Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2017.10.05
2016.02.29
2014.12.11
2014.04.27
2007.07.15
2006.12.10
2006.07.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марґо Ґейко /
Огляди прози
Роздуми про Різдво
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздуми про Різдво
Дорогі Друзі, вітаю Вас із надзвичайним Днем Народження! Як казав Афанасій Великий, «Бог олюднився, щоб людина обόжилася».
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат посту.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат посту.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
