ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.10.28 11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших. Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ. Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки. Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями. «Де

Юрій Гундарів
2026.10.28 11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.

Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "

Віктор Кучерук
2026.10.28 07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.

хома дідим
2026.10.27 23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей

С М
2026.10.27 21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий

Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська

Світлана Пирогова
2026.10.27 21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.

Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св

Вячеслав Руденко
2026.10.27 17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.

Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,

Ігор Шоха
2026.10.27 15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,

Борис Костиря
2026.10.27 13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.

Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.

Артур Сіренко
2026.10.26 23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником

Іван Потьомкін
2026.10.26 19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.

хома дідим
2026.10.26 19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів

Борис Костиря
2026.10.26 18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.

Артур Курдіновський
2026.10.26 16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.

Плювати на часи важкі, буремні!

Борис Костиря
2026.10.26 13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.

Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Звание
Дерганый, руки в карманы заношенного пальто, человек скачками спустился в подземный переход, внезапно остановился и огляделся. При этом на лице его стремительно отразились дерзость, робость, фальшивое равнодушие и деланное недоумение; состроив из всего этого крайне неопределенное выражение, он втянул голову в плечи, отчего она почти вся скрылась за поднятым воротником пальто. С тем он направился куда-то, прыгая между встречными и попутными из стороны в сторону, словно заяц.

Допрыгал он недалеко; достигнув торговки сигаретами вразнос, он снова покрутил головой по сторонам, без остановки меняя выражения лица, после чего произнес что-то и сунул торговке мятую купюру. Та выудила из лотка красную пачку, встряхнула, и прямо в белые пальцы покупателя выскочила длинная коричневая палочка. Он молниеносно скрыл пальцы и палочку в рукаве и убежал.

Выбравшись из подземного перехода, человек укрылся под обширным козырьком вычурного офисного здания, оглянулся по сторонам и поднес рукава пальто к лицу. При этом из одного рукава прямо в белые губы прыгнула сигарета, а из другого - черная зажигалка из недорогих. Вспыхнул огонек, и человек скрылся в сизом облаке табачного дыма.

Когда дым рассеялся, человека было не узнать. Под козырьком стоял вальяжный, барственно ленивый господин; он выглядывал из поднятого воротника пальто так, как если бы смотрел из окошка "Роллс-Ройса" - весьма снисходительно. В его красивых пальцах покоилась изящная сигара; он смотрел на ее тлеющий кончик с видом знатока и ценителя, который знает цену всему на свете, а лучше всего - себе.

Тут из-за угла, словно ветром несомая, появилась фигура. Рослый и плечистый гражданин имел выражением помятого лица нечто расплывчатое и как бы размазанное по небритым щекам. Он совершал плечами и головой неуверенные движения, а еще время от времени принимался подчеркнуто тщательно отряхивать свою парку, разорванную в нескольких местах и покрытую ровным слоем грязи. При этом гражданин никак не пытался повлиять на то направление и скорость, которое задавал его движению ветер, вынесший его из-за угла. Заметив господина в пальто, он ухватился рукой за стену и выдернул себя из воздушного потока; впрочем, день был безветренным, поэтому о природе этого потока оставалось только догадываться.

Утвердившись под козырьком на некотором расстоянии от господина с сигарой, гражданин в парке заговорил, как бы обращаясь к сигаре и с осторожным надрывом в голосе:

- Ведь кто я есть? Никто! Вообще никто!

Меж тем сигара в пальцах господина угасла, и он возложил ее в ближайшую урну. При этом на лице его мелькнуло такое удивление, как если бы он обнаружил этот видавший коммунальный сосуд в своем "Роллс-Ройсе" вместо привычной черепаховой пепельницы. Это удивление быстро и ненадолго сменилось разочарованием, а потом еще быстрее и надолго - покорностью, однако гражданин в парке успел его заметить и даже принять на свой счет. Он раскрыл было рот, но тот в пальто успел раньше и поведал глубоким сочным голосом:

- Вы - человек... А выше этого звания в целом мире нет никакого другого! - и тут можно было биться об какой угодно заклад, что он сам верит в то, что говорит, и говорит ни о чем-либо отвлеченном и вообще, а о своем собственном, личном звании, и ни где-нибудь по случаю, а благосклонно принимая восхищение и премию от самого короля.

Гражданин в парке, вероятно, обладал завидной чувствительностью к настроению уличных собеседников; он придвинулся к человеку в пальто и зачастил:

- Вот я пьян, грязен, а вы так... Да кто же теперь это помнит? Ведь что человек? Тьфу и растереть. А кто ты? Никто! Это все тебе скажут, что никто, потому что... А человек - это да! Да! Звание! Это... Это звучит...

А его собеседник уже как-то сник и теперь совсем не напоминал того вальяжного и ленивого господина, который несколько минут назад снисходительно выглядывал из "Роллс-Ройса". Он снова сделался дерганым, утопил руки в карманах и втянул голову в плечи; из воротника теперь глядели трусовато бегающие глаза. Гражданин в парке заметил эту перемену моментально, чуть выпрямился, расправил плечи, навис над пальто и заявил напрямик с такой подкупающей уверенностью, что из "Роллс-Ройса" ему бы непременно кинули соверен за артистизм:

- Я же пил всю ночь. Мне бы гривень пять-шесть...

Карманы заношенного пальто послушно зашевелились; там, вероятно, холодные пальцы нащупывали деньги. Хотя человек стоял совершенно неподвижно и не изменил ни позы, ни выражения лица, он вдруг сделался очень похожим на бегуна на низком старте. Миг, и он сорвется с места, он весь и все в нем - ожидание выстрела стартового пистолета. Сейчас, сейчас, где же это, нащупать, отдать и бежать, бежать, бежать...

Но гражданин в парке, сам теперь почти такой же вальяжный и барственно ленивый, как недавний пассажир пропавшего невесть куда "Роллс-Ройса", вдруг выбросил перед собой грязноватую ладонь:

- А лучше... пятьдесят? - веско и с нажимом произнес он тоном генерала победившей армии, называющего сумму контрибуции генералу армии побежденной. - А? Человеку-то? - и широко, понимающе и властно ухмыльнулся.

Бегун на низком старте исчез, как не был. Дерганый, руки в карманы, голову в плечи человек вдруг извлек голову из воротника, причем самым неожиданным образом. Она появилась не над его плечами, а высунулась из пальто вперед, словно приделанная к длинной и гибкой шее, вроде страусиной.

- Подонок! Дрянь! Сволочь! - тонко и зло зашипела голова, вращая такими белыми глазами, с какими человека никогда не встретишь, а если встретишь, то уж будешь помнить до конца дней и ни за что не поверишь, что белоглазый был человеком. И с тем голова вернулась на свое обычное место глубоко меж плечей, откуда ни возьмись мелькнул бегун на низком старте, и над его круто выгнутой спиной вдруг прозвучало, словно выстрел:

- Пшшшел вон! - приказал бегун как будто бы гражданину в парке, но сам первый и немедленно исполнил свой приказ, тут же затерявшись в толпе.

Гражданин в парке этим нимало не смутился. Он снова отдался тому самому ветру, который в этот безветренный день принес его сюда, и его подхватило и унесло за угол, откуда тут же послышалось:

- Ведь кто я есть? Никто! Вообще никто!

2018

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-25 08:21:34
Переглядів сторінки твору 784
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній