Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Борис Олійник (1937) /
Вірші
ДО ПРОБЛЕМИ ДОБРА І ЗЛА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДО ПРОБЛЕМИ ДОБРА І ЗЛА
Де тільки я не бродив оці тисячу літ!
Скільки забулось? Забудеться скільки?
Не знаю.
Кров закипала на кризі по краплі, як глід.
Тяжко спадала на поле вороняча зграя.
Хтось мене вів через холод заплющених сіл.
Згарища станцій... Безокі віконні провали...
Лики і лиця... Поземка ядуча, мов сіль, -
Все те за вигоном пам'яті пилом припало.
Хтось мене кинув (чи зрадив?) опівніч сліпу...
Хто ж це? Забулось...
Але вкарбувалось навіки.
Жах одинокості, туга посмертна в степу,
Косо -
прицільна, на жертву -
атака шуліки...
Все те розмилось буденним, як січка, дощем,
Та запеклося тавром на пергаменті долі:
Блискавка пострілу за полохливим кущем.
Отвір жорстокий у ніжному тілі тополі.
Дати безликі пішли в снігову крутію,
Крики погроз відповзли за хитке видноколля,
Тільки єдина,
що кулю спинила мою, -
Світить мені рятівною свічею тополя.
Давши ім'я їй (нема без імення добра!),
Тайну його стережу, як вона -
мою кулю.
Небом укрив, приголубив сагою Дніпра,
В крону її поселивши, як пам'ять, зозулю.
Далі іду. Проминаю байдужі стовпи.
Лиця байдужі, неначе стовпи,
проминаю,
Прізвища станцій якихось...
уже й не згадаю,
Потяг промерзлий відгув у забуті степи.
Бив мене вітер жорсткий і жорстокий,
як жерсть.
Де ж це було? На якому роз'їзді?..
Забуто.
Та не забуто: у небо вростаючи круто,
В благословенні тополею зведений перст...
Дав їй імення (нема без імення добра!).
Світить у пам'яті знаком живого карбунку.
Прагну до неї, немов до межі відрахунку,
Щоб не згубити дороги до осі Дніпра.
Хай би куди не хилила мене течія, -
Сущим у плоті чи вітром нечутним у полі, -
Все ж повертатимусь, яко на круги своя,
До таємниці,
запеченій в серці тополі.
Манить мене - і манитиме! - куля мала,
Доки у ній ще ховається слизько і хитро
Ім'я стрільця,
зароковане в тайні калібру...
Адже нема, товариство, без імені зла!
Скільки забулось? Забудеться скільки?
Кров закипала на кризі по краплі, як глід.
Тяжко спадала на поле вороняча зграя.
Хтось мене вів через холод заплющених сіл.
Згарища станцій... Безокі віконні провали...
Лики і лиця... Поземка ядуча, мов сіль, -
Все те за вигоном пам'яті пилом припало.
Хтось мене кинув (чи зрадив?) опівніч сліпу...
Хто ж це? Забулось...
Жах одинокості, туга посмертна в степу,
Косо -
Все те розмилось буденним, як січка, дощем,
Та запеклося тавром на пергаменті долі:
Блискавка пострілу за полохливим кущем.
Отвір жорстокий у ніжному тілі тополі.
Дати безликі пішли в снігову крутію,
Крики погроз відповзли за хитке видноколля,
Тільки єдина,
Світить мені рятівною свічею тополя.
Давши ім'я їй (нема без імення добра!),
Тайну його стережу, як вона -
Небом укрив, приголубив сагою Дніпра,
В крону її поселивши, як пам'ять, зозулю.
Далі іду. Проминаю байдужі стовпи.
Лиця байдужі, неначе стовпи,
Прізвища станцій якихось...
Потяг промерзлий відгув у забуті степи.
Бив мене вітер жорсткий і жорстокий,
Де ж це було? На якому роз'їзді?..
Та не забуто: у небо вростаючи круто,
В благословенні тополею зведений перст...
Дав їй імення (нема без імення добра!).
Світить у пам'яті знаком живого карбунку.
Прагну до неї, немов до межі відрахунку,
Щоб не згубити дороги до осі Дніпра.
Хай би куди не хилила мене течія, -
Сущим у плоті чи вітром нечутним у полі, -
Все ж повертатимусь, яко на круги своя,
До таємниці,
Манить мене - і манитиме! - куля мала,
Доки у ній ще ховається слизько і хитро
Ім'я стрільця,
Адже нема, товариство, без імені зла!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
