Кипить смола, летять протуберанці,
повсюди крики, сльози, каяття…
Свої гріхи спокутують поганці,
гієна огненна живе своїм життям.

Якщо уважно глянути на пекло,
воно скоріш нагадує мішень.
По ній „стріляють“ грішники уперто
і попадають чи не кожен день.

Нехрещені томляться в крайнім колі,
утворюючи своєрідний Лімб.
Скорбота вічна – їхня тепер доля,
безболісні страждання для них німб.

Сократ, Вергілій, Цезар, Арістотель,
біблійні Ной, Мойсей і Авраам…
Харон, Аїда царства Мефістофель,
сплавляє Стіксом їхні душі в храм.

У другім колі ураган вирує,
він грішним душі хтиві в шмаття рве.
Цар Мінос дійством тим усім керує,
від нього потерпає й неживе…

Тут Клеопатра і Семіраміда,
об скелі душі блудниць вітер б’є.
Олена, що прекрасна тільки з виду,
дань за гріхи невпинно віддає.

Зажерливі у третім колі муки
приймають від холодного дощу.
Їх Цербер на свої узяв поруки –
смакує замість м’яса і борщу.

В четвертім скупердяї й марнотрати,
спокутують тяжкі свої гріхи,
майно і честь що встигли все програти,
що множили свої й чужі борги.

Назустріч котять величезні глиби,
стикаються і пхають знов і знов…
Терзаються як жадібні тим штибом,
слідкує Плутос згідно настанов.

В Стигійському болоті злі й ліниві
змагаються запекло у борні
під Флегієвим наглядом кмітливим,
але в багні – то ще не у вогні.

Бо п’яте коло – лише середина
для грішних душ зі всіх випробувань.
Кого й за що розплати жде дубина –
перейдемо до інших сповідань.

У шостім колі ниці лжепророки,
служителі брехливі всіх церков.
Відплатою за нелюдські пороки –
могильні печі, краще від оков.

Змієволосі Фурії вартують
постійно їх в розжарених печах,
а крики душ тих в Диті лише чують,
прокляття в них Господнє на плечах.

У сьомім колі, за зловонним ровом,
зібрались вбивці і ґвалтівники.
Вогненного дощу попід покровом
гуляють полем таті й босяки.

На жаль, сюди попали самовбивці
й обдурений усім відомий мавр,
бо заблукали всує оті вівці…
Начальником там – грізний Мінотавр.

Дурисвіти у восьмім опинилось,
лжесвідки, лицеміри, чаклуни…
Їх душі вже навічно загубились
у володіннях злого сатани.

Тут звабники пливуть і сутенери
у озері із калу й нечистот.
Повії томні з ликами Венери
пірнають у фекалій ешафот.

Киплять попи у чанах зі смолою,
частують їх чорти по голові.
Висить хабарник в тернях під скалою,
у власній захлинаючись крові.

Гадалками й майстринями феншуя
заповнений увесь той „пантеон“
і всіх, корисних, без жалю катує –
шахрай, брехун великий, Герион.

Дев’яте коло, яблучко мішені,
то пекла самий-самий епіцентр.
Увмерз там прямо з троном на арені
його володар – хижий Люцифер.

Для зрадників припас він вічний холод,
щоб їхні душі зберегти гнилі
поки не опустився Божий молот
і в друзки не розніс їх по імлі.

Тут Юда з Касієм і Брутом геть заклякли,
тут Мічений із Кобою сидять,
Морозов Павлик із лицем побляклим
і сотні, тисячі таких же юденят…

Антей вартує їх із Ефіальтом,
а разом з ними велет Бріарей.
Закінчив я своє панно зі смальти.
Як не крути, а кожен із них гей…

Щоденно нам це пам’ятати варто,
щоночі навіть, і на майбуття –
„Божественну комедію“ від Данте,
трагедію під назвою „Життя“.

січень 2018