Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
2026.01.16
11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
2026.01.15
19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Калина (1975) /
Проза
Казковий збіг обставин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казковий збіг обставин
З мокрих чобіт капала вода. Кап, кап... Дощик шморгнув носом. Як не крути, а пізня осінь сумна пора. Гратись нема з ким, бо у кожного свої справи, всі готуються до зими. Одне Ехо безтурботно гасає. Та до нього не підступишся. Всім говорить, що він індиго.
Зітхання вирвалося з грудей. Сьогодні вранці Морозенко скаржився Осені. Мовляв, не дає цей Дощисько йому працювати. Крутиться під ногами та мокроту розводить. А він так хотів допомогти, зробити добре діло. Очі повні гіркого суму подивилися на небо. Цікаво, а Місяцю допомога не потрібна? Іч, який витівник, зібрав біля себе цілу пригоршню зірок і вишиває сузір’я.
На автобусну зупинку, в якій сумував наш герой, насувалися сутінки. Вони перешіптувалися з голими деревами, потирали руки і недобре посміхалися. Висновок був один. Раз ці посіпаки вийшли на прогулянку нічого доброго не чекай. Вкриють темною завісою і зіб’ють з дороги.
Хвилиночку. Роздумам весь час заважає сторонній звук. Він зливається з бубонінням краплинок і майже нечутний. О, знову, знову те схлипування від якого віє гіркотинням. Зіскочивши на землю, Дощик пильно придивився і помітив, що у лівому кутку причаїлися два вогника.
- Ти хто?
- Ніхтооо…
Ехо, яке взялося хтозна-звідки, підхопило теплий подих і рвонуло чимдуж у темінь. «Теж мені індиго. Знаю я твою фізичну природу, літун», - хмикнув наш герой і з подивом почав розглядати малу чудасію, що вилізла зі своєї схованки.
Мокре, замурзане цуценя, шмигаючи носом, переминалося на своїх чотирьох. Напустивши на себе поважність, запитав у знайди: «Невже не знаєш, що у таку пізню годину діти сидять по своїх домівках?». У відповідь почулось лиш сумне зітхання.
- Ей, малий, ти що? Мокротиння тут вдосталь. Не журись, я обов’язково щось придумаю.
Перехожий поспішав додому. Пізня осінь дихала в обличчя морозом. Дерева їжачилися чорним гіллям. І раптом, що це? Дощ? Людина здивовано підставила обличчя під холодні краплини. З кожною секундою їх ставало все більше. На роздуми часу не було, і коли погляд вихопив поряд зупинку, ноги самі понесли у затишне місце. «Що за маячня? Дощ серед морозу», - вихопилися слова і раптом застрягли у нічному зітханні. Чоловік придивився і помітив внизу якесь вовтузіння.
Дощ періщив, немов скажений. Мороз сердито чапав по мокрому листю і вимагав у Осені компенсації за моральні збитки. Темінь охала, тицяла вказівним пальцем вгору і називала когось пустотливим хлопчиськом. Зірки перелякано слухали той галас і тулилися до Місяця. Серед цього природного хаосу ніхто не помітив, як від зупинки відокремилася невисока постать.
І бува ж таке. Справжні примхи природи. Дощ припинився так же раптово, як і почався. Перехожий дивувався і розмірковував над дивним збігом обставин. Іноді він зазирав собі за пазуху ніжно промовляючи цуценяті: «Додому, підемо додому».
Повернуло далеко за північ. Мороз лагодив дорогу і на когось бурчав. Місяць милувався своєю вишивкою. А із зупинки лунала весела розмова.
- А ти що?
- А я як вшпарю.
- А Мороз?
- Ех ти, індиго, то пусте. Головне тепер у нього є сім’я.
грудень 2015
Зітхання вирвалося з грудей. Сьогодні вранці Морозенко скаржився Осені. Мовляв, не дає цей Дощисько йому працювати. Крутиться під ногами та мокроту розводить. А він так хотів допомогти, зробити добре діло. Очі повні гіркого суму подивилися на небо. Цікаво, а Місяцю допомога не потрібна? Іч, який витівник, зібрав біля себе цілу пригоршню зірок і вишиває сузір’я.
На автобусну зупинку, в якій сумував наш герой, насувалися сутінки. Вони перешіптувалися з голими деревами, потирали руки і недобре посміхалися. Висновок був один. Раз ці посіпаки вийшли на прогулянку нічого доброго не чекай. Вкриють темною завісою і зіб’ють з дороги.
Хвилиночку. Роздумам весь час заважає сторонній звук. Він зливається з бубонінням краплинок і майже нечутний. О, знову, знову те схлипування від якого віє гіркотинням. Зіскочивши на землю, Дощик пильно придивився і помітив, що у лівому кутку причаїлися два вогника.
- Ти хто?
- Ніхтооо…
Ехо, яке взялося хтозна-звідки, підхопило теплий подих і рвонуло чимдуж у темінь. «Теж мені індиго. Знаю я твою фізичну природу, літун», - хмикнув наш герой і з подивом почав розглядати малу чудасію, що вилізла зі своєї схованки.
Мокре, замурзане цуценя, шмигаючи носом, переминалося на своїх чотирьох. Напустивши на себе поважність, запитав у знайди: «Невже не знаєш, що у таку пізню годину діти сидять по своїх домівках?». У відповідь почулось лиш сумне зітхання.
- Ей, малий, ти що? Мокротиння тут вдосталь. Не журись, я обов’язково щось придумаю.
Перехожий поспішав додому. Пізня осінь дихала в обличчя морозом. Дерева їжачилися чорним гіллям. І раптом, що це? Дощ? Людина здивовано підставила обличчя під холодні краплини. З кожною секундою їх ставало все більше. На роздуми часу не було, і коли погляд вихопив поряд зупинку, ноги самі понесли у затишне місце. «Що за маячня? Дощ серед морозу», - вихопилися слова і раптом застрягли у нічному зітханні. Чоловік придивився і помітив внизу якесь вовтузіння.
Дощ періщив, немов скажений. Мороз сердито чапав по мокрому листю і вимагав у Осені компенсації за моральні збитки. Темінь охала, тицяла вказівним пальцем вгору і називала когось пустотливим хлопчиськом. Зірки перелякано слухали той галас і тулилися до Місяця. Серед цього природного хаосу ніхто не помітив, як від зупинки відокремилася невисока постать.
І бува ж таке. Справжні примхи природи. Дощ припинився так же раптово, як і почався. Перехожий дивувався і розмірковував над дивним збігом обставин. Іноді він зазирав собі за пазуху ніжно промовляючи цуценяті: «Додому, підемо додому».
Повернуло далеко за північ. Мороз лагодив дорогу і на когось бурчав. Місяць милувався своєю вишивкою. А із зупинки лунала весела розмова.
- А ти що?
- А я як вшпарю.
- А Мороз?
- Ех ти, індиго, то пусте. Головне тепер у нього є сім’я.
грудень 2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
