Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
18. Запоруки праведності
(Із циклу „Відголос Давидових псалмів“, пс. 18)
Співає Небо Господу осанну
і вторить йому матінка Земля.
Із дня у день, в ніч з ночі несказанно
знання передаються. Окриля
їх відголос безмовно Світ, безслівно.
Шатро для Сонця збудував із них.
Воно виходить велетом чарівним
зі шлюбного чертога, мов жених.
Героя схід і його мандри небом
дарують всьому світло і тепло,
щоб кожен міг здійснити власну требу,
схиливши перед Ним своє чоло.
Закон Господній вельми досконалий,
він дух зміцнить і загартує плоть.
В нім мудрості закладено начало,
щоб підлість і зневіру побороть.
Ясні Творця накази й справедливі,
зціляють душу, серце веселять,
ще й очі просвітліють всім на диво,
бо чистота не може не сіять.
А страх Господній, з правдою сполука,
дорожчий золота, за мед солодший він –
то чистоти святої запорука,
надійніший він від фортечних стін.
Очисти, Господи, від скверни та свавілля
і помилки дай силу зрозуміть,
щоб не діждатись пустоти похмілля,
щоб марно все життя не загубить.
21.01.2018
Псалом 18:
1. Для дириґента хору. Псалом Давидів.
2. Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід.
3. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку,
4. без мови й без слів, не чутний їхній голос,
5. та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова! Для сонця намета поставив у них,
6. а воно, немов той молодий, що виходить із-під балдахину свого, воно тішиться, мов той герой, щоб пробігти дорогу!
7. Вихід його з краю неба, а обіг його аж на кінці його, і від спеки його ніщо не заховається.
8. Господній Закон досконалий, він зміцнює душу. Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє.
9. Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселяють. Заповідь Господа чиста, вона очі просвітлює.
10. Страх Господа чистий, він навіки стоїть. Присуди Господа правда, вони справедливі всі разом,
11. дорожчі вони понад золото і понад безліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільниковий,
12. і раб Твій у них бережкий, а в дотриманні їх нагорода велика.
13. А помилки хто зрозуміє? Від таємних очисть Ти мене,
14. і від свавільців Свого раба заховай, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очищений.
15. Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)