ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.01.24 23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.

Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати

Іван Потьомкін
2026.01.24 19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с

Артур Курдіновський
2026.01.24 16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.

Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,

Олена Побийголод
2026.01.24 09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!

Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму

Ярослав Чорногуз
2026.01.23 22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.

Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик

Микола Дудар
2026.01.23 20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…

Олена Побийголод
2026.01.23 18:46
Із Леоніда Сергєєва

Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!

Тут набігла тьма народу,

Юрій Лазірко
2026.01.23 17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль

за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні

Тетяна Левицька
2026.01.23 16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.

Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край

Борис Костиря
2026.01.23 11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.

Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє

Ірина Вірна
2026.01.23 10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.

С М
2026.01.23 06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час

Артур Курдіновський
2026.01.23 03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.

Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,

Вероніка В
2026.01.23 00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а

Євген Федчук
2026.01.22 21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма

Іван Потьомкін
2026.01.22 17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Атлантический ветер
Он родился в Атлантике и первым делом испугался. Вокруг и во все стороны расстилалось и тянулось что-то голубое, шаткое и бескрайнее и при этом - совершенно пустое. Он был здесь один!

От испуга он дернулся куда-то и тут же кое-что обнаружил. Он умеет летать! Он опробовал свое умение и выяснил, что летает свободно в любом направлении и с любой скоростью. И он полетел куда-то, не думая о направлении и цели, закрыв глаза и наслаждаясь полетом.

Вдруг со всего маху он ударился обо что-то белое и твердое и от неожиданности потерял скорость и плюхнулся на шаткое и мокрое внизу. Что же это? Какая-то белая громадина, вся в круглых светящихся глазках, с черным хвостом поверх головы... А летать она не умеет! И он взмыл вверх и в стороны, хорошенько разогнался и толкнул громадину в бок, а потом отпрыгнул и как следует толкнул шаткое и мокрое внизу - а оно вдруг всгорбилось и тоже толкнуло громадину, только в другой бок. И громадина закачалась!

Вот это да! Он так силен! Совсем потеряв голову от распиравшей его гордости, он оставил перепуганную громадину качаться на волнах и помчался - дальше, дальше, быстрее, быстрее!

И вдруг голубое и мокрое внизу закончилось! - там началось что-то застывшее и все-все разноцветное, словно из лоскутков собранное: зеленый, черный, коричневый, желтый, красный, серый и снова зеленый, а там и сям - огни, будто светлячки. Где-то светлячки собирались в маленькие стайки, а кое-где их было столько, что их свет ослеплял; и между этими стайками, маленькими, в три-четыре светлячка, и огромными, над которыми поднималось целое зарево, протянулись тоненькие цепочки огоньков.

Это было очень красиво, любопытно и совершенно непонятно, однако он уже так разогнался, что пролетел все это огромное пространство так быстро, что формы, краски и огни слились в один разноцветный поток. А когда он чуточку притормозил и снизился, то оказался над чем-то черно-белым, изрисованным тонкими - одна к другой - бороздками от одного края где-то далеко-далеко позади и до другого края, который был совсем рядом. Это черно-белое упиралось в целую груду коробочек; их было несметное множество! - самых разных, и квадратных, и прямоугольных, и белых, и серых, и черных, и красных, и больших, и поменьше. Они тесно прижимались одна к другой и даже громоздились друг другу на головы. В узких щелях между коробочками торчали какие-то черные растопыренные штуки, ползали крохотные жуки и копошились едва заметные муравьи.

Ха! - никто здесь не умеет летать, как он, а еще он самый сильный! Мысль об этом наполнила его таким задором, что он немедленно решил показать всем этим коробочкам, жукам и муравьям, на что он способен, как той белой громадине в Атлантике. И он отлетел чуточку вверх и в стороны, вдохнул поглубже и припустил во всю прыть.

Ох, как же он разогнался! - от такой головокружительной скорости его шаловливый задор превратился в совсем уж хулиганский азарт. Он захотел произвести на всех сразу самое сильное впечатление - и не произвел никакого. Он налетел на коробочки - на все сразу, принялся расшатывать черные растопыренные штуки - все сразу, дергать жуков за рога и муравьев за руки и ноги - и тоже всех сразу. И - потерялся, ослаб, сдал, распался на какие-то струйки, потоки и маленькие вихри, в которых кружились почерневшие листья и бумажки от конфет.

Никто не обратил на него внимания! - ни один муравей не спрятался в коробочке, ни один жук не замер от ужаса, все они продолжали свой путь, как ни в чем ни бывало, как будто не было никакого ветра с Атлантики!

И когда он уже совсем отчаялся, сник и принялся тереться о ноги муравьев, словно пес, кто-то произнес, придерживая над головой какую-то круглую упругую штуку:

- Это атлантический... Молодой еще совсем - только играет во взрослого!

И от этих слов ему стало так славно на душе, что он собрал все тепло, какое у него еще оставалось от родной Атлантики, и нежно-нежно задышал на коробочки, черные растопыренные штуки, жуков и муравьев внизу.

И в тот день всякому, кто прислушивался к шуму ветра, слышался голос далекой Атлантики, словно в небе над городом катились ее бесконечные волны.

2018




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-30 20:03:23
Переглядів сторінки твору 762
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній