі навкруги
немовби у діброві
увесь такий ліричний ти
замислений на слові
життя же промовля утім
на мові невідомій
2026.06.07
17:17
Як знімали Хрущова і намагалися Горбачова.
Так, багато при Хрущову устигли зробити.
І супутник, і людину перші запустити
В космос. Цілину при тому дружно піднімали,
Хоча про те у казахів згоди не питали.
Культ особи «подолали», невинних звільнили,
Так, багато при Хрущову устигли зробити.
І супутник, і людину перші запустити
В космос. Цілину при тому дружно піднімали,
Хоча про те у казахів згоди не питали.
Культ особи «подолали», невинних звільнили,
2026.06.07
16:40
То мир і справді є театром? Як не глянеш:
актори, сцена, мла за нею, глядачі,
а ще присутні в цій великій виставиці
і ті, що обирають непримітні ролі,
але міняють долі участю своєю.
Коли ж вони у втомі покидають сцену,
тоді провіщене доходи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...актори, сцена, мла за нею, глядачі,
а ще присутні в цій великій виставиці
і ті, що обирають непримітні ролі,
але міняють долі участю своєю.
Коли ж вони у втомі покидають сцену,
тоді провіщене доходи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Калина (1975) /
Проза
Моряк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моряк
Я блукав по лісу. Блукав?! Вже декілька разів повертався в думках до цього слова і не йняв віри самому собі. Вважав ліс за свого товариша, і не думав, що він утне зі мною такого жарту. А можливо, навіть, і більше, вважав його за рідну людину. З ким би порівняти. Батько? Мабуть ні. Батька не знаю. Клята війна. Скоріше за все дід. Так, дід, дорога мені людина! Пам’ятаю, як він говорив: «Життєва втома дається взнаки». А я все не міг збагнути, як то воно. Ех, нерозумна ти молодість, нерозумна…
Раптом вечірні сутінки здригнулися тихим шепотом опалого листя. Перше, що прийшло в голову – кабан. Сікач! Чому саме сікач? Бо у страха очі великі. Прислухався ще раз. Небажана та зустріч. Мої роздуми з переляку миттю накивали п’ятами. Позаздрив їм. Хуткі, шельми, я вже так не вмію. Хоча… Руку дряпонуло дерево, друга завмерла на рятівному стовбурі. Серце заячою дрібкою озвалося в грудях, і тут стало смішно. Ехе-хе, роки-роки, що ви робите з людиною? Скинути хоча б з десяток. І де був би той страх.
Скільки отак стояв, навіть не пам’ятаю. Та вже зовсім стемніло. У лісі швидко темніє, і тоді з товариша він перетворюється на незнайомця, колючого і непривітного.
Стовбур терпляче мене підтримував, а я прислухався до осіннього шелесту, чи, можливо, до своїх думок. Мабуть вже хист не той, а може день наврочений. Тиняюсь по лісу вже битих дві години ще й гриби тягаю за собою. Для чого питається тягаю, та викинь їх гамузом. Ет же ні, за спиною чукикаються і, голову даю на відсіч, сміються наді мною. Та що поробиш, звичка воліє над людиною. Не по-хазяйськи викинути їх, не по-хазяйськи…
– Еге й, морячок, додому? Не холодно?
– Та молода кров гріє, дядьку. Нарещі звільнився! Вже і забув, як виглядає рідна оселя.
– Пусте. Головне, що чекають.
– Хто? Батькова жінка? Рідня чекає в іншому місці. Та туди зарано. Збираюсь ще тут господарювати…
Засинаю чи що? Чи то верзеться, чи згадується. Примара накрила, трясця тобі. Сон вже за спиною смикає гриби. Не годиться діло. Треба вибиратися звідси. Так, як казав дід: «Злися, Миколо, злися на самого себе. Жалість втіха підступна». Де той пеньок, початок мого двогодинного відліку. Нас, моряків, голими руками не візьмеш.
Проблукавши ще з пів години, вийшов у протилежному напрямку від рідної домівки. Переночувавши у скирті сіна, до обіду був вдома. А там вже збирали пошуки. Не спали цілу ніч – чекали.
червень 2017
Раптом вечірні сутінки здригнулися тихим шепотом опалого листя. Перше, що прийшло в голову – кабан. Сікач! Чому саме сікач? Бо у страха очі великі. Прислухався ще раз. Небажана та зустріч. Мої роздуми з переляку миттю накивали п’ятами. Позаздрив їм. Хуткі, шельми, я вже так не вмію. Хоча… Руку дряпонуло дерево, друга завмерла на рятівному стовбурі. Серце заячою дрібкою озвалося в грудях, і тут стало смішно. Ехе-хе, роки-роки, що ви робите з людиною? Скинути хоча б з десяток. І де був би той страх.
Скільки отак стояв, навіть не пам’ятаю. Та вже зовсім стемніло. У лісі швидко темніє, і тоді з товариша він перетворюється на незнайомця, колючого і непривітного.
Стовбур терпляче мене підтримував, а я прислухався до осіннього шелесту, чи, можливо, до своїх думок. Мабуть вже хист не той, а може день наврочений. Тиняюсь по лісу вже битих дві години ще й гриби тягаю за собою. Для чого питається тягаю, та викинь їх гамузом. Ет же ні, за спиною чукикаються і, голову даю на відсіч, сміються наді мною. Та що поробиш, звичка воліє над людиною. Не по-хазяйськи викинути їх, не по-хазяйськи…
– Еге й, морячок, додому? Не холодно?
– Та молода кров гріє, дядьку. Нарещі звільнився! Вже і забув, як виглядає рідна оселя.
– Пусте. Головне, що чекають.
– Хто? Батькова жінка? Рідня чекає в іншому місці. Та туди зарано. Збираюсь ще тут господарювати…
Засинаю чи що? Чи то верзеться, чи згадується. Примара накрила, трясця тобі. Сон вже за спиною смикає гриби. Не годиться діло. Треба вибиратися звідси. Так, як казав дід: «Злися, Миколо, злися на самого себе. Жалість втіха підступна». Де той пеньок, початок мого двогодинного відліку. Нас, моряків, голими руками не візьмеш.
Проблукавши ще з пів години, вийшов у протилежному напрямку від рідної домівки. Переночувавши у скирті сіна, до обіду був вдома. А там вже збирали пошуки. Не спали цілу ніч – чекали.
червень 2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
