(Суб’єктивні нотатки про малярство Юлії Єгорової – Рогової).

Мисткиня дуже любить квіти і дерева, особливо в час їх цвітіння. Любить живу природу у будь – яку пору року і пленери, бо вони позитивно впливають і дають поштовх до нових експериментів в живописі і гончарстві. «А пошук нових форм у мистецтві, то справа непроста…», - каже художниця. Вона в дитинстві займалася спортом, синхронним плаванням і ходила до музичної школи. Спортивні заняття забирали багато сил, навіть виснажували, але плавання загартувало характер. Ставши професійним митцем стверджує: «Дописати картину як доплисти…». І друга теза: «Сніг йде, чи дощ, а ти повинен малювати, опади не зупинять процес письма…».

Ім’я мисткині : Юлія Єгорова – Рогова. Спочатку дівчина здобула різноманітні необхідні знання в Ужгородському художньому училищі, опанувала фах кераміста. Наступний крок – вступ до УжНУ, на факультет романо – германської філології, відділення французької мови. Отримала Юлія і диплом Закарпатського художнього інституту, за спеціальністю – живописець. Їй властиве нестримне прагнення до пізнання всього нового, цікавого, креативного, не тільки у світі мистецтва. З викладачів студентських років з вдячністю згадує педагогів: Н. Дідик, П. Баллу, Й. Пала, Л. Аверкієву.

Знаходячись в творчій робітні мисткині вдалося переглянути щонайменше 40 картин. Не відразу і визначиш стиль письма, який практикує авторка. Сама ж вона зауважує: «В мене спонтанний живопис, навіть кераміка така ж…». Наважуся означити цей напрям малярський - як абстрактний імпресіонізм. Пані Юлія має схильність не тільки давати красиві назви роботам, а й незвичні, оригінальні. Розгляньмо деякі з них. Квітування сакур – дивна пора, змальована на полотні під назвою – «СВІТЛО». Легкий туманець, копиці сіна, вдалині гори, картина «Стужиця», та місцина неподалік від села, на теренах Великоберезнянського району. І два пречудові краєвидні творіння – «Туман на Тисі» і «Ранок на Тисі», як результат перебування на пленері поблизу села Петрово на Виноградівщині. З цією річковою темою родинно поєднуються рядки полтавця з народження Бориса Чіпа:

«На плечі кину, як сорочку, тишу
І всядусь над водою… допливать:
Або туди, де все було миліше.
Або кудись, яке не хочеш знать».

Особливо прихильна у царстві квітів Юлія до ірисів, мав змогу побачити їх у різних варіаціях на п’яти картинах, одна з робіт поіменована – «ПТАХОКВІТИ» (!).
Існує народна подільська казка «Про іриси», в якій розповідається про те, що названі ці квіти людьми методом складення докупи імен Івана і Марисі. Казка гірко – сумна, бо вмирає людина, але і життєствердна, адже мова йде і про справжню любов, яка інколи трапляється…
З грецької «iris» перекладається як веселка. Цвіте переважно в травні, тому й названий травневим королем. Це світлолюбна рослина.

Твір «Мерехтіння», перед нами яблуко, ваза наповнена квітами, а по колу райським квітом затьмарюють усе сливові і вишневі дерева, а поруч, засохла гортензія… Космос художниця уявляє як нескінченність і змальовує його фіолетовими, рудуватими, світло – брунатними барвами. Триптих «Він і вона», тема райського саду, де двоє блукають у ньому, але не бачать світла… ЇЇ малярські твори своєрідні, насичені підтекстом – поетичного, музичного, філософського, казкового характеру.
«Я люблю ходити усамітненим по сільським стежинам, рисовим полям і придорожній траві, в глибокій задумі, усвідомлюючи, що я йду по дивній землі. В такі моменти існування, -то чудова і загадкова дійсність. Люди звично розглядають ходіння по воді або повітрю як чудо. Та я думаю, РЕАЛЬНЕ ЧУДО – це не ходити по воді і повітрі, а ХОДИТИ ПО ЗЕМЛІ…».

Тік Нат Хан «Чудо зосередження».

Відомо, що буддизм виник на Сході, і він відображає східне мислення і культуру. Але, буддизм – то змінна реальність, що розвивається… І тому, глибинна простота цього вчення знайомить нас з тією мудрістю, котра може бути зрозуміла і цікава багатьом. Юлія Єгорова – Рогова живе і творить в самій західній області України і Центрально – Східної частини Європи. Вона не мусить бути, та ймовірно й не є прихильницею буддизму, а оскільки це не віра, а вчення, то хіба не могло воно проникнути в деякій мірі в її живописне письмо?!

Мексиканський поет і есеїст Октавіо Пас писав у творі «Перемінний струм» і наступне: «Вірші народжуються між криком і німотою, смислом усіх смислів і втратою будь – якої осмисленості…». Справжні творчі візії малярські теж.

В картини авторки вплетені тонкими нитками візерунки мелодій класичної музики, вчуваються мелодії В. А. Моцарта… Видатний французький музикант Олів’є Мессіан констатував: «В його (Моцарта) жіночих ритмах наголос робиться саме там, де потрібно. Мелодика Моцарта. Його мелодійні лінії відзначаються особливою поетичністю…
Гармонія у Моцарта. Завжди легка, завжди ясна, завжди закінчена. Вона може бути м’якою, тональною, або тривожною…».
Колір – то невід’ємна частина людського буття, від появи на світ. Сила кольору впливає на мислення, розвиває уяву, фантазію і смак. Мисткиня віддає перевагу ніжно – тендітним тонам і півтонам, може завдяки цьому картини в чомусь мають подібність до добрих казок дитинства, вони світлоносні…

Обдарована людина – ніщо інше, як позитивне відхилення від норми; вислів Лао Цзи : «Високе стоїть на глибокому» не викликає сумнівів. Відхилення особи може бути спрямоване або вгору, або в протилежний напрямок. Талант сам по собі чи являється цінністю? Радше так, але при умові, що володар таланту сприймає його як духовний дарунок, а не марнує.

К. Г. Юнг наголошував: «ПСИХОЛОГІЯ ТВОРЧОГО є, власне кажучи, ПСИХОЛОГІЄЮ ЖІНОЧОЮ, бо твір проростає із несвідомих глибин, по суті, із царства матерів. Якщо гору бере Творче, то гору бере Несвідоме як формуюча життя доленосна сила на противагу свідомій Волі, і Свідомість, часто безпомічно споглядаючи події, підхоплюється навалою якогось підземного потоку…».
І знову, поки – що тільки календарна, але прийшла Весна! Невдовзі завітає і справжня, а весна то завжди оновлення. Мистецька весняність, то ще одна ознака живопису художниці. А щоб не сталося так, як у вірші неповторного Василя Рубана, то потрібно…:

«Гріх сидіти такого теплого вечора в кімнаті,
Скільки пройшло весен,
А я їх не пам’ятаю,
Бо дивився на цвіт тільки тоді, як переходив з одного будинку в інший.
Так можна не запам’ятати ні одної весни.
Тепер я буду кожен вечір ходити до квітучого садка,
Аж поки не осиплеться цвіт на землю…».

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.