ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Перемир'я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перемир'я
Йшов 1992-й рік. Спілка українців Придністров’я вирішила зробити подарунок жителям давньоукраїнського села Рашків, якому виповнилося півтисячі років. Тож за домовленістю Тирасполя із Кишиневом зробили тимчасове перемир’я на цій ділянці фронту аби дати змогу провести захід.
На цю подію запросили артистів з України – Ніну Матвієнко, гурт «Соколи», Валерія Маренича та наш скромний дует братів Сушків.
Добиралися потягом до Вапнярки. Там нас зустрів голова Спілки українців Олександр Бут (уже покійний), посадовив у свого «жужика» і повіз на захід сонця. Тричі нас витягували з машини патрулі, ретельно обшукували, примушуючи відкрити гітарні кейси. Але не знайшовши в них кулеметів – відпускали.
Нарешті дібралися до Кам'янки. Зайшли до готелю, влаштувалися в номерах. Дивувало, що всі стіни були оброблені панелями з червоного дерева, килимові доріжки та дорогі гардини на вікнах були новими. Була й сауна, і басейн. Згодом дізналися, що то колишній готель обкому комуністичної партії Молдавії. Попри помпезність відчувалася напруга, бойові дії йшли повним ходом, тож скрізь ходили озброєні ватаги чоловіків. Єдине чого не було в готелі – скляного посуду: ні стаканів, ні графинів – нічого у що б можна було налити води.
Сцену встановили на березі Дністра. На протилежному - молдавські військовики облаштували вогневу точку: над насипом вивищувався спарений авіаційний крупнокаліберний кулемет. Було чути як він повертався на турелі, коли стрілець ловив наші силуети в його приціл. Ми були як на долоні. Тож вистачить тільки натиснути на гашетку аби ми розлетілися на шмаття.
У долині облаштувалася ціла ярмарка, куди метикуватий люд звіз свій крам із усього Придністров’я. Розплачувалися за товар і російськими рублями, і українськими купонами. Рублями з нами розрахувалися згодом за виступ під дулами кулеметів.
Гарне вийшло свято, і грошей у люду було чимало. Торгували навіть поросятами. Приїхав керівник Придністров'я пан Смирнов, зачитав зі сцени поздоровлення і швидко звідти чкурнув, оскільки кулеметні цівки були направлені прямо йому в груди, а на тому березі заметушилися солдати.
Після виступу організатори туру закотили у готель дві двохстотлітрові бочки вина: одна з шампанським, інша – з якимось червоним вином двадцятилітньої витримки.
- Хм,- мовив брат. А склянок немає. То з чого будемо куштувати це чудо?
-Ех, вимовив керівник гурту «Соколи»,- хоч у жменю лий. Або лягай під шпунт.
- Нє, братва, мовив Валерій Маренич,- Сашко, глянь, у кінці коридору пожежний щит, там мусить бути відро. Неодмінно мусить бути!
І справді, відро було. Я його зняв, гарно вимив в умивальнику і підставив під бочку з червоним вином.
- Відкривай,- скомандував Валерій .
Я висмикнув чопа і вино хлюпнуло у відро.
Добро поставили посеред столу у нашій кімнаті. Запах був такий, що макітрилося в голові. Просто бомба! У брата була металева півлітрова кружка для чаю, яку він усе життя возив із собою на концерти. Скільки разів вона згодилася! Не підвела і цього разу. З неї ми і цмулили цей божественний нектар.
Ніна Митрофанівна, для годиться, випила трішки з нами за компанію і подалася на відпочинок. А ми – козаки…
Спочатку у мене в очах двоїлося, потім троїлося. А потім я ліг хутко спати. А старші чоловіки цілу ніч грали на бубнах, шпортали гармонь і бринькали на гітарах. Концерт не вмовкав ні на мить.
Уранці ми знову відвідали ярмарку, повешталися берегом Дністра, намагаючись віднайти організаторів туру. Але вже нікого не було. Ніна Митрофанівна посадовила нас із братом у свою машину і дала стокілометрове коло, довізши до Вапнярки. А потім поїхала до Кіровограду.
Коли вже під'їздили до кордону з Україною нас наздогнав БТР і пострілами з кулемету примусив зупинитися. Ніхто вже не зважав, що ми – запрошені гості. Так само порпалися в гітарних кейсах та сумках. Ніна Матвієнко мовчки спостерігала як перебирають її речі.
Події тих днів порівнюю з сьогоденням. І стає незатишно, оскільки кола пекла повторюються в найдрібніших деталях. Але тоді ми були молодими і попереду у нас було ціле життя. А нині такого оптимізму вже немає. Лишається одна віра у те, що хоча би наші онуки протягом свого життя не чутимуть стрілянини, та не бачитимуть людей, чиї долі ущент поламано війною.
18.03.2018р.
На цю подію запросили артистів з України – Ніну Матвієнко, гурт «Соколи», Валерія Маренича та наш скромний дует братів Сушків.
Добиралися потягом до Вапнярки. Там нас зустрів голова Спілки українців Олександр Бут (уже покійний), посадовив у свого «жужика» і повіз на захід сонця. Тричі нас витягували з машини патрулі, ретельно обшукували, примушуючи відкрити гітарні кейси. Але не знайшовши в них кулеметів – відпускали.
Нарешті дібралися до Кам'янки. Зайшли до готелю, влаштувалися в номерах. Дивувало, що всі стіни були оброблені панелями з червоного дерева, килимові доріжки та дорогі гардини на вікнах були новими. Була й сауна, і басейн. Згодом дізналися, що то колишній готель обкому комуністичної партії Молдавії. Попри помпезність відчувалася напруга, бойові дії йшли повним ходом, тож скрізь ходили озброєні ватаги чоловіків. Єдине чого не було в готелі – скляного посуду: ні стаканів, ні графинів – нічого у що б можна було налити води.
Сцену встановили на березі Дністра. На протилежному - молдавські військовики облаштували вогневу точку: над насипом вивищувався спарений авіаційний крупнокаліберний кулемет. Було чути як він повертався на турелі, коли стрілець ловив наші силуети в його приціл. Ми були як на долоні. Тож вистачить тільки натиснути на гашетку аби ми розлетілися на шмаття.
У долині облаштувалася ціла ярмарка, куди метикуватий люд звіз свій крам із усього Придністров’я. Розплачувалися за товар і російськими рублями, і українськими купонами. Рублями з нами розрахувалися згодом за виступ під дулами кулеметів.
Гарне вийшло свято, і грошей у люду було чимало. Торгували навіть поросятами. Приїхав керівник Придністров'я пан Смирнов, зачитав зі сцени поздоровлення і швидко звідти чкурнув, оскільки кулеметні цівки були направлені прямо йому в груди, а на тому березі заметушилися солдати.
Після виступу організатори туру закотили у готель дві двохстотлітрові бочки вина: одна з шампанським, інша – з якимось червоним вином двадцятилітньої витримки.
- Хм,- мовив брат. А склянок немає. То з чого будемо куштувати це чудо?
-Ех, вимовив керівник гурту «Соколи»,- хоч у жменю лий. Або лягай під шпунт.
- Нє, братва, мовив Валерій Маренич,- Сашко, глянь, у кінці коридору пожежний щит, там мусить бути відро. Неодмінно мусить бути!
І справді, відро було. Я його зняв, гарно вимив в умивальнику і підставив під бочку з червоним вином.
- Відкривай,- скомандував Валерій .
Я висмикнув чопа і вино хлюпнуло у відро.
Добро поставили посеред столу у нашій кімнаті. Запах був такий, що макітрилося в голові. Просто бомба! У брата була металева півлітрова кружка для чаю, яку він усе життя возив із собою на концерти. Скільки разів вона згодилася! Не підвела і цього разу. З неї ми і цмулили цей божественний нектар.
Ніна Митрофанівна, для годиться, випила трішки з нами за компанію і подалася на відпочинок. А ми – козаки…
Спочатку у мене в очах двоїлося, потім троїлося. А потім я ліг хутко спати. А старші чоловіки цілу ніч грали на бубнах, шпортали гармонь і бринькали на гітарах. Концерт не вмовкав ні на мить.
Уранці ми знову відвідали ярмарку, повешталися берегом Дністра, намагаючись віднайти організаторів туру. Але вже нікого не було. Ніна Митрофанівна посадовила нас із братом у свою машину і дала стокілометрове коло, довізши до Вапнярки. А потім поїхала до Кіровограду.
Коли вже під'їздили до кордону з Україною нас наздогнав БТР і пострілами з кулемету примусив зупинитися. Ніхто вже не зважав, що ми – запрошені гості. Так само порпалися в гітарних кейсах та сумках. Ніна Матвієнко мовчки спостерігала як перебирають її речі.
Події тих днів порівнюю з сьогоденням. І стає незатишно, оскільки кола пекла повторюються в найдрібніших деталях. Але тоді ми були молодими і попереду у нас було ціле життя. А нині такого оптимізму вже немає. Лишається одна віра у те, що хоча би наші онуки протягом свого життя не чутимуть стрілянини, та не бачитимуть людей, чиї долі ущент поламано війною.
18.03.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію