ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Варвара Серафим (1986) /
Проза
Я дуже хочу в листопад...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я дуже хочу в листопад...
У холодний і вологий, темнющий-претемнющий вечір, коли лише самотні ліхтарі освітлюють дорогу, повертатися додому.
Під парасолею. Скулившись від холоду і, напевне, підвищеної температури.
Я хочу прийти додому. Дерев'яними сходами піднятися нагору, на третій поверх старого будинку. Сахнутися котяри, що вискочив не знати звідки, зашпортатися, втратити рівновагу, схопитися за поруччя, втриматися...
Відкрити тремтячими від холоду рукати замок.
Зайти у коридор, зачинити двері, увімкнути лампу що біля дверей – напівтемрява, напівтиша…
Дев’ята вечора. У будинку не чути ознак перебування інших людей – добре так.
Тільки дощ по шибках. Тільки мокрий по склі. Тільки вологий по моєму серцю шкряб-шкряб…
Мансарда. Намріяна ще зі студентських років мансарда. Врешті, не так давно із студентської лави – два чи три роки – не важливо.
Роззулася. Пройшла на кухню. Вікно півколом виходить на стару грушу – може старшу за цей будинок. Вона теж мокра. Вона цілком гола – і як їй не холодно.
Зюзя. Замерзаю.
Перевдягтися мабуть треба було б…
Тишу турбує телефонний дзвінок.
Заклопотана усмішка – „Так швидко?”
Швиденько здираю із себе одяг, загортаюся у халат, біжу на кухню ставити чайник на плиту. Турка. Ваніль. Варитиму каву…
Холодно то як у тій мансарді, божечку ти милий! Як би то зігрітися.
Акуратно розлила пахучий напій у дві чашки. Поставила на столику перед невеличким диваном. Загорнулася у гуцульського коца, якого придбала ще влітку.
Дощ… Запах кави з ваніллю… Ще б кориці… Краплинки… По шибках…
Сон…
Не чула як хтось іде по сходах важкою втомленою ходою…
Не чула, як хтось сахнувся кота, що вискочив не знати звідки, зашпортався, втратив рівновагу..
Відчинив двері, прислухався…
Зайшов у коридор, роззувся, вимкнув світло… Пройшов навшпиньки у кімнату…
Прокинулася від солодкого присмаку кави на вустах і неголосного „Холодно тут… Мені б зігрітися”
„Доброго вечора, коханий…”
Під парасолею. Скулившись від холоду і, напевне, підвищеної температури.
Я хочу прийти додому. Дерев'яними сходами піднятися нагору, на третій поверх старого будинку. Сахнутися котяри, що вискочив не знати звідки, зашпортатися, втратити рівновагу, схопитися за поруччя, втриматися...
Відкрити тремтячими від холоду рукати замок.
Зайти у коридор, зачинити двері, увімкнути лампу що біля дверей – напівтемрява, напівтиша…
Дев’ята вечора. У будинку не чути ознак перебування інших людей – добре так.
Тільки дощ по шибках. Тільки мокрий по склі. Тільки вологий по моєму серцю шкряб-шкряб…
Мансарда. Намріяна ще зі студентських років мансарда. Врешті, не так давно із студентської лави – два чи три роки – не важливо.
Роззулася. Пройшла на кухню. Вікно півколом виходить на стару грушу – може старшу за цей будинок. Вона теж мокра. Вона цілком гола – і як їй не холодно.
Зюзя. Замерзаю.
Перевдягтися мабуть треба було б…
Тишу турбує телефонний дзвінок.
Заклопотана усмішка – „Так швидко?”
Швиденько здираю із себе одяг, загортаюся у халат, біжу на кухню ставити чайник на плиту. Турка. Ваніль. Варитиму каву…
Холодно то як у тій мансарді, божечку ти милий! Як би то зігрітися.
Акуратно розлила пахучий напій у дві чашки. Поставила на столику перед невеличким диваном. Загорнулася у гуцульського коца, якого придбала ще влітку.
Дощ… Запах кави з ваніллю… Ще б кориці… Краплинки… По шибках…
Сон…
Не чула як хтось іде по сходах важкою втомленою ходою…
Не чула, як хтось сахнувся кота, що вискочив не знати звідки, зашпортався, втратив рівновагу..
Відчинив двері, прислухався…
Зайшов у коридор, роззувся, вимкнув світло… Пройшов навшпиньки у кімнату…
Прокинулася від солодкого присмаку кави на вустах і неголосного „Холодно тут… Мені б зігрітися”
„Доброго вечора, коханий…”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію