
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене у житті інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене у житті інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (VІ-й вінок)*
І (VІ)
У пречудову та похмуру днину,
Чи ніч оздобить зоряний неон -
Пливе моя небесна субмарина
Й перетинає царства мрій кордон.
Десь чути воркування голубине,
Щипок на скрипці – лине ніжний тон.
Двох ельфів то єднання янголине –
Крильми-обіймами сплелися он!
Реальні ж – німування мертвогробі,
Самотність – як обійми Сатани
І крики розпачу: «Рятуйте, пробі!»
О сон страшний! Пощезнуть хай вони…
А ти з`явися в сонячній подобі –
Мені, кохана, піснею дзвени.
ІІ (VІ)
Мені, кохана, піснею дзвени,
Як юна пташка, що весні радіє,
Окрилена од радощів земних,
Співає сонцю, сповнена надії.
Так ти тепер яви із далини
Мелодії душевні, чарівнії.
Хай стане млосно, солодко від них
І зажуритись буде просто ніяк.
Та де ж красива музика? Ніде!
Не потривожить слух струни тремтіння,
Безкрила мрія, мабуть, упаде…
Лише сніги все тануть безупину -
Наповнюють кохання молоде
Небесним щебетанням солов`їним.
ІІІ (VІ)
Небесним щебетанням солов`їним
Долине голос віщий іздаля.
Проклюнуться травина і рослина
Й радітимуть, неначе те маля.
О сонце, темні хмари віджени-но,
Нехай душа природи промовля.
Немовби зарум`янена калина…
Поглянь, тобі всміхається земля.
Ти зробиш вигляд, що не помічаєш
Краси божественної таїни…
Навіщо злишся, доленько ясная?!
Вже краще всім веселкою сяйни
У вишині, яка веде до раю
Весною, взимку, влітку, восени.
ІV (VІ)
Весною, взимку, влітку, восени
Як сніг чи дощ, у спеку, холоднечу -
Теплом душі, кохана, огорни,
Даруй снагу і силу молодечу.
Й коли ідуть тривожні дні війни,
Любов тоді немовби не до речі –
Живлом незмінним спогадів сяйних
Пекельним силам ніби заперечиш.
Якби ж була ти трішечки ніжніш,
То почуття, воскресле з домовини
Злетіло б вище од гірських узвиш.
О щастя дзвін, прилинь хоч на часину!
Я чути голос твій, усіх миліш,
Моя сирено, хочу безупину!
V (VІ)
Моя сирено, хочу безупину
Співати про любов, де кожний вірш
Тобі у серце зронить насінину,
Із неї пісня виросте скоріш.
Хай навесні вітанням ластовиним
З піддашшя раптом твого дому ніш
Вона вікно, мов леготом, прочинить,
А ти від щастя тихо затремтиш.
Щоб і тоді, як прийде час похмурий,
Ударить розлютовано дверми,
Зненацька принесе житейські бурі –
Мій спів од них усіх оборонив.
Я міг би враз під супровід бандури
Твій голос чути, звук його ясний!
VІ (VІ)
А затишок співає, мов сирена,
Не треба воску, я не Одіссей…
Ліна Костенко
Твій голос чути, звук його ясний
Мов з джерела, забарвлення сріблисте,
Багатство тембру… Люба, поверни
Мені цей скарб. Він пестить шовковисто
Мій слух стражденний… Чую щовесни
В гаю пташині воркування, свисти,
Що обняли тополі, ясени…
І речень згадую твоїх намисто!
О як же міг утратити, скажи,
Таку красу, немов якийсь причинний,
Невже я став навік тобі чужий?
Вуста відкрий, коханая рибчино,
Їх солов`я, нарешті, покажи,
Хай чарами проміниться, полине!
VІІ (VІ)
Хай чарами проміниться, полине
Те світло, що в душі моїй живе,
Немов добра людського пуповина
Була отам захована здавен.
І відбулася з`ява ця первинна,
Неначе б то народження нове –
Ось темінь хмар прорізало проміння,
Дивлюся - небом сонечко пливе.
Це так – здавалось… У житті частіше
Пітьма сильніш білявки-пелени,
Дні мчать тоді нудні, як сірі миші…
О Велесе, од них оборони,
Пошли миттєвості нам чарівніші,
Мов райська музика із далини.
VІІІ (VІ)
Мов райська музика із далини,
Нас недосяжне вабить, нездійсненне.
З своєї чарівної сторони
Явися диво-птахою до мене.
Легенько під вікном зажебони,
Хай листя усміхається зелене,
Красою розквітають тихі сни
Над водами ясними Борисфену*.
Мордуй же і стражданнями терзай,
Видіннями тривож уяву хвору –
Хоча б у мріях матиму я рай…
О де воно – життя мойого вчора?!
Пливу в реал похмурий зазвичай
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору.
*Борисфен – стара назва Дніпра.
ІХ (VІ)
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Додому плив. Почувши спів сирен,
До них він рвавсь у далеч неозору,
Вже корабель давав жахливий крен…
Так сумнівався - чари чи поборю…
Я думав - може розум відбере?!
Завмерли звуки. Стишилося море –
Біда минула. Муж спочив блажен.
Та назавжди лишились - ностальгія,
Історії священні письмена
Про ту красу, що з часом не тьмяніє…
Вона – твойого голосу зурна,
Відтінки всім дарує чарівнії,
В які мій слух по вінця порина.
Х (VІ)
В які мій слух по вінця порина,
Як хороше ті пестощі відчути.
Медитативна там височина,
Є задоволення, ледь призабуте.
Купався б, певно, зранку й дотемна –
Ох, зваблює медовая отрута!
Ця дія – насолодою страшна,
Невидимі вдяга на душу пута.
Утратив їх здається вже навік.
Вони – лиш згадка про кохання пору,
Мов п`ю з берези прохолодний сік…
Хоч ява* зустрічає так суворо.
Та я увись од неї знову втік –
До тебе рвусь у голубінь простору.
*Ява – реальність.
ХІ (VІ)
До тебе рвусь у голубінь простору.
Напевне там десь - вимріяний рай,
Де ходиш в білих шатах, люба зоре,
Світи мені так віщо й не згорай.
Крізь води неба подивляй прозоро
На ніжністю освітлений твій край.
Тобі молитви я щодня говорю,
Даруй любов і ласкою вгортай.
А ти зненацька серцем охолонеш,
Впаде немов сорочка гамівна –
Кохання божевіллю – заборона…
Здалося, ніби всесвіт застогнав.
Немов би ось лайливе слово зрониш,
Та розумію, то – лише мана.
ХІІ (VІ)
Та розумію, то – лише мана,
Кохання те тривало тільки хвилю -
Фортуна дарувала нам чудна,
Тоді ураз безжально задушила.
Стрілу Амур у серце увігнав,
Тепер її вже витягти несила.
Аїд же кинув свого гарпуна
Ненависті, немов кита поцілив.
Хотів бо я любові палко так
Взаємної, без лайки чи докору,
Щоб нас поніс увись один літак…
Ми падаємо й летимо угору…
О рівноваги дивної це знак,
В якій - на радість, а бува – і горе…
ХІІІ (VІ)
В якій - на радість, а бува – і горе
Баланс утворено: є «ох» ще й «ах»,
Немов хитку шукаємо опору,
У протилежних бродячи світах.
Здається, все уже загине скоро,
Залишиться з любові тільки прах.
Моя ти безнадії непокоро,
Поборюй мужністю огидний страх.
Якщо безжальні хвилі негативу
Заллють життя, як поле – сарана,
Я вірю, що надійде мить щаслива,
Закінчиться сумна пора нічна…
Промінням ранку щемно-мерехтливо
Леліє сни чарівні таїна.
ХІV (VІ)
Леліє сни чарівні таїна,
Для тебе там навкруг – чудес навала –
Он - океанських пляжів голизна,
Виблискують перлини ще й корали…
Якби був Богом, то промовив: «На,
Твій світ ось, навіть зоряні опали!»
Краса землі, небес височина,
Усесвіт весь до ніг твоїх би впали.
На жаль, вони – словесні грона мрій
Журливих роздумів моїх пилини,
Що шлях життєвий освітили мій
Розтоптаними скалками проміння…
Поглянь – утіху-посмішку пролий
У пречудову і похмуру днину.
VІ-й Магістрал
У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува і горе
Леліє сни чарівні таїна.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (VІ-й вінок)*

У пречудову та похмуру днину,
Чи ніч оздобить зоряний неон -
Пливе моя небесна субмарина
Й перетинає царства мрій кордон.
Десь чути воркування голубине,
Щипок на скрипці – лине ніжний тон.
Двох ельфів то єднання янголине –
Крильми-обіймами сплелися он!
Реальні ж – німування мертвогробі,
Самотність – як обійми Сатани
І крики розпачу: «Рятуйте, пробі!»
О сон страшний! Пощезнуть хай вони…
А ти з`явися в сонячній подобі –
Мені, кохана, піснею дзвени.
ІІ (VІ)
Мені, кохана, піснею дзвени,
Як юна пташка, що весні радіє,
Окрилена од радощів земних,
Співає сонцю, сповнена надії.
Так ти тепер яви із далини
Мелодії душевні, чарівнії.
Хай стане млосно, солодко від них
І зажуритись буде просто ніяк.
Та де ж красива музика? Ніде!
Не потривожить слух струни тремтіння,
Безкрила мрія, мабуть, упаде…
Лише сніги все тануть безупину -
Наповнюють кохання молоде
Небесним щебетанням солов`їним.
ІІІ (VІ)
Небесним щебетанням солов`їним
Долине голос віщий іздаля.
Проклюнуться травина і рослина
Й радітимуть, неначе те маля.
О сонце, темні хмари віджени-но,
Нехай душа природи промовля.
Немовби зарум`янена калина…
Поглянь, тобі всміхається земля.
Ти зробиш вигляд, що не помічаєш
Краси божественної таїни…
Навіщо злишся, доленько ясная?!
Вже краще всім веселкою сяйни
У вишині, яка веде до раю
Весною, взимку, влітку, восени.
ІV (VІ)
Весною, взимку, влітку, восени
Як сніг чи дощ, у спеку, холоднечу -
Теплом душі, кохана, огорни,
Даруй снагу і силу молодечу.
Й коли ідуть тривожні дні війни,
Любов тоді немовби не до речі –
Живлом незмінним спогадів сяйних
Пекельним силам ніби заперечиш.
Якби ж була ти трішечки ніжніш,
То почуття, воскресле з домовини
Злетіло б вище од гірських узвиш.
О щастя дзвін, прилинь хоч на часину!
Я чути голос твій, усіх миліш,
Моя сирено, хочу безупину!
V (VІ)
Моя сирено, хочу безупину
Співати про любов, де кожний вірш
Тобі у серце зронить насінину,
Із неї пісня виросте скоріш.
Хай навесні вітанням ластовиним
З піддашшя раптом твого дому ніш
Вона вікно, мов леготом, прочинить,
А ти від щастя тихо затремтиш.
Щоб і тоді, як прийде час похмурий,
Ударить розлютовано дверми,
Зненацька принесе житейські бурі –
Мій спів од них усіх оборонив.
Я міг би враз під супровід бандури
Твій голос чути, звук його ясний!
VІ (VІ)
А затишок співає, мов сирена,
Не треба воску, я не Одіссей…
Ліна Костенко
Твій голос чути, звук його ясний
Мов з джерела, забарвлення сріблисте,
Багатство тембру… Люба, поверни
Мені цей скарб. Він пестить шовковисто
Мій слух стражденний… Чую щовесни
В гаю пташині воркування, свисти,
Що обняли тополі, ясени…
І речень згадую твоїх намисто!
О як же міг утратити, скажи,
Таку красу, немов якийсь причинний,
Невже я став навік тобі чужий?
Вуста відкрий, коханая рибчино,
Їх солов`я, нарешті, покажи,
Хай чарами проміниться, полине!
VІІ (VІ)
Хай чарами проміниться, полине
Те світло, що в душі моїй живе,
Немов добра людського пуповина
Була отам захована здавен.
І відбулася з`ява ця первинна,
Неначе б то народження нове –
Ось темінь хмар прорізало проміння,
Дивлюся - небом сонечко пливе.
Це так – здавалось… У житті частіше
Пітьма сильніш білявки-пелени,
Дні мчать тоді нудні, як сірі миші…
О Велесе, од них оборони,
Пошли миттєвості нам чарівніші,
Мов райська музика із далини.
VІІІ (VІ)
Мов райська музика із далини,
Нас недосяжне вабить, нездійсненне.
З своєї чарівної сторони
Явися диво-птахою до мене.
Легенько під вікном зажебони,
Хай листя усміхається зелене,
Красою розквітають тихі сни
Над водами ясними Борисфену*.
Мордуй же і стражданнями терзай,
Видіннями тривож уяву хвору –
Хоча б у мріях матиму я рай…
О де воно – життя мойого вчора?!
Пливу в реал похмурий зазвичай
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору.
*Борисфен – стара назва Дніпра.
ІХ (VІ)
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Додому плив. Почувши спів сирен,
До них він рвавсь у далеч неозору,
Вже корабель давав жахливий крен…
Так сумнівався - чари чи поборю…
Я думав - може розум відбере?!
Завмерли звуки. Стишилося море –
Біда минула. Муж спочив блажен.
Та назавжди лишились - ностальгія,
Історії священні письмена
Про ту красу, що з часом не тьмяніє…
Вона – твойого голосу зурна,
Відтінки всім дарує чарівнії,
В які мій слух по вінця порина.
Х (VІ)
В які мій слух по вінця порина,
Як хороше ті пестощі відчути.
Медитативна там височина,
Є задоволення, ледь призабуте.
Купався б, певно, зранку й дотемна –
Ох, зваблює медовая отрута!
Ця дія – насолодою страшна,
Невидимі вдяга на душу пута.
Утратив їх здається вже навік.
Вони – лиш згадка про кохання пору,
Мов п`ю з берези прохолодний сік…
Хоч ява* зустрічає так суворо.
Та я увись од неї знову втік –
До тебе рвусь у голубінь простору.
*Ява – реальність.
ХІ (VІ)
До тебе рвусь у голубінь простору.
Напевне там десь - вимріяний рай,
Де ходиш в білих шатах, люба зоре,
Світи мені так віщо й не згорай.
Крізь води неба подивляй прозоро
На ніжністю освітлений твій край.
Тобі молитви я щодня говорю,
Даруй любов і ласкою вгортай.
А ти зненацька серцем охолонеш,
Впаде немов сорочка гамівна –
Кохання божевіллю – заборона…
Здалося, ніби всесвіт застогнав.
Немов би ось лайливе слово зрониш,
Та розумію, то – лише мана.
ХІІ (VІ)
Та розумію, то – лише мана,
Кохання те тривало тільки хвилю -
Фортуна дарувала нам чудна,
Тоді ураз безжально задушила.
Стрілу Амур у серце увігнав,
Тепер її вже витягти несила.
Аїд же кинув свого гарпуна
Ненависті, немов кита поцілив.
Хотів бо я любові палко так
Взаємної, без лайки чи докору,
Щоб нас поніс увись один літак…
Ми падаємо й летимо угору…
О рівноваги дивної це знак,
В якій - на радість, а бува – і горе…
ХІІІ (VІ)
В якій - на радість, а бува – і горе
Баланс утворено: є «ох» ще й «ах»,
Немов хитку шукаємо опору,
У протилежних бродячи світах.
Здається, все уже загине скоро,
Залишиться з любові тільки прах.
Моя ти безнадії непокоро,
Поборюй мужністю огидний страх.
Якщо безжальні хвилі негативу
Заллють життя, як поле – сарана,
Я вірю, що надійде мить щаслива,
Закінчиться сумна пора нічна…
Промінням ранку щемно-мерехтливо
Леліє сни чарівні таїна.
ХІV (VІ)
Леліє сни чарівні таїна,
Для тебе там навкруг – чудес навала –
Он - океанських пляжів голизна,
Виблискують перлини ще й корали…
Якби був Богом, то промовив: «На,
Твій світ ось, навіть зоряні опали!»
Краса землі, небес височина,
Усесвіт весь до ніг твоїх би впали.
На жаль, вони – словесні грона мрій
Журливих роздумів моїх пилини,
Що шлях життєвий освітили мій
Розтоптаними скалками проміння…
Поглянь – утіху-посмішку пролий
У пречудову і похмуру днину.
VІ-й Магістрал
У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува і горе
Леліє сни чарівні таїна.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію