ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"Ты первой узнаешь об этом"
– Ну как? – спросил я своего знакомого об очередном туре на первенство Иерусалима.
– Проигрыш, – ответил Игорь, но как-то без досады, что случалось ранее.
Он прикрыл ладонями глаза и где-то с полминуты молчал.
– Такого у меня еще не было...
– Покажи же наконец, как это произошло.
– Да разве такое покажешь?..
– Не хочешь и не надо.
– Не торопись. Ты помнишь, у кого я иногда брал тремп? – начал он.
– Кажется, у симпатичной блондинки.
– А что? – спросил я в свою очередь, не в силах справиться с неизбывной еврейской привычкой.
– А то, что не попал я на игру.
– ??
– Не попал и, поверь, ничуть не жалею об этом. А произошло вот что...
...В машине мы разговорились, и я сказал блондинке, что сегодня у меня партия, от которой зависит, стану ли наконец-то мастером. Столько лет хожу в кандидатах. Казалось, вот-вот выиграю даже у международника, но за полшага до заветной цели – досадный промах, и преимущества как не бывало. Да ты же сама видела это... Сетую вот так я на свою шахматную фортуну, а блондинка слушает, и вижу – улыбается. А потом оборачивается и спрашивает:
– Когда начало игры?
– В 19.
– Тогда поехали ко мне. Потренирую малость тебя.
– Ты?
– Не удивляйся, ведь я еще недавно ходила в чемпионках. И к твоему сведению – международный мастер.
Я замолчал, соображая, как выпутаться из этой курьезной ситуации. Ничего путного не придумал, потому что моя самозваная наставница уже скомандовала выходить.
– Муж весь в бизнесе. Месяцами не бывает дома. Вот и сейчас где-то в Якутии мыкается. Так что никто не помешает нашей тренировке.
Хозяйка достала из шкафа комплект шахмат. Я чуть не ахнул от удивления. Ведь это были такие, которыми хотелось играть самому, потому что они в точности соответствовали международным стандартам. Пока она переодевалась, а потом доставала из холодильника прохладительные напитки, я расставил фигуры.
– Сначала сыграем, – распорядилась она, садясь напротив меня и перевернув доску. – Гостю – белые.
Я посмотрел на соперницу и, поверь, будто что-то сначала обожгло, а потом вдруг обдало меня студеной струей... Была она в белоснежной футболке с вырезом, из которого пробивались по-девичьи тугие груди. Не в силах смотреть на такое богатство, я отвел взгляд, будто обдумывая, с какого дебюта начать.
– Как насчет ферзевого гамбита?
Я, как ты знаешь, предпочитаю “сицилианку”, но не стал возражать. До шестого хода все шло по теории. Но вот соперница делает, как мне показалось, оплошность – убирает коня, прикрывающего ферзя, на который нацелен мой черный слон. Смотрю на нее уже не как на соблазнительную молодуху, а как на хвастливого игрока, который к тому же еще и собрался выступить в роли тренера. На ее красивом лице – растерянность.
Не стал я предлагать бывшей чемпионке переходить, так как почему-то догадывался, что она из гордости не воспользуется моим джентльменским жестом. Дрожащей рукой снимаю ферзя. А соперница, вместо того, чтобы королем побить моего слона, посылает своего на b4. Шах. И только теперь вижу, что проиграл фигуру, ведь ничего другого не остается, как защищаться ферзем, а значит, и потерять его.
Обхватил я свою дурную башку руками, закрыл глаза и чуть не плачу от обиды и стыда. И тут чувствую, как она сзади нежно и медленно выпрямляет мои руки, целуя в затылок:
– Не расстраивайся, глупенький... Скоро убедишься, что не проиграл, а выиграл...
...Что потом было, не стану описывать. Понятное дело – ни о каком турнире не могло быть и речи. Соскучилась соломенная вдова по мужику, да и не в моих силах было отказать ей в том, в чем она так нуждалась. А когда, вдоволь насытившись друг другом, мы стали прощаться, она собрала со стола и сложила в коробку шахматы, которыми мы играли, и протянула мне.
– Ты что? – вырвалось у меня.
– Бери. Заслужил.Я ведь завязала с серьезными шахматами. А тебе пригодятся. Может быть, быстрее станешь мастером.
Не произнеси она слово “мастер”, я бы наверняка отказался от подарка. Но оно больно задело мое самолюбие, и я уже без колебаний взял комплект.
– Спасибо за все. Ты первой узнаешь об этом.
...Прошло почти полгода, и вот мы снова встретились. Осуществилась наконец-то давнишняя мечта моего приятеля, и он решил отметить это событие.
– Ну что, теперь-то возьмешь реванш?
– А разве ты не слышал, что она была в той самой автокатастрофе, что унесла столько жизней?
– Слышать-то слышал, но откуда мне было знать, что и она оказалась там? Ты ведь даже имени не назвал...
– Разве? Ее звали Вера.
– Выходит, свою последнюю партию она сыграла с тобой?
Вместо ответа Игорь наполнил маленькие одноразовые стаканчики. Будто по команде свыше мы одновременно встали, помолчали с минуту и выпили за одно и то же – чтоб земля ей была пухом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ты первой узнаешь об этом"
“И пораженья от победы
Ты сам не должен отличать”
Борис Пастернак
– Ну как? – спросил я своего знакомого об очередном туре на первенство Иерусалима.
– Проигрыш, – ответил Игорь, но как-то без досады, что случалось ранее.
Он прикрыл ладонями глаза и где-то с полминуты молчал.
– Такого у меня еще не было...
– Покажи же наконец, как это произошло.
– Да разве такое покажешь?..
– Не хочешь и не надо.
– Не торопись. Ты помнишь, у кого я иногда брал тремп? – начал он.
– Кажется, у симпатичной блондинки.
– А что? – спросил я в свою очередь, не в силах справиться с неизбывной еврейской привычкой.
– А то, что не попал я на игру.
– ??
– Не попал и, поверь, ничуть не жалею об этом. А произошло вот что...
...В машине мы разговорились, и я сказал блондинке, что сегодня у меня партия, от которой зависит, стану ли наконец-то мастером. Столько лет хожу в кандидатах. Казалось, вот-вот выиграю даже у международника, но за полшага до заветной цели – досадный промах, и преимущества как не бывало. Да ты же сама видела это... Сетую вот так я на свою шахматную фортуну, а блондинка слушает, и вижу – улыбается. А потом оборачивается и спрашивает:
– Когда начало игры?
– В 19.
– Тогда поехали ко мне. Потренирую малость тебя.
– Ты?
– Не удивляйся, ведь я еще недавно ходила в чемпионках. И к твоему сведению – международный мастер.
Я замолчал, соображая, как выпутаться из этой курьезной ситуации. Ничего путного не придумал, потому что моя самозваная наставница уже скомандовала выходить.
– Муж весь в бизнесе. Месяцами не бывает дома. Вот и сейчас где-то в Якутии мыкается. Так что никто не помешает нашей тренировке.
Хозяйка достала из шкафа комплект шахмат. Я чуть не ахнул от удивления. Ведь это были такие, которыми хотелось играть самому, потому что они в точности соответствовали международным стандартам. Пока она переодевалась, а потом доставала из холодильника прохладительные напитки, я расставил фигуры.
– Сначала сыграем, – распорядилась она, садясь напротив меня и перевернув доску. – Гостю – белые.
Я посмотрел на соперницу и, поверь, будто что-то сначала обожгло, а потом вдруг обдало меня студеной струей... Была она в белоснежной футболке с вырезом, из которого пробивались по-девичьи тугие груди. Не в силах смотреть на такое богатство, я отвел взгляд, будто обдумывая, с какого дебюта начать.
– Как насчет ферзевого гамбита?
Я, как ты знаешь, предпочитаю “сицилианку”, но не стал возражать. До шестого хода все шло по теории. Но вот соперница делает, как мне показалось, оплошность – убирает коня, прикрывающего ферзя, на который нацелен мой черный слон. Смотрю на нее уже не как на соблазнительную молодуху, а как на хвастливого игрока, который к тому же еще и собрался выступить в роли тренера. На ее красивом лице – растерянность.
Не стал я предлагать бывшей чемпионке переходить, так как почему-то догадывался, что она из гордости не воспользуется моим джентльменским жестом. Дрожащей рукой снимаю ферзя. А соперница, вместо того, чтобы королем побить моего слона, посылает своего на b4. Шах. И только теперь вижу, что проиграл фигуру, ведь ничего другого не остается, как защищаться ферзем, а значит, и потерять его.
Обхватил я свою дурную башку руками, закрыл глаза и чуть не плачу от обиды и стыда. И тут чувствую, как она сзади нежно и медленно выпрямляет мои руки, целуя в затылок:
– Не расстраивайся, глупенький... Скоро убедишься, что не проиграл, а выиграл...
...Что потом было, не стану описывать. Понятное дело – ни о каком турнире не могло быть и речи. Соскучилась соломенная вдова по мужику, да и не в моих силах было отказать ей в том, в чем она так нуждалась. А когда, вдоволь насытившись друг другом, мы стали прощаться, она собрала со стола и сложила в коробку шахматы, которыми мы играли, и протянула мне.
– Ты что? – вырвалось у меня.
– Бери. Заслужил.Я ведь завязала с серьезными шахматами. А тебе пригодятся. Может быть, быстрее станешь мастером.
Не произнеси она слово “мастер”, я бы наверняка отказался от подарка. Но оно больно задело мое самолюбие, и я уже без колебаний взял комплект.
– Спасибо за все. Ты первой узнаешь об этом.
...Прошло почти полгода, и вот мы снова встретились. Осуществилась наконец-то давнишняя мечта моего приятеля, и он решил отметить это событие.
– Ну что, теперь-то возьмешь реванш?
– А разве ты не слышал, что она была в той самой автокатастрофе, что унесла столько жизней?
– Слышать-то слышал, но откуда мне было знать, что и она оказалась там? Ты ведь даже имени не назвал...
– Разве? Ее звали Вера.
– Выходит, свою последнюю партию она сыграла с тобой?
Вместо ответа Игорь наполнил маленькие одноразовые стаканчики. Будто по команде свыше мы одновременно встали, помолчали с минуту и выпили за одно и то же – чтоб земля ей была пухом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію