Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Перемир'я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перемир'я
Йшов 1992-й рік. Спілка українців Придністров’я вирішила зробити подарунок жителям давньоукраїнського села Рашків, якому виповнилося півтисячі років. Тож за домовленістю Тирасполя із Кишиневом зробили тимчасове перемир’я на цій ділянці фронту аби дати змогу провести захід.
На цю подію запросили артистів з України – Ніну Матвієнко, гурт «Соколи», Валерія Маренича та наш скромний дует братів Сушків.
Добиралися потягом до Вапнярки. Там нас зустрів голова Спілки українців Олександр Бут (уже покійний), посадовив у свого «жужика» і повіз на захід сонця. Тричі нас витягували з машини патрулі, ретельно обшукували, примушуючи відкрити гітарні кейси. Але не знайшовши в них кулеметів – відпускали.
Нарешті дібралися до Кам'янки. Зайшли до готелю, влаштувалися в номерах. Дивувало, що всі стіни були оброблені панелями з червоного дерева, килимові доріжки та дорогі гардини на вікнах були новими. Була й сауна, і басейн. Згодом дізналися, що то колишній готель обкому комуністичної партії Молдавії. Попри помпезність відчувалася напруга, бойові дії йшли повним ходом, тож скрізь ходили озброєні ватаги чоловіків. Єдине чого не було в готелі – скляного посуду: ні стаканів, ні графинів – нічого у що б можна було налити води.
Сцену встановили на березі Дністра. На протилежному - молдавські військовики облаштували вогневу точку: над насипом вивищувався спарений авіаційний крупнокаліберний кулемет. Було чути як він повертався на турелі, коли стрілець ловив наші силуети в його приціл. Ми були як на долоні. Тож вистачить тільки натиснути на гашетку аби ми розлетілися на шмаття.
У долині облаштувалася ціла ярмарка, куди метикуватий люд звіз свій крам із усього Придністров’я. Розплачувалися за товар і російськими рублями, і українськими купонами. Рублями з нами розрахувалися згодом за виступ під дулами кулеметів.
Гарне вийшло свято, і грошей у люду було чимало. Торгували навіть поросятами. Приїхав керівник Придністров'я пан Смирнов, зачитав зі сцени поздоровлення і швидко звідти чкурнув, оскільки кулеметні цівки були направлені прямо йому в груди, а на тому березі заметушилися солдати.
Після виступу організатори туру закотили у готель дві двохстотлітрові бочки вина: одна з шампанським, інша – з якимось червоним вином двадцятилітньої витримки.
- Хм,- мовив брат. А склянок немає. То з чого будемо куштувати це чудо?
-Ех, вимовив керівник гурту «Соколи»,- хоч у жменю лий. Або лягай під шпунт.
- Нє, братва, мовив Валерій Маренич,- Сашко, глянь, у кінці коридору пожежний щит, там мусить бути відро. Неодмінно мусить бути!
І справді, відро було. Я його зняв, гарно вимив в умивальнику і підставив під бочку з червоним вином.
- Відкривай,- скомандував Валерій .
Я висмикнув чопа і вино хлюпнуло у відро.
Добро поставили посеред столу у нашій кімнаті. Запах був такий, що макітрилося в голові. Просто бомба! У брата була металева півлітрова кружка для чаю, яку він усе життя возив із собою на концерти. Скільки разів вона згодилася! Не підвела і цього разу. З неї ми і цмулили цей божественний нектар.
Ніна Митрофанівна, для годиться, випила трішки з нами за компанію і подалася на відпочинок. А ми – козаки…
Спочатку у мене в очах двоїлося, потім троїлося. А потім я ліг хутко спати. А старші чоловіки цілу ніч грали на бубнах, шпортали гармонь і бринькали на гітарах. Концерт не вмовкав ні на мить.
Уранці ми знову відвідали ярмарку, повешталися берегом Дністра, намагаючись віднайти організаторів туру. Але вже нікого не було. Ніна Митрофанівна посадовила нас із братом у свою машину і дала стокілометрове коло, довізши до Вапнярки. А потім поїхала до Кіровограду.
Коли вже під'їздили до кордону з Україною нас наздогнав БТР і пострілами з кулемету примусив зупинитися. Ніхто вже не зважав, що ми – запрошені гості. Так само порпалися в гітарних кейсах та сумках. Ніна Матвієнко мовчки спостерігала як перебирають її речі.
Події тих днів порівнюю з сьогоденням. І стає незатишно, оскільки кола пекла повторюються в найдрібніших деталях. Але тоді ми були молодими і попереду у нас було ціле життя. А нині такого оптимізму вже немає. Лишається одна віра у те, що хоча би наші онуки протягом свого життя не чутимуть стрілянини, та не бачитимуть людей, чиї долі ущент поламано війною.
18.03.2018р.
На цю подію запросили артистів з України – Ніну Матвієнко, гурт «Соколи», Валерія Маренича та наш скромний дует братів Сушків.
Добиралися потягом до Вапнярки. Там нас зустрів голова Спілки українців Олександр Бут (уже покійний), посадовив у свого «жужика» і повіз на захід сонця. Тричі нас витягували з машини патрулі, ретельно обшукували, примушуючи відкрити гітарні кейси. Але не знайшовши в них кулеметів – відпускали.
Нарешті дібралися до Кам'янки. Зайшли до готелю, влаштувалися в номерах. Дивувало, що всі стіни були оброблені панелями з червоного дерева, килимові доріжки та дорогі гардини на вікнах були новими. Була й сауна, і басейн. Згодом дізналися, що то колишній готель обкому комуністичної партії Молдавії. Попри помпезність відчувалася напруга, бойові дії йшли повним ходом, тож скрізь ходили озброєні ватаги чоловіків. Єдине чого не було в готелі – скляного посуду: ні стаканів, ні графинів – нічого у що б можна було налити води.
Сцену встановили на березі Дністра. На протилежному - молдавські військовики облаштували вогневу точку: над насипом вивищувався спарений авіаційний крупнокаліберний кулемет. Було чути як він повертався на турелі, коли стрілець ловив наші силуети в його приціл. Ми були як на долоні. Тож вистачить тільки натиснути на гашетку аби ми розлетілися на шмаття.
У долині облаштувалася ціла ярмарка, куди метикуватий люд звіз свій крам із усього Придністров’я. Розплачувалися за товар і російськими рублями, і українськими купонами. Рублями з нами розрахувалися згодом за виступ під дулами кулеметів.
Гарне вийшло свято, і грошей у люду було чимало. Торгували навіть поросятами. Приїхав керівник Придністров'я пан Смирнов, зачитав зі сцени поздоровлення і швидко звідти чкурнув, оскільки кулеметні цівки були направлені прямо йому в груди, а на тому березі заметушилися солдати.
Після виступу організатори туру закотили у готель дві двохстотлітрові бочки вина: одна з шампанським, інша – з якимось червоним вином двадцятилітньої витримки.
- Хм,- мовив брат. А склянок немає. То з чого будемо куштувати це чудо?
-Ех, вимовив керівник гурту «Соколи»,- хоч у жменю лий. Або лягай під шпунт.
- Нє, братва, мовив Валерій Маренич,- Сашко, глянь, у кінці коридору пожежний щит, там мусить бути відро. Неодмінно мусить бути!
І справді, відро було. Я його зняв, гарно вимив в умивальнику і підставив під бочку з червоним вином.
- Відкривай,- скомандував Валерій .
Я висмикнув чопа і вино хлюпнуло у відро.
Добро поставили посеред столу у нашій кімнаті. Запах був такий, що макітрилося в голові. Просто бомба! У брата була металева півлітрова кружка для чаю, яку він усе життя возив із собою на концерти. Скільки разів вона згодилася! Не підвела і цього разу. З неї ми і цмулили цей божественний нектар.
Ніна Митрофанівна, для годиться, випила трішки з нами за компанію і подалася на відпочинок. А ми – козаки…
Спочатку у мене в очах двоїлося, потім троїлося. А потім я ліг хутко спати. А старші чоловіки цілу ніч грали на бубнах, шпортали гармонь і бринькали на гітарах. Концерт не вмовкав ні на мить.
Уранці ми знову відвідали ярмарку, повешталися берегом Дністра, намагаючись віднайти організаторів туру. Але вже нікого не було. Ніна Митрофанівна посадовила нас із братом у свою машину і дала стокілометрове коло, довізши до Вапнярки. А потім поїхала до Кіровограду.
Коли вже під'їздили до кордону з Україною нас наздогнав БТР і пострілами з кулемету примусив зупинитися. Ніхто вже не зважав, що ми – запрошені гості. Так само порпалися в гітарних кейсах та сумках. Ніна Матвієнко мовчки спостерігала як перебирають її речі.
Події тих днів порівнюю з сьогоденням. І стає незатишно, оскільки кола пекла повторюються в найдрібніших деталях. Але тоді ми були молодими і попереду у нас було ціле життя. А нині такого оптимізму вже немає. Лишається одна віра у те, що хоча би наші онуки протягом свого життя не чутимуть стрілянини, та не бачитимуть людей, чиї долі ущент поламано війною.
18.03.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
