 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Проза):
 Нові автори (Проза): 
    2025.09.04
    2025.08.19
    2025.04.30
    2025.04.24
    2025.03.18
    2025.03.09
    2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Іван Потьомкін (1937) /
    Проза
  
  
Привет от Гайдара
В одном из турагенств, расположенном в самом центре Иерусалима, текла обычная будничная работа. Случалось, что к одному и тому же агенту приходило одновременно несколько посетителей. Тогда чаще всего мужчины уступали место женщинам, а сами выходили на улицу.
Стоит упомянуть одну важную деталь. Хоть в помещение агентства вели две двери, одна из них, как правило, была закрыта. Правда, на сей раз это правило нарушила новенькая сотрудница. Выйдя перекурить и возвратясь вскоре на свое рабочее место, она не закрыла упомянутую дверь. Никто из посетителей не попытался воспользоваться этой оплошностью, и все входили в помещение через главный вход, а потом уже по ступенькам спускались то ли к заведующей, то ли к агенту, то ли к бухгалтеру. Может быть, потому, что именно там красовалась вывеска фирмы.
Никто из упомянутой троицы почему-то не обратил внимания, что на некотором удалении от незакрытой двери прохаживается молодой человек приятной наружности. Но как только бухгалтер перед уходом в банк вышла из комнаты, оставив на столе сумку с деньгами, именно этим путем вошел и незамеченным вышел тот, о ком на вопрос прибывшего вскорости полицейского, как выглядел похититель дневной выручки, никто ничего не мог сказать.
Прошло несколько дней. О случившемся перестали говорить, так как пропажу воз¬мес-тило страховое агентство. И вот под конец рабочего дня, когда уже работа фирмы близилась к завершению, в ту самую, однажды незакрытую дверь постучал молодой человек приятной наружности с рюкзачком за плечами. Ему показали на центральный вход. На вопрос к кому, последний посетитель ответил, что к бухгалтеру. Сойдя вниз, молодой человек открыл рюкзак, достал из него сумку, положил ее на стол и сказал:
– Все в целости и сохранности.
И поскольку никто из сотрудниц не промолвил ни слова, а в глазах каждой стоял один и тот же вопрос, странный посетитель счел нужным добавить:
– Угостите кофейком, расскажу, как и почему все произошло.
Оказалось, что необычный похититель заканчивает курс психологии в университете и решил исследовать причину участившихся краж в различных учреждениях.
Пока бухгалтер и гость попивали кофе, в помещение вошли два полицейских, вызванные, оказывается, незаметно вышедшей в другую комнату тот самой новенькой сотрудницей, надели на руки молодого человека наручники и предложили следовать за ними.
– Но при чем тут Гайдар? – спросит читатель.
А при том, что, как рассказывают современники Аркадия Гайдара, нечто подобное случилось и с кумиром советской детворы.
Как-то в переполненном трамвае в ту пору еще начинающий писатель увидел бедного студента и решил незаметно положить ему в карман толику только что полученного гонорара. Не успел наш филантроп отпрянуть руку, как стоящая рядом женщина завопила:
– Люди добрые, держите вора!
Остановили трамвай и до прибытия милиции начали стыдить вора, а кое-кто уже и совал ему под нос кулак.
– Сколько у вас было денег? – спросил милиционер студента.
– Какая-то мелочь.
– А сейчас?
Студент вывернул карманы, и оттуда выпало несколько крупных купюр.
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Привет от Гайдара
В одном из турагенств, расположенном в самом центре Иерусалима, текла обычная будничная работа. Случалось, что к одному и тому же агенту приходило одновременно несколько посетителей. Тогда чаще всего мужчины уступали место женщинам, а сами выходили на улицу.
Стоит упомянуть одну важную деталь. Хоть в помещение агентства вели две двери, одна из них, как правило, была закрыта. Правда, на сей раз это правило нарушила новенькая сотрудница. Выйдя перекурить и возвратясь вскоре на свое рабочее место, она не закрыла упомянутую дверь. Никто из посетителей не попытался воспользоваться этой оплошностью, и все входили в помещение через главный вход, а потом уже по ступенькам спускались то ли к заведующей, то ли к агенту, то ли к бухгалтеру. Может быть, потому, что именно там красовалась вывеска фирмы.
Никто из упомянутой троицы почему-то не обратил внимания, что на некотором удалении от незакрытой двери прохаживается молодой человек приятной наружности. Но как только бухгалтер перед уходом в банк вышла из комнаты, оставив на столе сумку с деньгами, именно этим путем вошел и незамеченным вышел тот, о ком на вопрос прибывшего вскорости полицейского, как выглядел похититель дневной выручки, никто ничего не мог сказать.
Прошло несколько дней. О случившемся перестали говорить, так как пропажу воз¬мес-тило страховое агентство. И вот под конец рабочего дня, когда уже работа фирмы близилась к завершению, в ту самую, однажды незакрытую дверь постучал молодой человек приятной наружности с рюкзачком за плечами. Ему показали на центральный вход. На вопрос к кому, последний посетитель ответил, что к бухгалтеру. Сойдя вниз, молодой человек открыл рюкзак, достал из него сумку, положил ее на стол и сказал:
– Все в целости и сохранности.
И поскольку никто из сотрудниц не промолвил ни слова, а в глазах каждой стоял один и тот же вопрос, странный посетитель счел нужным добавить:
– Угостите кофейком, расскажу, как и почему все произошло.
Оказалось, что необычный похититель заканчивает курс психологии в университете и решил исследовать причину участившихся краж в различных учреждениях.
Пока бухгалтер и гость попивали кофе, в помещение вошли два полицейских, вызванные, оказывается, незаметно вышедшей в другую комнату тот самой новенькой сотрудницей, надели на руки молодого человека наручники и предложили следовать за ними.
– Но при чем тут Гайдар? – спросит читатель.
А при том, что, как рассказывают современники Аркадия Гайдара, нечто подобное случилось и с кумиром советской детворы.
Как-то в переполненном трамвае в ту пору еще начинающий писатель увидел бедного студента и решил незаметно положить ему в карман толику только что полученного гонорара. Не успел наш филантроп отпрянуть руку, как стоящая рядом женщина завопила:
– Люди добрые, держите вора!
Остановили трамвай и до прибытия милиции начали стыдить вора, а кое-кто уже и совал ему под нос кулак.
– Сколько у вас было денег? – спросил милиционер студента.
– Какая-то мелочь.
– А сейчас?
Студент вывернул карманы, и оттуда выпало несколько крупных купюр.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



