ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.04.28 21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи

Тетяна Левицька
2026.04.28 19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі

Костянтин Ватульов
2026.04.28 19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.

Далеко-

Охмуд Песецький
2026.04.28 16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.

До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот

Володимир Невесенко
2026.04.28 15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,

Тетяна Левицька
2026.04.28 10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці

Борис Костиря
2026.04.28 10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми

Ольга Олеандра
2026.04.28 08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.

Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.

Віктор Кучерук
2026.04.28 06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.

Володимир Бойко
2026.04.28 00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну

Іван Потьомкін
2026.04.27 22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні

Світлана Пирогова
2026.04.27 21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.

За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.

С М
2026.04.27 20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно

Немає часу любити, і себе розкрити

Володимир Невесенко
2026.04.27 19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно

Охмуд Песецький
2026.04.27 16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги 
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Звание
Дерганый, руки в карманы заношенного пальто, человек скачками спустился в подземный переход, внезапно остановился и огляделся. При этом на лице его стремительно отразились дерзость, робость, фальшивое равнодушие и деланное недоумение; состроив из всего этого крайне неопределенное выражение, он втянул голову в плечи, отчего она почти вся скрылась за поднятым воротником пальто. С тем он направился куда-то, прыгая между встречными и попутными из стороны в сторону, словно заяц.

Допрыгал он недалеко; достигнув торговки сигаретами вразнос, он снова покрутил головой по сторонам, без остановки меняя выражения лица, после чего произнес что-то и сунул торговке мятую купюру. Та выудила из лотка красную пачку, встряхнула, и прямо в белые пальцы покупателя выскочила длинная коричневая палочка. Он молниеносно скрыл пальцы и палочку в рукаве и убежал.

Выбравшись из подземного перехода, человек укрылся под обширным козырьком вычурного офисного здания, оглянулся по сторонам и поднес рукава пальто к лицу. При этом из одного рукава прямо в белые губы прыгнула сигарета, а из другого - черная зажигалка из недорогих. Вспыхнул огонек, и человек скрылся в сизом облаке табачного дыма.

Когда дым рассеялся, человека было не узнать. Под козырьком стоял вальяжный, барственно ленивый господин; он выглядывал из поднятого воротника пальто так, как если бы смотрел из окошка "Роллс-Ройса" - весьма снисходительно. В его красивых пальцах покоилась изящная сигара; он смотрел на ее тлеющий кончик с видом знатока и ценителя, который знает цену всему на свете, а лучше всего - себе.

Тут из-за угла, словно ветром несомая, появилась фигура. Рослый и плечистый гражданин имел выражением помятого лица нечто расплывчатое и как бы размазанное по небритым щекам. Он совершал плечами и головой неуверенные движения, а еще время от времени принимался подчеркнуто тщательно отряхивать свою парку, разорванную в нескольких местах и покрытую ровным слоем грязи. При этом гражданин никак не пытался повлиять на то направление и скорость, которое задавал его движению ветер, вынесший его из-за угла. Заметив господина в пальто, он ухватился рукой за стену и выдернул себя из воздушного потока; впрочем, день был безветренным, поэтому о природе этого потока оставалось только догадываться.

Утвердившись под козырьком на некотором расстоянии от господина с сигарой, гражданин в парке заговорил, как бы обращаясь к сигаре и с осторожным надрывом в голосе:

- Ведь кто я есть? Никто! Вообще никто!

Меж тем сигара в пальцах господина угасла, и он возложил ее в ближайшую урну. При этом на лице его мелькнуло такое удивление, как если бы он обнаружил этот видавший коммунальный сосуд в своем "Роллс-Ройсе" вместо привычной черепаховой пепельницы. Это удивление быстро и ненадолго сменилось разочарованием, а потом еще быстрее и надолго - покорностью, однако гражданин в парке успел его заметить и даже принять на свой счет. Он раскрыл было рот, но тот в пальто успел раньше и поведал глубоким сочным голосом:

- Вы - человек... А выше этого звания в целом мире нет никакого другого! - и тут можно было биться об какой угодно заклад, что он сам верит в то, что говорит, и говорит ни о чем-либо отвлеченном и вообще, а о своем собственном, личном звании, и ни где-нибудь по случаю, а благосклонно принимая восхищение и премию от самого короля.

Гражданин в парке, вероятно, обладал завидной чувствительностью к настроению уличных собеседников; он придвинулся к человеку в пальто и зачастил:

- Вот я пьян, грязен, а вы так... Да кто же теперь это помнит? Ведь что человек? Тьфу и растереть. А кто ты? Никто! Это все тебе скажут, что никто, потому что... А человек - это да! Да! Звание! Это... Это звучит...

А его собеседник уже как-то сник и теперь совсем не напоминал того вальяжного и ленивого господина, который несколько минут назад снисходительно выглядывал из "Роллс-Ройса". Он снова сделался дерганым, утопил руки в карманах и втянул голову в плечи; из воротника теперь глядели трусовато бегающие глаза. Гражданин в парке заметил эту перемену моментально, чуть выпрямился, расправил плечи, навис над пальто и заявил напрямик с такой подкупающей уверенностью, что из "Роллс-Ройса" ему бы непременно кинули соверен за артистизм:

- Я же пил всю ночь. Мне бы гривень пять-шесть...

Карманы заношенного пальто послушно зашевелились; там, вероятно, холодные пальцы нащупывали деньги. Хотя человек стоял совершенно неподвижно и не изменил ни позы, ни выражения лица, он вдруг сделался очень похожим на бегуна на низком старте. Миг, и он сорвется с места, он весь и все в нем - ожидание выстрела стартового пистолета. Сейчас, сейчас, где же это, нащупать, отдать и бежать, бежать, бежать...

Но гражданин в парке, сам теперь почти такой же вальяжный и барственно ленивый, как недавний пассажир пропавшего невесть куда "Роллс-Ройса", вдруг выбросил перед собой грязноватую ладонь:

- А лучше... пятьдесят? - веско и с нажимом произнес он тоном генерала победившей армии, называющего сумму контрибуции генералу армии побежденной. - А? Человеку-то? - и широко, понимающе и властно ухмыльнулся.

Бегун на низком старте исчез, как не был. Дерганый, руки в карманы, голову в плечи человек вдруг извлек голову из воротника, причем самым неожиданным образом. Она появилась не над его плечами, а высунулась из пальто вперед, словно приделанная к длинной и гибкой шее, вроде страусиной.

- Подонок! Дрянь! Сволочь! - тонко и зло зашипела голова, вращая такими белыми глазами, с какими человека никогда не встретишь, а если встретишь, то уж будешь помнить до конца дней и ни за что не поверишь, что белоглазый был человеком. И с тем голова вернулась на свое обычное место глубоко меж плечей, откуда ни возьмись мелькнул бегун на низком старте, и над его круто выгнутой спиной вдруг прозвучало, словно выстрел:

- Пшшшел вон! - приказал бегун как будто бы гражданину в парке, но сам первый и немедленно исполнил свой приказ, тут же затерявшись в толпе.

Гражданин в парке этим нимало не смутился. Он снова отдался тому самому ветру, который в этот безветренный день принес его сюда, и его подхватило и унесло за угол, откуда тут же послышалось:

- Ведь кто я есть? Никто! Вообще никто!

2018

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-25 08:21:34
Переглядів сторінки твору 723
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній