Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
16. Влада
(Із циклу „Відголос Давидових псалмів“, пс. 16)
Чи ще у білім світе є
крім мене хтось, великий Боже,
хто славить так ім’я твоє,
хто так вартує на сторожі,
як я – твій раб і божий син,
твій учень вірний і старанний?
Хоча не тішить часу плин,
та не страшать мене й страждання.
Ти випробовував мене
не раз, не два, удень, ночами…
Хай гнів невірних омине
мене з їх підлими речами.
Зміцни, Всевишній, укріпи
у намірах Тобі служити,
підступним очі засліпи,
великий Отче, небожитель.
Не дай повергнути царя
і скинути його в пучину.
Візьми дарунки з вівтаря,
не відкривай мою личину.
Нехай не вразить мене грім
і не карай публічно строго –
не дай засумніватись в тім,
що кожна влада є від Бога…
20.01.2018
Псалом 16.
1. Вислухай, Господи, правду мою, послухай благання моє! Почуй молитву мою із уст необлудних!
2. Від Твого лиця нехай вирок мій вийде, а очі Твої нехай бачать мою правоту!
3. Ти випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене, й не знайшов чогось злого. І роздумував я, щоб лихе з моїх уст не виходило,
4. а в людських ділах, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.
5. Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб кроки мої не хиталися!
6. Я кличу до Тебе, бо відповіси мені, Боже, нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою,
7. покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдається до Тебе від заколотників проти правиці Твоєї.
8. Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене
9. від безбожних, що гублять мене, смертельні мої вороги оточили мене!
10. Товщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундючно.
11. Вороги оточили тепер наші кроки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю…
12. Із них кожен подібний до лева, що шарпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті…
13. Устань же, о Господи, його попередь, кинь його на коліна! Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,
14. від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповняєш їхнє черево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони лишать.
15. А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
