ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Татьяна Квашенко
2025.10.16 20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.

Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку

Євген Федчук
2025.10.16 20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і

Тетяна Левицька
2025.10.16 16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.

Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим

Артур Сіренко
2025.10.16 10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться

Ірина Білінська
2025.10.16 10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…

Я тобі в цій вічності побуду

Віктор Кучерук
2025.10.16 06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?

М Менянин
2025.10.15 23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.

Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,

Борис Костиря
2025.10.15 22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори

Іван Потьомкін
2025.10.15 21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під

Юрій Лазірко
2025.10.15 15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.

Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати

С М
2025.10.15 14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки

Ольга Олеандра
2025.10.15 12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.

Борис Костиря
2025.10.14 22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.

Віктор Кучерук
2025.10.14 21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.

Олександр Буй
2025.10.14 20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...

У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»

Ірина Білінська
2025.10.14 19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.

Небажані
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Звание
Дерганый, руки в карманы заношенного пальто, человек скачками спустился в подземный переход, внезапно остановился и огляделся. При этом на лице его стремительно отразились дерзость, робость, фальшивое равнодушие и деланное недоумение; состроив из всего этого крайне неопределенное выражение, он втянул голову в плечи, отчего она почти вся скрылась за поднятым воротником пальто. С тем он направился куда-то, прыгая между встречными и попутными из стороны в сторону, словно заяц.

Допрыгал он недалеко; достигнув торговки сигаретами вразнос, он снова покрутил головой по сторонам, без остановки меняя выражения лица, после чего произнес что-то и сунул торговке мятую купюру. Та выудила из лотка красную пачку, встряхнула, и прямо в белые пальцы покупателя выскочила длинная коричневая палочка. Он молниеносно скрыл пальцы и палочку в рукаве и убежал.

Выбравшись из подземного перехода, человек укрылся под обширным козырьком вычурного офисного здания, оглянулся по сторонам и поднес рукава пальто к лицу. При этом из одного рукава прямо в белые губы прыгнула сигарета, а из другого - черная зажигалка из недорогих. Вспыхнул огонек, и человек скрылся в сизом облаке табачного дыма.

Когда дым рассеялся, человека было не узнать. Под козырьком стоял вальяжный, барственно ленивый господин; он выглядывал из поднятого воротника пальто так, как если бы смотрел из окошка "Роллс-Ройса" - весьма снисходительно. В его красивых пальцах покоилась изящная сигара; он смотрел на ее тлеющий кончик с видом знатока и ценителя, который знает цену всему на свете, а лучше всего - себе.

Тут из-за угла, словно ветром несомая, появилась фигура. Рослый и плечистый гражданин имел выражением помятого лица нечто расплывчатое и как бы размазанное по небритым щекам. Он совершал плечами и головой неуверенные движения, а еще время от времени принимался подчеркнуто тщательно отряхивать свою парку, разорванную в нескольких местах и покрытую ровным слоем грязи. При этом гражданин никак не пытался повлиять на то направление и скорость, которое задавал его движению ветер, вынесший его из-за угла. Заметив господина в пальто, он ухватился рукой за стену и выдернул себя из воздушного потока; впрочем, день был безветренным, поэтому о природе этого потока оставалось только догадываться.

Утвердившись под козырьком на некотором расстоянии от господина с сигарой, гражданин в парке заговорил, как бы обращаясь к сигаре и с осторожным надрывом в голосе:

- Ведь кто я есть? Никто! Вообще никто!

Меж тем сигара в пальцах господина угасла, и он возложил ее в ближайшую урну. При этом на лице его мелькнуло такое удивление, как если бы он обнаружил этот видавший коммунальный сосуд в своем "Роллс-Ройсе" вместо привычной черепаховой пепельницы. Это удивление быстро и ненадолго сменилось разочарованием, а потом еще быстрее и надолго - покорностью, однако гражданин в парке успел его заметить и даже принять на свой счет. Он раскрыл было рот, но тот в пальто успел раньше и поведал глубоким сочным голосом:

- Вы - человек... А выше этого звания в целом мире нет никакого другого! - и тут можно было биться об какой угодно заклад, что он сам верит в то, что говорит, и говорит ни о чем-либо отвлеченном и вообще, а о своем собственном, личном звании, и ни где-нибудь по случаю, а благосклонно принимая восхищение и премию от самого короля.

Гражданин в парке, вероятно, обладал завидной чувствительностью к настроению уличных собеседников; он придвинулся к человеку в пальто и зачастил:

- Вот я пьян, грязен, а вы так... Да кто же теперь это помнит? Ведь что человек? Тьфу и растереть. А кто ты? Никто! Это все тебе скажут, что никто, потому что... А человек - это да! Да! Звание! Это... Это звучит...

А его собеседник уже как-то сник и теперь совсем не напоминал того вальяжного и ленивого господина, который несколько минут назад снисходительно выглядывал из "Роллс-Ройса". Он снова сделался дерганым, утопил руки в карманах и втянул голову в плечи; из воротника теперь глядели трусовато бегающие глаза. Гражданин в парке заметил эту перемену моментально, чуть выпрямился, расправил плечи, навис над пальто и заявил напрямик с такой подкупающей уверенностью, что из "Роллс-Ройса" ему бы непременно кинули соверен за артистизм:

- Я же пил всю ночь. Мне бы гривень пять-шесть...

Карманы заношенного пальто послушно зашевелились; там, вероятно, холодные пальцы нащупывали деньги. Хотя человек стоял совершенно неподвижно и не изменил ни позы, ни выражения лица, он вдруг сделался очень похожим на бегуна на низком старте. Миг, и он сорвется с места, он весь и все в нем - ожидание выстрела стартового пистолета. Сейчас, сейчас, где же это, нащупать, отдать и бежать, бежать, бежать...

Но гражданин в парке, сам теперь почти такой же вальяжный и барственно ленивый, как недавний пассажир пропавшего невесть куда "Роллс-Ройса", вдруг выбросил перед собой грязноватую ладонь:

- А лучше... пятьдесят? - веско и с нажимом произнес он тоном генерала победившей армии, называющего сумму контрибуции генералу армии побежденной. - А? Человеку-то? - и широко, понимающе и властно ухмыльнулся.

Бегун на низком старте исчез, как не был. Дерганый, руки в карманы, голову в плечи человек вдруг извлек голову из воротника, причем самым неожиданным образом. Она появилась не над его плечами, а высунулась из пальто вперед, словно приделанная к длинной и гибкой шее, вроде страусиной.

- Подонок! Дрянь! Сволочь! - тонко и зло зашипела голова, вращая такими белыми глазами, с какими человека никогда не встретишь, а если встретишь, то уж будешь помнить до конца дней и ни за что не поверишь, что белоглазый был человеком. И с тем голова вернулась на свое обычное место глубоко меж плечей, откуда ни возьмись мелькнул бегун на низком старте, и над его круто выгнутой спиной вдруг прозвучало, словно выстрел:

- Пшшшел вон! - приказал бегун как будто бы гражданину в парке, но сам первый и немедленно исполнил свой приказ, тут же затерявшись в толпе.

Гражданин в парке этим нимало не смутился. Он снова отдался тому самому ветру, который в этот безветренный день принес его сюда, и его подхватило и унесло за угол, откуда тут же послышалось:

- Ведь кто я есть? Никто! Вообще никто!

2018

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-25 08:21:34
Переглядів сторінки твору 669
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній