Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
16. Влада
(Із циклу „Відголос Давидових псалмів“, пс. 16)
Чи ще у білім світе є
крім мене хтось, великий Боже,
хто славить так ім’я твоє,
хто так вартує на сторожі,
як я – твій раб і божий син,
твій учень вірний і старанний?
Хоча не тішить часу плин,
та не страшать мене й страждання.
Ти випробовував мене
не раз, не два, удень, ночами…
Хай гнів невірних омине
мене з їх підлими речами.
Зміцни, Всевишній, укріпи
у намірах Тобі служити,
підступним очі засліпи,
великий Отче, небожитель.
Не дай повергнути царя
і скинути його в пучину.
Візьми дарунки з вівтаря,
не відкривай мою личину.
Нехай не вразить мене грім
і не карай публічно строго –
не дай засумніватись в тім,
що кожна влада є від Бога…
20.01.2018
Псалом 16.
1. Вислухай, Господи, правду мою, послухай благання моє! Почуй молитву мою із уст необлудних!
2. Від Твого лиця нехай вирок мій вийде, а очі Твої нехай бачать мою правоту!
3. Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого. І роздумував я, щоб лихе з моїх уст не виходило,
4. а в людських ділах, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.
5. Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися!
6. Я кличу до Тебе, бо відповіси мені, Боже, нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою,
7. покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдається до Тебе від заколотників проти правиці Твоєї.
8. Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене
9. від безбожних, що гублять мене, смертельні мої вороги оточили мене!
10. Товщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундючно.
11. Вороги оточили тепер наші кроки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю…
12. Із них кожен подібний до лева, що шарпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті…
13. Устань же, о Господи, його попередь, кинь його на коліна! Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,
14. від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать.
15. А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)