ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Атлантический ветер
Он родился в Атлантике и первым делом испугался. Вокруг и во все стороны расстилалось и тянулось что-то голубое, шаткое и бескрайнее и при этом - совершенно пустое. Он был здесь один!

От испуга он дернулся куда-то и тут же кое-что обнаружил. Он умеет летать! Он опробовал свое умение и выяснил, что летает свободно в любом направлении и с любой скоростью. И он полетел куда-то, не думая о направлении и цели, закрыв глаза и наслаждаясь полетом.

Вдруг со всего маху он ударился обо что-то белое и твердое и от неожиданности потерял скорость и плюхнулся на шаткое и мокрое внизу. Что же это? Какая-то белая громадина, вся в круглых светящихся глазках, с черным хвостом поверх головы... А летать она не умеет! И он взмыл вверх и в стороны, хорошенько разогнался и толкнул громадину в бок, а потом отпрыгнул и как следует толкнул шаткое и мокрое внизу - а оно вдруг всгорбилось и тоже толкнуло громадину, только в другой бок. И громадина закачалась!

Вот это да! Он так силен! Совсем потеряв голову от распиравшей его гордости, он оставил перепуганную громадину качаться на волнах и помчался - дальше, дальше, быстрее, быстрее!

И вдруг голубое и мокрое внизу закончилось! - там началось что-то застывшее и все-все разноцветное, словно из лоскутков собранное: зеленый, черный, коричневый, желтый, красный, серый и снова зеленый, а там и сям - огни, будто светлячки. Где-то светлячки собирались в маленькие стайки, а кое-где их было столько, что их свет ослеплял; и между этими стайками, маленькими, в три-четыре светлячка, и огромными, над которыми поднималось целое зарево, протянулись тоненькие цепочки огоньков.

Это было очень красиво, любопытно и совершенно непонятно, однако он уже так разогнался, что пролетел все это огромное пространство так быстро, что формы, краски и огни слились в один разноцветный поток. А когда он чуточку притормозил и снизился, то оказался над чем-то черно-белым, изрисованным тонкими - одна к другой - бороздками от одного края где-то далеко-далеко позади и до другого края, который был совсем рядом. Это черно-белое упиралось в целую груду коробочек; их было несметное множество! - самых разных, и квадратных, и прямоугольных, и белых, и серых, и черных, и красных, и больших, и поменьше. Они тесно прижимались одна к другой и даже громоздились друг другу на головы. В узких щелях между коробочками торчали какие-то черные растопыренные штуки, ползали крохотные жуки и копошились едва заметные муравьи.

Ха! - никто здесь не умеет летать, как он, а еще он самый сильный! Мысль об этом наполнила его таким задором, что он немедленно решил показать всем этим коробочкам, жукам и муравьям, на что он способен, как той белой громадине в Атлантике. И он отлетел чуточку вверх и в стороны, вдохнул поглубже и припустил во всю прыть.

Ох, как же он разогнался! - от такой головокружительной скорости его шаловливый задор превратился в совсем уж хулиганский азарт. Он захотел произвести на всех сразу самое сильное впечатление - и не произвел никакого. Он налетел на коробочки - на все сразу, принялся расшатывать черные растопыренные штуки - все сразу, дергать жуков за рога и муравьев за руки и ноги - и тоже всех сразу. И - потерялся, ослаб, сдал, распался на какие-то струйки, потоки и маленькие вихри, в которых кружились почерневшие листья и бумажки от конфет.

Никто не обратил на него внимания! - ни один муравей не спрятался в коробочке, ни один жук не замер от ужаса, все они продолжали свой путь, как ни в чем ни бывало, как будто не было никакого ветра с Атлантики!

И когда он уже совсем отчаялся, сник и принялся тереться о ноги муравьев, словно пес, кто-то произнес, придерживая над головой какую-то круглую упругую штуку:

- Это атлантический... Молодой еще совсем - только играет во взрослого!

И от этих слов ему стало так славно на душе, что он собрал все тепло, какое у него еще оставалось от родной Атлантики, и нежно-нежно задышал на коробочки, черные растопыренные штуки, жуков и муравьев внизу.

И в тот день всякому, кто прислушивался к шуму ветра, слышался голос далекой Атлантики, словно в небе над городом катились ее бесконечные волны.

2018




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-30 20:03:23
Переглядів сторінки твору 620
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній