( Деякі фрагменти роздумів посіяні малярськими роботами художника).

В житті людини наступає момент, коли внутрішній голос починає спілкуватися з нею, це важливо, особливо якщо є прагнення віднайти себе, сенс буття, своє призначення. Не всім вдається прислухатися до внутрішнього голосу і почути його. Можливо тому, що стан трансформації не для всіх. Неординарні постаті це ті, хто не дивлячись на перешкоди перемагає себе, та піднімається над матеріальним світом для виконання важливої місії.

Розмова піде про людину, як про свідому особистість, котрій потенційно дається два види почуттів: у сфері душевній, та сфері духовній. Це дає індивідові можливість усвідомити своє єднання з Вищим Розумом, причетність до Великої Ідеї Світобудови (Мікрокосму по відношенню до Макрокосму). Бо ж психологія це – в першу чергу наука про душу, а не інстинкти… Вивчаючи і осягаючи душу людську ми починаємо краще розуміти і самих себе.

Поміж семи настанов Гермеса – Тота є й три такі:

А). Спрямовуй завжди погляд до Світла
Б). Ключ до Вищих світів всередині тебе
В). Відчини ворота в собі, і ти будеш жити життям істинним.

Розповідь буде дотичною до творчості митця Миколи Дзись – Войнаровського, світлоносну людину, у котрої творчість і життя, то нерозривні поняття. Народжений в Шепетівці, але в 2-х річному віці разом з матір’ю переїхав до Мукачева, відтак вважає Закарпаття своєю малою Батьківщиною.

Вулиця графа Шенборна в давньому, приязному Мукачеві. Приватний будинок з дерев’яним другим поверхом, там знаходиться творча робітня художника шляхетного родоводу, він має генеалогічну прив’язку до дому Войнаровських, в тому числі до Андрія Войнаровського, небожа легендарного гетьмана Івана Мазепи. Зовнішнім виглядом, манерою поведінковою і спілкування Микола Лазарович дуже нагадує іконописців минулих віків.

В 1963-му році завершив навчання в Ужгородському державному художньо - промисловому училищі, відділення – різьби по дереву. В 1965-му році став студентом Ленінградського вищого художньо – промислового училища імені В. Мухіної, шість років тривало навчання, здобув освіту за фахом – проектування інтер’єру і обладнання. Отримав направлення на роботу художником до Ужгорода, в обласну «Торгрекламу», а міг потрапити в Київ, Мінськ… Від середини 1970-х років і до 1983-го жив поміж Закарпаттям і Ленінградом… З 1992-го по 1999-й викладач і завідувач кафедри в Мукачівській художній гімназії. « Якраз від того, пам’ятного для мене 1995-го року, кардинально змінив підхід до творчості, гадаю, я розкріпостився. Пишу краєвидні і міські пейзажі, але головне – графіка», - розповідає митець. Персональні виставки його робіт відбувалися в Ужгороді, Мукачеві (1981, 1995, 2001, 2004 рр).

Вільний від малярства час Микола Лазарович використовує так: «Дуже люблю працю на землі, це додає мені позитивної енергії і наснаги. Отримую насолоду від доглядання виноградника, організовую довколишній простір…».
Яким же змістом наповнені малярські твори митця, які сенси закладені в картинах?? Дати чітку відповідь на це запитання допоможе К. Г. Юнг, він у праці «ЕОН» зазначав: «Дехристиянізація нашого світу, сатанинський розвиток науки і технології, страшенні матеріальні і моральні руйнації залишені Другою Світовою війною, - все це не один раз порівнювалось з есхатологічними подіями, передбаченими в Новому Заповіті…».

І трохи далі, з тієї ж праці: «Чому це я раптом розмірковую про Христа і його опонента – Антихриста? Роздуми незмінно підводять нас до Христа, бо він являється все ще живим міфом нашої культури. Він наш культурний герой, незалежно від свого історичного існування втілюючий міф про божественного Першочоловіка, містичного Адама. Він займає центр християнської Мандали, він – Господь Тетраморфа, тобто чотирьох символів євангелістів, уподоблених чотирьом колонам його трону. Він перебуває в нас, ми – в ньому. Його царство – дорогоцінний перл, закопаний в полі Скарб, гірчичне зерня, з котрого виросте велике дерево, і він же – небесний град. Як Христос знаходиться в нас, так само в нас знаходиться і його небесне царство…».

Усе може змінитися несподівано, якщо вибір робиться в сторону світлого напрямку. Будь – яке звернення до Бога – осяяння. Якщо ж людина готова до постійної духовної праці, осяяння може настати повне…
Бажано не забувати, що всі ми йдемо крізь гуркіт уламків інформації минулих помилок, особливо тепер. Знаходячись серед хаосу, потрібно повернутися до Світла. Битву Сил, яка триває, затримуємо у Часі ми самі, люди, одні частково, другі повністю призабули про свою приналежність до Світлого, Божественного начала. Саме про це серія картин «Духовна війна», і окремі роботи – «Двобій» і «Двобій- 2», на яких зображені Білий і Темний ангели, «Шоумен», тут він трактується як прототип Диявола, що хоче запанувати над Світом.

Світлоносності може не вистачати завдяки існуванню карми минулого, та й теперішнього. Колись же наступила та фатальна мить, коли частина людства дозволила полонити Божественне в собі силам Темряви. Просвітлення звільнить від темного…

Є ще й такі цикли творів як – «Псалми», у котрих малярським методом відображене індивідуальне бачення художника ; «Скорбота», «Життя плоті»…

Чільне місце займають графічні портрети, написані в різні роки, від 1990-х до початку віку 21-го, виконані з допомогою пастельних олівців, вугілля. Надибаємо і на біблійні образи, - Мойсея, Йова, царя Соломона, і на портрети земляків живописця, різних історичних персон…

Пан Микола добрий фізіогноміст (з грецької - природа, в даному випадку – зовнішній вигляд; і думка, здатність пізнавати). У давньому Китаї (5ст. до н.е.) фізіогноміка шанувалася як наука. Цей термін зустрінемо і в працях Гіппократа і Арістотеля. В наші дні виділяють кілька видів фізіогноміки: етнологічна, вивчає зв'язок зовнішнього вигляду особи з умовами проживання (клімат, ландшафт); геометрична, що виділяє і пояснює 5 геометричних типів осіб; мімічна, вона стверджує, що на обличчі людини проявляються не стільки риси характеру, скільки почуття і емоції; етологічна, котра вивчає різноманітну поведінку особи, в тих, чи інакших ситуаціях (акцент роблять на жестах, міміці).

Не буду стверджувати, що вивчивши кілька праць по фізіогноміці, можна легко визначити характер особи. Звичайно, це не так, бо є ряд важливих факторів, в тім числі, - особистий досвід, проведення аналізу певних рис обличчя тільки у тих людей, що досягли щонайменше 40 – річного віку, та й від помилок не застрахований ніхто… Вагоме значення має і виховання, та суб’єктивне сприйняття оточуючих…

Але, переглянувши десятки графічних робіт художника впевнився, він сильний «рентгенолог» внутрішніх якостей портретованих, їхньої вдачі, настрою, тонких порухів душі.

Прислухаймося до роздумів Анни Безант, яка осмислюючи істинну дорогу руху, розвитку, еволюції людей – використала яскравий образ: «…Ми б побачили в просторі велику гору, що підноситься, а довкола гори до самої вершини стежину, що в’ється. Ця стежина обіймає сім разів гору, і на кожному повороті стежки привал, де паломники можуть відпочити від втоми. Дорога підіймається спіраллю все вище і вище, до самої вершини, а там стоїть Храм із білого мармуру: він яскраво виблискує на тлі блакитного ефіру. Цей храм – ціль шляху, і ті, хто увійшов в нього, завершили свою гірську подорож і залишаються там лиш для того, щоб допомогти тим, хто все ще підіймається. Храм, його огорожа і стежина огортаюча гору складають картину людської еволюції: це шлях, ціль якого досягнути Храму.

Дивлячись на усіх цих чисельних подорожніх, мимоволі запитуєш себе: «Чому вони йдуть так повільно? Навіщо всі ці мільйони людей здійснюють такий довгий шлях? Навіщо всі вони так кинулися до того Храму, що стоїть на вершечку гори?...».
Повільно йдуть, бо не бачать цілі і не усвідомлюють напрямок, по котрому рухаються. А поміж тим, щоб досягнути брами Храму, куди вже дісталися авангардові групи путівників, до заповітної цілі веде не одна спіралеподібна дорога, з багатьох її точок підіймаються стежини, ведучі прямо до вершини…

Та це для сміливих, їм не забракне сил!

Микола Дзись – Войнаровський мешкає дуже близенько від підніжжя гори, на ній гордовито височіє замок «Паланок», який він неодноразово зображав на полотнах у різні роки, та різні пори року.

«Я стільки всього у вас навчився, люди, я зрозумів, що весь світ хоче жити високо в горах, не розуміючи, ЩО СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ В ТОМУ, ЯК МИ ПІДНІМАЄМОСЯ В ГОРУ…», - із листа Г.Г. Маркеса.

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.