
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Улюблені вистави Театру ім. Леся Курбаса"
Цього місяця побувала на виставах «Раптом минулого літа» і «Благодарний Еродій». Обидві – зовсім інші і за сюжетом, і за втіленням, і за режисерською концепцією, і за акторською манерою виконання. Спільним хіба що залишається підхід до творчого використання камерного простору приміщення театру, коли для ілюзії всюдисущності використовуються і балкони, і проходи між рядами, і розміщення глядацьких місць. До загальних характеристик можна додати ще любов до пластичного етюду, до оголеного акторського тіла, до вдалого екслюзивного використання музичних інструментів та їх імітації (скрипки, сопілки та ударних у «Благодарному Еродію»), до якісно заспіваної пісні (ансамблево чи індивідуально) – чи то духовного канту, чи східного солоспіву (особливо голос Тамари Ґорґішелі) , чи зразка української народної обрядовості («Благодарний Еродій»), а ще любов до класичної музики у підборі фонограм («Раптом минулого літа»).
Окрема мова про сценографію, при, здавалося б, зовнішньому мінімалізмі, навіть аскетизмі («Раптом минулого літа») раптом тропічне дерево, яке підвішане до купола залу, і напротивагу, несподівано розкішна сценографія «Благодарного Еродія» у виконанні Богдана Поліщука, засновника та видавця Незалежного Театрального Журналу «Коза».
Розмова про сценографію «Благодарного Еродія» могла б стати темою окремого дослідження, як ефектами проектора на обриси багатошарової земної кулі з полотна, що заповнює простір сцени, поступово виростає, наче розписане на кераміці, Дерево Життя; або багатофункціональне Колесо – що стає символом і тортур середньовіччя («колесо четвертування») і Колеса Часу, що ілюструє пагубні характеристики людства на шляху еволюційного розвою. До того ж долучаються і човен-«Ноїв ковчег» і Колба Алхіміка для винайдення благовонного кадила і звукопис рису, що проходить через стовбур бамбукового дерева, наче піщаний годинник. І ще полотняний одяг акторського складу, що ніби розчиняється в малюнку сцени, окрім виклично контрасного одягу Мавпи Пішек (Т.Ґорґішелі) та Римських Воїнів в обладунку.
До слова, ще в кінці 90-их ішов «Благодарний Еродій» у сценографії зовсім іншій, з батіками із зображеннями гуцульської кахлі у виконанні художників братів Гуменюків, я ще маленькою бачила цю виставу у виконанні дещо зміненого складу акторів. Тоді Благодарного Еродія грав Андрій Водичев, а Мавпу виконували двоє: Наталка Половинка і Тетяна Каспрук. Батька грав режисер Володимир Кучинський.
Зорова панорама «Благодарного Еродія» така вражаюче багатогранна, що вона затьмарює дрібні недоліки мовних скороспіхів, якими інколи страждає і Благодарний Еродій (Олег Онещак) і особливо Батько (Андрій Водічев), в основному це «вада» величезних фрагментів тексту, складного, філософсько-наповненого, ученого тексту символів Григорія Сковороди, вкладеного в уста цих героїв. До того ж звукове співано-хорове тло інколи виборює першість у змаганні з акторськими монологами. На цьому вигідно виграє тембровий голос Тамари Ґорґішелі, що звучить ніби сповільнено-вагомо у коротких фразах, запитаннях і реакціях на роз’яснення Еродія.
Глядачі сприймають текст героїв однозначно, видно, що дехто його не розуміє. Проте метафористика сценографії допомагає роз’ясненню складної розгалуженої системи Теорії Благодарєнія Григорія Сковороди, яка у своїй концепції поєднує і вроджені, і набуті протягом життя позитивні риси окремих людей та людства в цілому, історичних досягнень та позитивного життєвого досвіду, що допомагають викорінювати Зло у всіх його проявах (суспільних та особистісних).
Вистави театру ім. Л.Курбаса збирають на перегляди публіку для постійного діалогу, а не для розслаблення – і це подобається молоді. У цьому контексті показовою є вистава «Раптом минулого літа» за Теннесом Вільямсом, яка взагалі-то є театральним експериментом американо-української творчої співпраці, бо працював над нею з курбасівцями американський режисер Ніл Флекмен, скандально відомий у себе на батьківщині. Зате Ніл Флекмен має величезний режисерський досвід, адже був відповідальний за гастролі бродвейських мюзиклів і здійснив понад 45 постав у театральній режисурі у США, Боснії, Туреччині, Сербії, В’єтнамі, Тунісі, Росії, Молдові та Україні. Невдалою, на мій погляд, є коротка анотація до цієї психологічної драми, яка начебто присвячена проблемам «збочень і канібалізму». Це так зменшує і примітивізує сюжетну канву п’єси.
У виставі «Раптом минулого літа» задіяні: Кетрін Голлі – Оксана Козакевич, Місіс Венебл – Василь Колісник, Лікар Цукрович (Цукор) – Андрій Водичев, Міс Фоксгіл, Сестра Фелісіті – Олег Онещак, Місіс Голлі – Ярослав Федорчук, Джордж Голлі – Марко Свіжінський. Особливістю режисерської концепції є виконання жіночих ролей чоловіками і це оправдано з огляду на особливу тематику п’єси. У 1959 році в Америці екранізували цю п’єсу, вона була знята за участю тодішніх зірок:Елізабет Тейлор, Кетрін Хепберн, Монтгомері Кліфта (режисер Джозеф Лео Манкевич).
Фільм «Раптом, минулого літа» був знятий за класичними зразками Голівуду і мав великий успіх, він приніс 13 мільйонів доларів касових зборів.
1937 рік. Лікар-нейрохірург Цукрович робить новітні операції з мозгом людини – лоботомію. Його клініка дуже потребує грошей. Несподівано він дістає пропозицію від багатої вдови Віолетти Венебл, яка пропонує вкласти свої фінанси у будову лікарні за особливу лікарську послугу – зробити лоботомію її душевнохворій племінниці Кетрін Голлі. Після особистого знайомства з Кетрін лікар довго вагається – він розуміє, що Кетрін не хвора. Дівчина пережила тяжке потрясіння: минулого літа на очах у неї з’їли сина місіс Венебл Себастьяна в мексиканському поселенні, куди вони удвох поїхали на відпочинок. Як виявилося, за смертю коханого Себастьяна ховається страшна сімейна таємниця матері та сина Венебл.
Оповідь починається з передфіналу і розкручується поступово, наростаючи до кульмінації фіналу драми – «шляхетно» вихований у романтичних ідеалах матусин синочок Себастіян (він за кадром дії) виростає моральною потворою, Себастьян щороку приїздить у далеке мексиканське селище на березі моря, аби… забавлятися з неповнолітніми місцевими хлопчиками. У цьому рік за роком йому допомагає мати – місіс Віолет, яка відвертає увагу і виконує роль приманки аж до випадку, коли з нею стається інсульт і вона не може поїхати з сином на черговий «відпочинок». Тоді Себастьян і пропонує Кетрін здійснити з ним «романтичну подорож до моря». Дівчина переживає весь тягар усвідомлення і приниження – хто вона у цій грі Себастьяна. Фінал жахливий – розплата неповнолітніх островетян дуже жорстока, в дусі їх темпераменту – образника вони розтерзують і поїдають.
До сюжетної оповіді додається яскрава, але страшна паралель, як м’ясоїдні птахи поїдають на березі моря щойно народжених черепашенят, тільки одиниці з них доповзають до моря і залишаються живими. Ця розповідь ніби готує глядацький зал до страшної розв’язки.
Фінальна сцена розв’язки, яку веде Кетрін Голлі (Оксана Козакевич) проходить то на балконі в освітленні прожекторів, то в залі, що слугує сценою. Розповідь міняється темпоритмами – коли образна уява торкається переслідування Себастьяна островетянами, оживає і тропічне дерево як елемент сценографії, що звисає з купола залу, і масовка заповнює простір усього театру особливим звукописом дикої природи.
На відміну від шаленого темпоритму розв’язки, образ лікаря Цукровича (Андрій Водічев) – це спокій і м’яка манера спілкування, наче антагонізм до того бруду, який оточує його у спілкуванні з Місіс Венебл і її грошима.
Кінцівка сюжету драми тяжка – Кетрін Голлі таки роблять лоботомію, аби вона не розказувала в деталях страшної правди. Врізаються в пам’ять її фінальні слова «Якщо вас цікавить – то жити довго і щасливо, це не про мене, але… я ЖИЛА! Якщо є хтось нагорі (репліка до тих, хто на балконі), можете виключити світло, мені добре видно і в темряві»…
До вдало створених персонажів вистави належить ансамбль Козакевич – Колісник – Водичев, до того додається чудовий музичний супровід. Вистава вражає своєю непересічністю і відвертістю. Цікавими, як завше, є прийоми комп’ютерної «оживленої» сценографії. Єдиним «недоліком» є брутальна лайка, що ілюструє нелюдські умови поводження з душевнохворими пацієнтами у специфічних клініках. Така лексика, на мою думку, є зайво ілюстративна, адже і без того зрозуміло, яка участь чекає на головну героїню п’єси в її постійному намаганні звільнитися від нав’язливих гнітючих спогадів «минулого літа».
2017 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Улюблені вистави Театру ім. Леся Курбаса"
"Благодарний Еродій" за Григорієм Сковородою
та "Раптом минулого літа" за Теннесом Вільямсом:
(Режисер Володимир Кучинський - «Благодарний Еродій»,
режисер Ніл Флекмен – «Раптом минулого літа»)
Улюблені вистави Львова
Театр ім. Л.Курбаса у своїй назві запрограмував неодмінний творчий експеримент, а, отже, це тип інтелектуального камерного театру, театру не для пересічного глядача, не для обивателя. Підтвердженням цієї думки є його репертуарна концепція – кожна вистава це виклик суспільності, чи то формою, чи то змістом, (чи і тим, і тим вкупі)!Цього місяця побувала на виставах «Раптом минулого літа» і «Благодарний Еродій». Обидві – зовсім інші і за сюжетом, і за втіленням, і за режисерською концепцією, і за акторською манерою виконання. Спільним хіба що залишається підхід до творчого використання камерного простору приміщення театру, коли для ілюзії всюдисущності використовуються і балкони, і проходи між рядами, і розміщення глядацьких місць. До загальних характеристик можна додати ще любов до пластичного етюду, до оголеного акторського тіла, до вдалого екслюзивного використання музичних інструментів та їх імітації (скрипки, сопілки та ударних у «Благодарному Еродію»), до якісно заспіваної пісні (ансамблево чи індивідуально) – чи то духовного канту, чи східного солоспіву (особливо голос Тамари Ґорґішелі) , чи зразка української народної обрядовості («Благодарний Еродій»), а ще любов до класичної музики у підборі фонограм («Раптом минулого літа»).
Окрема мова про сценографію, при, здавалося б, зовнішньому мінімалізмі, навіть аскетизмі («Раптом минулого літа») раптом тропічне дерево, яке підвішане до купола залу, і напротивагу, несподівано розкішна сценографія «Благодарного Еродія» у виконанні Богдана Поліщука, засновника та видавця Незалежного Театрального Журналу «Коза».
Розмова про сценографію «Благодарного Еродія» могла б стати темою окремого дослідження, як ефектами проектора на обриси багатошарової земної кулі з полотна, що заповнює простір сцени, поступово виростає, наче розписане на кераміці, Дерево Життя; або багатофункціональне Колесо – що стає символом і тортур середньовіччя («колесо четвертування») і Колеса Часу, що ілюструє пагубні характеристики людства на шляху еволюційного розвою. До того ж долучаються і човен-«Ноїв ковчег» і Колба Алхіміка для винайдення благовонного кадила і звукопис рису, що проходить через стовбур бамбукового дерева, наче піщаний годинник. І ще полотняний одяг акторського складу, що ніби розчиняється в малюнку сцени, окрім виклично контрасного одягу Мавпи Пішек (Т.Ґорґішелі) та Римських Воїнів в обладунку.
До слова, ще в кінці 90-их ішов «Благодарний Еродій» у сценографії зовсім іншій, з батіками із зображеннями гуцульської кахлі у виконанні художників братів Гуменюків, я ще маленькою бачила цю виставу у виконанні дещо зміненого складу акторів. Тоді Благодарного Еродія грав Андрій Водичев, а Мавпу виконували двоє: Наталка Половинка і Тетяна Каспрук. Батька грав режисер Володимир Кучинський.
Зорова панорама «Благодарного Еродія» така вражаюче багатогранна, що вона затьмарює дрібні недоліки мовних скороспіхів, якими інколи страждає і Благодарний Еродій (Олег Онещак) і особливо Батько (Андрій Водічев), в основному це «вада» величезних фрагментів тексту, складного, філософсько-наповненого, ученого тексту символів Григорія Сковороди, вкладеного в уста цих героїв. До того ж звукове співано-хорове тло інколи виборює першість у змаганні з акторськими монологами. На цьому вигідно виграє тембровий голос Тамари Ґорґішелі, що звучить ніби сповільнено-вагомо у коротких фразах, запитаннях і реакціях на роз’яснення Еродія.
Глядачі сприймають текст героїв однозначно, видно, що дехто його не розуміє. Проте метафористика сценографії допомагає роз’ясненню складної розгалуженої системи Теорії Благодарєнія Григорія Сковороди, яка у своїй концепції поєднує і вроджені, і набуті протягом життя позитивні риси окремих людей та людства в цілому, історичних досягнень та позитивного життєвого досвіду, що допомагають викорінювати Зло у всіх його проявах (суспільних та особистісних).
Вистави театру ім. Л.Курбаса збирають на перегляди публіку для постійного діалогу, а не для розслаблення – і це подобається молоді. У цьому контексті показовою є вистава «Раптом минулого літа» за Теннесом Вільямсом, яка взагалі-то є театральним експериментом американо-української творчої співпраці, бо працював над нею з курбасівцями американський режисер Ніл Флекмен, скандально відомий у себе на батьківщині. Зате Ніл Флекмен має величезний режисерський досвід, адже був відповідальний за гастролі бродвейських мюзиклів і здійснив понад 45 постав у театральній режисурі у США, Боснії, Туреччині, Сербії, В’єтнамі, Тунісі, Росії, Молдові та Україні. Невдалою, на мій погляд, є коротка анотація до цієї психологічної драми, яка начебто присвячена проблемам «збочень і канібалізму». Це так зменшує і примітивізує сюжетну канву п’єси.
У виставі «Раптом минулого літа» задіяні: Кетрін Голлі – Оксана Козакевич, Місіс Венебл – Василь Колісник, Лікар Цукрович (Цукор) – Андрій Водичев, Міс Фоксгіл, Сестра Фелісіті – Олег Онещак, Місіс Голлі – Ярослав Федорчук, Джордж Голлі – Марко Свіжінський. Особливістю режисерської концепції є виконання жіночих ролей чоловіками і це оправдано з огляду на особливу тематику п’єси. У 1959 році в Америці екранізували цю п’єсу, вона була знята за участю тодішніх зірок:Елізабет Тейлор, Кетрін Хепберн, Монтгомері Кліфта (режисер Джозеф Лео Манкевич).
Фільм «Раптом, минулого літа» був знятий за класичними зразками Голівуду і мав великий успіх, він приніс 13 мільйонів доларів касових зборів.
1937 рік. Лікар-нейрохірург Цукрович робить новітні операції з мозгом людини – лоботомію. Його клініка дуже потребує грошей. Несподівано він дістає пропозицію від багатої вдови Віолетти Венебл, яка пропонує вкласти свої фінанси у будову лікарні за особливу лікарську послугу – зробити лоботомію її душевнохворій племінниці Кетрін Голлі. Після особистого знайомства з Кетрін лікар довго вагається – він розуміє, що Кетрін не хвора. Дівчина пережила тяжке потрясіння: минулого літа на очах у неї з’їли сина місіс Венебл Себастьяна в мексиканському поселенні, куди вони удвох поїхали на відпочинок. Як виявилося, за смертю коханого Себастьяна ховається страшна сімейна таємниця матері та сина Венебл.
Оповідь починається з передфіналу і розкручується поступово, наростаючи до кульмінації фіналу драми – «шляхетно» вихований у романтичних ідеалах матусин синочок Себастіян (він за кадром дії) виростає моральною потворою, Себастьян щороку приїздить у далеке мексиканське селище на березі моря, аби… забавлятися з неповнолітніми місцевими хлопчиками. У цьому рік за роком йому допомагає мати – місіс Віолет, яка відвертає увагу і виконує роль приманки аж до випадку, коли з нею стається інсульт і вона не може поїхати з сином на черговий «відпочинок». Тоді Себастьян і пропонує Кетрін здійснити з ним «романтичну подорож до моря». Дівчина переживає весь тягар усвідомлення і приниження – хто вона у цій грі Себастьяна. Фінал жахливий – розплата неповнолітніх островетян дуже жорстока, в дусі їх темпераменту – образника вони розтерзують і поїдають.
До сюжетної оповіді додається яскрава, але страшна паралель, як м’ясоїдні птахи поїдають на березі моря щойно народжених черепашенят, тільки одиниці з них доповзають до моря і залишаються живими. Ця розповідь ніби готує глядацький зал до страшної розв’язки.
Фінальна сцена розв’язки, яку веде Кетрін Голлі (Оксана Козакевич) проходить то на балконі в освітленні прожекторів, то в залі, що слугує сценою. Розповідь міняється темпоритмами – коли образна уява торкається переслідування Себастьяна островетянами, оживає і тропічне дерево як елемент сценографії, що звисає з купола залу, і масовка заповнює простір усього театру особливим звукописом дикої природи.
На відміну від шаленого темпоритму розв’язки, образ лікаря Цукровича (Андрій Водічев) – це спокій і м’яка манера спілкування, наче антагонізм до того бруду, який оточує його у спілкуванні з Місіс Венебл і її грошима.
Кінцівка сюжету драми тяжка – Кетрін Голлі таки роблять лоботомію, аби вона не розказувала в деталях страшної правди. Врізаються в пам’ять її фінальні слова «Якщо вас цікавить – то жити довго і щасливо, це не про мене, але… я ЖИЛА! Якщо є хтось нагорі (репліка до тих, хто на балконі), можете виключити світло, мені добре видно і в темряві»…
До вдало створених персонажів вистави належить ансамбль Козакевич – Колісник – Водичев, до того додається чудовий музичний супровід. Вистава вражає своєю непересічністю і відвертістю. Цікавими, як завше, є прийоми комп’ютерної «оживленої» сценографії. Єдиним «недоліком» є брутальна лайка, що ілюструє нелюдські умови поводження з душевнохворими пацієнтами у специфічних клініках. Така лексика, на мою думку, є зайво ілюстративна, адже і без того зрозуміло, яка участь чекає на головну героїню п’єси в її постійному намаганні звільнитися від нав’язливих гнітючих спогадів «минулого літа».
2017 рік.
Видрукувано у журналі "Кіно-театр", №4 за 2017 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію