ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Орден
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Орден
Любив я свого діда. І спогади про нього завжди сонячні, теплі; пам’ятаю його посмішку - лагідну і щиру, важкий поступ втомлених ніг, і запах хліву та молока, який ніколи не вивітрювався з його старенького піджака.
Бабуся осліпла. І останні роки жила виключно з того, що приготував дідусь або моя мама, коли ми приїздили з Києва до села. У діда віднімало ноги і йому було вже важко тримати корову та кабана. А ще були кури. Та з ними мороки найменше: відкрив уранці курник, насипав зерна, поміняв воду і траву на сідалах, та й забув до вечора.
Батько ледь умовив зарізати кабана, не очікуючи Різдва. Казав старим: «Давайте заберу до столиці». Куди там – простіше гору з місця зрушити. Уперлися батьки - і ні в яку. Казали «На цьому світі тільки господарство тримає. А як не стане – то нащо жити?»
У війну дід працював на партизанів. За наказом командира партизанського загону пішов у поліцаї. Про це ніхто не знав окрім двох осіб.
У 1944-му війна покотилася на захід через село. А разом з нею повтікали всі зрадники. Дід залишився, бо знав, що його праця відома: він попереджував про гестапівські рейди, примусове рекрутування місцевої молоді, вивуджував інформацію про місцезнаходження зброї та продовольства. І негласно допомагав односельцям.
Радянська армія як увійшла в село - одразу потягнула діда на допит. За співпрацю з гітлерівцями вирішили тут таки й стратити. Дід казав, що виконував наказ партії, та йому не повірили. Послали гінця в партизанський загін, але той повернувся ні з чим: загону вже не було, вояки влилися до лав Червоної Армії, а командир загону безслідно зник. Казали, що попав у засідку і його знищили.
Як правило, зрадників розстрілювали, тихо, десь на околиці села, кидаючи на поталу воронам, собакам та вовкам. А діду випало висіти на шибениці, яку змайстрували ще німці. Збіглося усе село. І коли дідова шия вже була в петлі – селяни не витримали:
- Не дамо! – заревіло над майданом, і натовп рушив до шибениці. Солдати розгубилися, не знали що робити. А з діда вже зняли петлю та заштовхали в середину натовпу.
- Що за буза? – гарикнув особіст. – Ворогу допомагаєте?
- Ніякий він не ворог, це все село знає! – вигукували люди. - Нікому нічого лихого цей чоловік не зробив! Перевірте його слова, а потім штовхайте голову в петлю! – лунало над майданом.
Діда не повісили, але присудили 20 років таборів і вислали під Читу валити ліс та робити з них бочки. Бабуся залишилася одна з трьома малими дітьми на руках. І ганьбою, яка чорним каменем впала на сім’ю.
Через 10 років, у 1955-му дід повернувся. Худий, сивий, очі запали, руки ще не старого чоловіка перетворилися на висхлі патики. І з орденом на лацкані латаної тілогрійки. А разом з ним на милицях шкандибав ще один чоловік – командир колишнього партизанського загону. Збіглося все село. Не вірили, що цей замучений чоловік, якого всі звикли вважати зрадником – герой.
Колишній командир і справді попав у засідку, пораненого його доправили аж у Білорусь, там зробили тяжку операцію, після якої він воювати був уже не взмозі. Але після одужання він керував одним з колгоспів у Забайкаллі. І зовсім випадково зустрів там мого діда: колгосп замовляв бочки для байкальського омуля, яким ласували очільники комуністичної партії.
Переписка з Москвою та перевірка тривали цілий рік. Діда амністували, дали бойового ордена, якого він не одягнув жодного разу за все життя.
Щоразу, як ми їхали із села до столиці, батьки банили діда та бабусю. Дідусь дуже любив, коли я його голив. Ретельно намилюючи його щоки потім поволі ялозив безпечною бритвою. А дід аж мружився від задоволення. Перед цим його викупали в балії, моя неня одягнула на нього чисту білизну і перестелила постіль. Я витер залишки мила з його щік та допоміг підійти до ліжка. Дід провів рукою по ковдрі і мовив:
- Ні, Галю, не так, перестели. І хутенько.
Мама швидко поправила негаразди, підбила подушки і подивилася на дідуся.
Той знову провів рукою , вдоволено кивнув головою і сказав:
- Ось тепер все як треба.- Ліг і мовив: - Бережіть одне одного. І не забувайте молитися Богу.
Хутко прошептав отченаш, перехрестився і…вмер.
А увечері померла його рідна сестра і моя тітка – Настя. Вона ж була батьковою хрещеною матір'ю. Її дітей та чоловіка вбили на війні. І все життя по тому вона вона вже не одружувалася. Допомагала ростити дітей братові.
Батько за той день посивів: довелося одночасно ховати і тата, і хрещену матір.
Я йшов позаду труни і ніс на маленькій подушці дідовий орден - плату за страх, біль, приниження, людську зневагу та осуд, розуміючи, що на цьому світі йому вже ніхто не принесе горя та розчарування.
27.03.2018р.
Бабуся осліпла. І останні роки жила виключно з того, що приготував дідусь або моя мама, коли ми приїздили з Києва до села. У діда віднімало ноги і йому було вже важко тримати корову та кабана. А ще були кури. Та з ними мороки найменше: відкрив уранці курник, насипав зерна, поміняв воду і траву на сідалах, та й забув до вечора.
Батько ледь умовив зарізати кабана, не очікуючи Різдва. Казав старим: «Давайте заберу до столиці». Куди там – простіше гору з місця зрушити. Уперлися батьки - і ні в яку. Казали «На цьому світі тільки господарство тримає. А як не стане – то нащо жити?»
У війну дід працював на партизанів. За наказом командира партизанського загону пішов у поліцаї. Про це ніхто не знав окрім двох осіб.
У 1944-му війна покотилася на захід через село. А разом з нею повтікали всі зрадники. Дід залишився, бо знав, що його праця відома: він попереджував про гестапівські рейди, примусове рекрутування місцевої молоді, вивуджував інформацію про місцезнаходження зброї та продовольства. І негласно допомагав односельцям.
Радянська армія як увійшла в село - одразу потягнула діда на допит. За співпрацю з гітлерівцями вирішили тут таки й стратити. Дід казав, що виконував наказ партії, та йому не повірили. Послали гінця в партизанський загін, але той повернувся ні з чим: загону вже не було, вояки влилися до лав Червоної Армії, а командир загону безслідно зник. Казали, що попав у засідку і його знищили.
Як правило, зрадників розстрілювали, тихо, десь на околиці села, кидаючи на поталу воронам, собакам та вовкам. А діду випало висіти на шибениці, яку змайстрували ще німці. Збіглося усе село. І коли дідова шия вже була в петлі – селяни не витримали:
- Не дамо! – заревіло над майданом, і натовп рушив до шибениці. Солдати розгубилися, не знали що робити. А з діда вже зняли петлю та заштовхали в середину натовпу.
- Що за буза? – гарикнув особіст. – Ворогу допомагаєте?
- Ніякий він не ворог, це все село знає! – вигукували люди. - Нікому нічого лихого цей чоловік не зробив! Перевірте його слова, а потім штовхайте голову в петлю! – лунало над майданом.
Діда не повісили, але присудили 20 років таборів і вислали під Читу валити ліс та робити з них бочки. Бабуся залишилася одна з трьома малими дітьми на руках. І ганьбою, яка чорним каменем впала на сім’ю.
Через 10 років, у 1955-му дід повернувся. Худий, сивий, очі запали, руки ще не старого чоловіка перетворилися на висхлі патики. І з орденом на лацкані латаної тілогрійки. А разом з ним на милицях шкандибав ще один чоловік – командир колишнього партизанського загону. Збіглося все село. Не вірили, що цей замучений чоловік, якого всі звикли вважати зрадником – герой.
Колишній командир і справді попав у засідку, пораненого його доправили аж у Білорусь, там зробили тяжку операцію, після якої він воювати був уже не взмозі. Але після одужання він керував одним з колгоспів у Забайкаллі. І зовсім випадково зустрів там мого діда: колгосп замовляв бочки для байкальського омуля, яким ласували очільники комуністичної партії.
Переписка з Москвою та перевірка тривали цілий рік. Діда амністували, дали бойового ордена, якого він не одягнув жодного разу за все життя.
Щоразу, як ми їхали із села до столиці, батьки банили діда та бабусю. Дідусь дуже любив, коли я його голив. Ретельно намилюючи його щоки потім поволі ялозив безпечною бритвою. А дід аж мружився від задоволення. Перед цим його викупали в балії, моя неня одягнула на нього чисту білизну і перестелила постіль. Я витер залишки мила з його щік та допоміг підійти до ліжка. Дід провів рукою по ковдрі і мовив:
- Ні, Галю, не так, перестели. І хутенько.
Мама швидко поправила негаразди, підбила подушки і подивилася на дідуся.
Той знову провів рукою , вдоволено кивнув головою і сказав:
- Ось тепер все як треба.- Ліг і мовив: - Бережіть одне одного. І не забувайте молитися Богу.
Хутко прошептав отченаш, перехрестився і…вмер.
А увечері померла його рідна сестра і моя тітка – Настя. Вона ж була батьковою хрещеною матір'ю. Її дітей та чоловіка вбили на війні. І все життя по тому вона вона вже не одружувалася. Допомагала ростити дітей братові.
Батько за той день посивів: довелося одночасно ховати і тата, і хрещену матір.
Я йшов позаду труни і ніс на маленькій подушці дідовий орден - плату за страх, біль, приниження, людську зневагу та осуд, розуміючи, що на цьому світі йому вже ніхто не принесе горя та розчарування.
27.03.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію