
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.29
22:05
З нудьги нудьга… По келихам розлито
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємсь в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і кос
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємсь в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і кос
2023.03.29
14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
2023.03.29
14:30
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
2023.03.29
11:20
У вагон метро заходять
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.
2023.03.29
09:54
Я буду навіки
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.
2023.03.29
09:16
Нарциси із павичими хвостами
бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт
звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,
бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт
звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,
2023.03.29
07:27
Куди спішиш, спізнілий снігу,
деревам хочеться тепла,
уже б леліяти відлигу
та повернулася зима
і сіє білосніжні шати
на перші пуп’янки бузку,
час абрикосці розцвітати,
вона ж косицю* боязку
деревам хочеться тепла,
уже б леліяти відлигу
та повернулася зима
і сіє білосніжні шати
на перші пуп’янки бузку,
час абрикосці розцвітати,
вона ж косицю* боязку
2023.03.29
05:28
Клубочиться піною ріка
І з розгону боком б’ється в скелю, –
Блискає і бризкає стрімка,
Розігріта бігом, наче хмелем.
Різнобарвних крапель фейєрверк
Зводиться й показує величчя, –
Освітляє сяйно ранній смерк,
Освіжає душу та обличчя.
І з розгону боком б’ється в скелю, –
Блискає і бризкає стрімка,
Розігріта бігом, наче хмелем.
Різнобарвних крапель фейєрверк
Зводиться й показує величчя, –
Освітляє сяйно ранній смерк,
Освіжає душу та обличчя.
2023.03.28
23:42
Всміхається хитро чеширська котяра,
А в душу встромляються кігті її.
Немає на світі страшнішої кари,
Аніж, коли зраду вбачають свої.
«Своїх» наплодилося скрізь - легіони,
Кошмарять не гірше за ворогів.
І, де пролягає рубіж оборони,
А в душу встромляються кігті її.
Немає на світі страшнішої кари,
Аніж, коли зраду вбачають свої.
«Своїх» наплодилося скрізь - легіони,
Кошмарять не гірше за ворогів.
І, де пролягає рубіж оборони,
2023.03.28
21:10
Звільни мене! Це можеш тільки ти.
Врятуй від всіх та перш за все від себе!
Надію дай і мрію воскреси,
щоб втік з полону сірості й нудьги
і птахом знову линув я у небо!
Врятуй мене від пристрастей, страхів!
Вони живцем з’їдають плоть і душу.
Врятуй від всіх та перш за все від себе!
Надію дай і мрію воскреси,
щоб втік з полону сірості й нудьги
і птахом знову линув я у небо!
Врятуй мене від пристрастей, страхів!
Вони живцем з’їдають плоть і душу.
2023.03.28
18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя.
Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з
2023.03.28
16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
2023.03.28
15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”.
Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф
2023.03.28
10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
2023.03.28
08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
2023.03.28
06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (VІ-й вінок)*
І (VІ)
У пречудову та похмуру днину,
Чи ніч оздобить зоряний неон -
Пливе моя небесна субмарина
Й перетинає царства мрій кордон.
Десь чути воркування голубине,
Щипок на скрипці – лине ніжний тон.
Двох ельфів то єднання янголине –
Крильми-обіймами сплелися он!
Реальні ж – німування мертвогробі,
Самотність – як обійми Сатани
І крики розпачу: «Рятуйте, пробі!»
О сон страшний! Пощезнуть хай вони…
А ти з`явися в сонячній подобі –
Мені, кохана, піснею дзвени.
ІІ (VІ)
Мені, кохана, піснею дзвени,
Як юна пташка, що весні радіє,
Окрилена од радощів земних,
Співає сонцю, сповнена надії.
Так ти тепер яви із далини
Мелодії душевні, чарівнії.
Хай стане млосно, солодко від них
І зажуритись буде просто ніяк.
Та де ж красива музика? Ніде!
Не потривожить слух струни тремтіння,
Безкрила мрія, мабуть, упаде…
Лише сніги все тануть безупину -
Наповнюють кохання молоде
Небесним щебетанням солов`їним.
ІІІ (VІ)
Небесним щебетанням солов`їним
Долине голос віщий іздаля.
Проклюнуться травина і рослина
Й радітимуть, неначе те маля.
О сонце, темні хмари віджени-но,
Нехай душа природи промовля.
Немовби зарум`янена калина…
Поглянь, тобі всміхається земля.
Ти зробиш вигляд, що не помічаєш
Краси божественної таїни…
Навіщо злишся, доленько ясная?!
Вже краще всім веселкою сяйни
У вишині, яка веде до раю
Весною, взимку, влітку, восени.
ІV (VІ)
Весною, взимку, влітку, восени
Як сніг чи дощ, у спеку, холоднечу -
Теплом душі, кохана, огорни,
Даруй снагу і силу молодечу.
Й коли ідуть тривожні дні війни,
Любов тоді немовби не до речі –
Живлом незмінним спогадів сяйних
Пекельним силам ніби заперечиш.
Якби ж була ти трішечки ніжніш,
То почуття, воскресле з домовини
Злетіло б вище од гірських узвиш.
О щастя дзвін, прилинь хоч на часину!
Я чути голос твій, усіх миліш,
Моя сирено, хочу безупину!
V (VІ)
Моя сирено, хочу безупину
Співати про любов, де кожний вірш
Тобі у серце зронить насінину,
Із неї пісня виросте скоріш.
Хай навесні вітанням ластовиним
З піддашшя раптом твого дому ніш
Вона вікно, мов леготом, прочинить,
А ти від щастя тихо затремтиш.
Щоб і тоді, як прийде час похмурий,
Ударить розлютовано дверми,
Зненацька принесе житейські бурі –
Мій спів од них усіх оборонив.
Я міг би враз під супровід бандури
Твій голос чути, звук його ясний!
VІ (VІ)
А затишок співає, мов сирена,
Не треба воску, я не Одіссей…
Ліна Костенко
Твій голос чути, звук його ясний
Мов з джерела, забарвлення сріблисте,
Багатство тембру… Люба, поверни
Мені цей скарб. Він пестить шовковисто
Мій слух стражденний… Чую щовесни
В гаю пташині воркування, свисти,
Що обняли тополі, ясени…
І речень згадую твоїх намисто!
О як же міг утратити, скажи,
Таку красу, немов якийсь причинний,
Невже я став навік тобі чужий?
Вуста відкрий, коханая рибчино,
Їх солов`я, нарешті, покажи,
Хай чарами проміниться, полине!
VІІ (VІ)
Хай чарами проміниться, полине
Те світло, що в душі моїй живе,
Немов добра людського пуповина
Була отам захована здавен.
І відбулася з`ява ця первинна,
Неначе б то народження нове –
Ось темінь хмар прорізало проміння,
Дивлюся - небом сонечко пливе.
Це так – здавалось… У житті частіше
Пітьма сильніш білявки-пелени,
Дні мчать тоді нудні, як сірі миші…
О Велесе, од них оборони,
Пошли миттєвості нам чарівніші,
Мов райська музика із далини.
VІІІ (VІ)
Мов райська музика із далини,
Нас недосяжне вабить, нездійсненне.
З своєї чарівної сторони
Явися диво-птахою до мене.
Легенько під вікном зажебони,
Хай листя усміхається зелене,
Красою розквітають тихі сни
Над водами ясними Борисфену*.
Мордуй же і стражданнями терзай,
Видіннями тривож уяву хвору –
Хоча б у мріях матиму я рай…
О де воно – життя мойого вчора?!
Пливу в реал похмурий зазвичай
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору.
*Борисфен – стара назва Дніпра.
ІХ (VІ)
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Додому плив. Почувши спів сирен,
До них він рвавсь у далеч неозору,
Вже корабель давав жахливий крен…
Так сумнівався - чари чи поборю…
Я думав - може розум відбере?!
Завмерли звуки. Стишилося море –
Біда минула. Муж спочив блажен.
Та назавжди лишились - ностальгія,
Історії священні письмена
Про ту красу, що з часом не тьмяніє…
Вона – твойого голосу зурна,
Відтінки всім дарує чарівнії,
В які мій слух по вінця порина.
Х (VІ)
В які мій слух по вінця порина,
Як хороше ті пестощі відчути.
Медитативна там височина,
Є задоволення, ледь призабуте.
Купався б, певно, зранку й дотемна –
Ох, зваблює медовая отрута!
Ця дія – насолодою страшна,
Невидимі вдяга на душу пута.
Утратив їх здається вже навік.
Вони – лиш згадка про кохання пору,
Мов п`ю з берези прохолодний сік…
Хоч ява* зустрічає так суворо.
Та я увись од неї знову втік –
До тебе рвусь у голубінь простору.
*Ява – реальність.
ХІ (VІ)
До тебе рвусь у голубінь простору.
Напевне там десь - вимріяний рай,
Де ходиш в білих шатах, люба зоре,
Світи мені так віщо й не згорай.
Крізь води неба подивляй прозоро
На ніжністю освітлений твій край.
Тобі молитви я щодня говорю,
Даруй любов і ласкою вгортай.
А ти зненацька серцем охолонеш,
Впаде немов сорочка гамівна –
Кохання божевіллю – заборона…
Здалося, ніби всесвіт застогнав.
Немов би ось лайливе слово зрониш,
Та розумію, то – лише мана.
ХІІ (VІ)
Та розумію, то – лише мана,
Кохання те тривало тільки хвилю -
Фортуна дарувала нам чудна,
Тоді ураз безжально задушила.
Стрілу Амур у серце увігнав,
Тепер її вже витягти несила.
Аїд же кинув свого гарпуна
Ненависті, немов кита поцілив.
Хотів бо я любові палко так
Взаємної, без лайки чи докору,
Щоб нас поніс увись один літак…
Ми падаємо й летимо угору…
О рівноваги дивної це знак,
В якій - на радість, а бува – і горе…
ХІІІ (VІ)
В якій - на радість, а бува – і горе
Баланс утворено: є «ох» ще й «ах»,
Немов хитку шукаємо опору,
У протилежних бродячи світах.
Здається, все уже загине скоро,
Залишиться з любові тільки прах.
Моя ти безнадії непокоро,
Поборюй мужністю огидний страх.
Якщо безжальні хвилі негативу
Заллють життя, як поле – сарана,
Я вірю, що надійде мить щаслива,
Закінчиться сумна пора нічна…
Промінням ранку щемно-мерехтливо
Леліє сни чарівні таїна.
ХІV (VІ)
Леліє сни чарівні таїна,
Для тебе там навкруг – чудес навала –
Он - океанських пляжів голизна,
Виблискують перлини ще й корали…
Якби був Богом, то промовив: «На,
Твій світ ось, навіть зоряні опали!»
Краса землі, небес височина,
Усесвіт весь до ніг твоїх би впали.
На жаль, вони – словесні грона мрій
Журливих роздумів моїх пилини,
Що шлях життєвий освітили мій
Розтоптаними скалками проміння…
Поглянь – утіху-посмішку пролий
У пречудову і похмуру днину.
VІ-й Магістрал
У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува і горе
Леліє сни чарівні таїна.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (VІ-й вінок)*

У пречудову та похмуру днину,
Чи ніч оздобить зоряний неон -
Пливе моя небесна субмарина
Й перетинає царства мрій кордон.
Десь чути воркування голубине,
Щипок на скрипці – лине ніжний тон.
Двох ельфів то єднання янголине –
Крильми-обіймами сплелися он!
Реальні ж – німування мертвогробі,
Самотність – як обійми Сатани
І крики розпачу: «Рятуйте, пробі!»
О сон страшний! Пощезнуть хай вони…
А ти з`явися в сонячній подобі –
Мені, кохана, піснею дзвени.
ІІ (VІ)
Мені, кохана, піснею дзвени,
Як юна пташка, що весні радіє,
Окрилена од радощів земних,
Співає сонцю, сповнена надії.
Так ти тепер яви із далини
Мелодії душевні, чарівнії.
Хай стане млосно, солодко від них
І зажуритись буде просто ніяк.
Та де ж красива музика? Ніде!
Не потривожить слух струни тремтіння,
Безкрила мрія, мабуть, упаде…
Лише сніги все тануть безупину -
Наповнюють кохання молоде
Небесним щебетанням солов`їним.
ІІІ (VІ)
Небесним щебетанням солов`їним
Долине голос віщий іздаля.
Проклюнуться травина і рослина
Й радітимуть, неначе те маля.
О сонце, темні хмари віджени-но,
Нехай душа природи промовля.
Немовби зарум`янена калина…
Поглянь, тобі всміхається земля.
Ти зробиш вигляд, що не помічаєш
Краси божественної таїни…
Навіщо злишся, доленько ясная?!
Вже краще всім веселкою сяйни
У вишині, яка веде до раю
Весною, взимку, влітку, восени.
ІV (VІ)
Весною, взимку, влітку, восени
Як сніг чи дощ, у спеку, холоднечу -
Теплом душі, кохана, огорни,
Даруй снагу і силу молодечу.
Й коли ідуть тривожні дні війни,
Любов тоді немовби не до речі –
Живлом незмінним спогадів сяйних
Пекельним силам ніби заперечиш.
Якби ж була ти трішечки ніжніш,
То почуття, воскресле з домовини
Злетіло б вище од гірських узвиш.
О щастя дзвін, прилинь хоч на часину!
Я чути голос твій, усіх миліш,
Моя сирено, хочу безупину!
V (VІ)
Моя сирено, хочу безупину
Співати про любов, де кожний вірш
Тобі у серце зронить насінину,
Із неї пісня виросте скоріш.
Хай навесні вітанням ластовиним
З піддашшя раптом твого дому ніш
Вона вікно, мов леготом, прочинить,
А ти від щастя тихо затремтиш.
Щоб і тоді, як прийде час похмурий,
Ударить розлютовано дверми,
Зненацька принесе житейські бурі –
Мій спів од них усіх оборонив.
Я міг би враз під супровід бандури
Твій голос чути, звук його ясний!
VІ (VІ)
А затишок співає, мов сирена,
Не треба воску, я не Одіссей…
Ліна Костенко
Твій голос чути, звук його ясний
Мов з джерела, забарвлення сріблисте,
Багатство тембру… Люба, поверни
Мені цей скарб. Він пестить шовковисто
Мій слух стражденний… Чую щовесни
В гаю пташині воркування, свисти,
Що обняли тополі, ясени…
І речень згадую твоїх намисто!
О як же міг утратити, скажи,
Таку красу, немов якийсь причинний,
Невже я став навік тобі чужий?
Вуста відкрий, коханая рибчино,
Їх солов`я, нарешті, покажи,
Хай чарами проміниться, полине!
VІІ (VІ)
Хай чарами проміниться, полине
Те світло, що в душі моїй живе,
Немов добра людського пуповина
Була отам захована здавен.
І відбулася з`ява ця первинна,
Неначе б то народження нове –
Ось темінь хмар прорізало проміння,
Дивлюся - небом сонечко пливе.
Це так – здавалось… У житті частіше
Пітьма сильніш білявки-пелени,
Дні мчать тоді нудні, як сірі миші…
О Велесе, од них оборони,
Пошли миттєвості нам чарівніші,
Мов райська музика із далини.
VІІІ (VІ)
Мов райська музика із далини,
Нас недосяжне вабить, нездійсненне.
З своєї чарівної сторони
Явися диво-птахою до мене.
Легенько під вікном зажебони,
Хай листя усміхається зелене,
Красою розквітають тихі сни
Над водами ясними Борисфену*.
Мордуй же і стражданнями терзай,
Видіннями тривож уяву хвору –
Хоча б у мріях матиму я рай…
О де воно – життя мойого вчора?!
Пливу в реал похмурий зазвичай
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору.
*Борисфен – стара назва Дніпра.
ІХ (VІ)
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Додому плив. Почувши спів сирен,
До них він рвавсь у далеч неозору,
Вже корабель давав жахливий крен…
Так сумнівався - чари чи поборю…
Я думав - може розум відбере?!
Завмерли звуки. Стишилося море –
Біда минула. Муж спочив блажен.
Та назавжди лишились - ностальгія,
Історії священні письмена
Про ту красу, що з часом не тьмяніє…
Вона – твойого голосу зурна,
Відтінки всім дарує чарівнії,
В які мій слух по вінця порина.
Х (VІ)
В які мій слух по вінця порина,
Як хороше ті пестощі відчути.
Медитативна там височина,
Є задоволення, ледь призабуте.
Купався б, певно, зранку й дотемна –
Ох, зваблює медовая отрута!
Ця дія – насолодою страшна,
Невидимі вдяга на душу пута.
Утратив їх здається вже навік.
Вони – лиш згадка про кохання пору,
Мов п`ю з берези прохолодний сік…
Хоч ява* зустрічає так суворо.
Та я увись од неї знову втік –
До тебе рвусь у голубінь простору.
*Ява – реальність.
ХІ (VІ)
До тебе рвусь у голубінь простору.
Напевне там десь - вимріяний рай,
Де ходиш в білих шатах, люба зоре,
Світи мені так віщо й не згорай.
Крізь води неба подивляй прозоро
На ніжністю освітлений твій край.
Тобі молитви я щодня говорю,
Даруй любов і ласкою вгортай.
А ти зненацька серцем охолонеш,
Впаде немов сорочка гамівна –
Кохання божевіллю – заборона…
Здалося, ніби всесвіт застогнав.
Немов би ось лайливе слово зрониш,
Та розумію, то – лише мана.
ХІІ (VІ)
Та розумію, то – лише мана,
Кохання те тривало тільки хвилю -
Фортуна дарувала нам чудна,
Тоді ураз безжально задушила.
Стрілу Амур у серце увігнав,
Тепер її вже витягти несила.
Аїд же кинув свого гарпуна
Ненависті, немов кита поцілив.
Хотів бо я любові палко так
Взаємної, без лайки чи докору,
Щоб нас поніс увись один літак…
Ми падаємо й летимо угору…
О рівноваги дивної це знак,
В якій - на радість, а бува – і горе…
ХІІІ (VІ)
В якій - на радість, а бува – і горе
Баланс утворено: є «ох» ще й «ах»,
Немов хитку шукаємо опору,
У протилежних бродячи світах.
Здається, все уже загине скоро,
Залишиться з любові тільки прах.
Моя ти безнадії непокоро,
Поборюй мужністю огидний страх.
Якщо безжальні хвилі негативу
Заллють життя, як поле – сарана,
Я вірю, що надійде мить щаслива,
Закінчиться сумна пора нічна…
Промінням ранку щемно-мерехтливо
Леліє сни чарівні таїна.
ХІV (VІ)
Леліє сни чарівні таїна,
Для тебе там навкруг – чудес навала –
Он - океанських пляжів голизна,
Виблискують перлини ще й корали…
Якби був Богом, то промовив: «На,
Твій світ ось, навіть зоряні опали!»
Краса землі, небес височина,
Усесвіт весь до ніг твоїх би впали.
На жаль, вони – словесні грона мрій
Журливих роздумів моїх пилини,
Що шлях життєвий освітили мій
Розтоптаними скалками проміння…
Поглянь – утіху-посмішку пролий
У пречудову і похмуру днину.
VІ-й Магістрал
У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува і горе
Леліє сни чарівні таїна.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію