Свій вік проіснувавши, гинуть,
лишаючи руїни й дим,
колись непереможні в війнах
Єгипет, Рим.

Із відчаю останнім криком,
неначе в морі кораблі,
щезають дужі і великі
з лиця землі.

Історія до нас нещадна,
і хто розумний, зрозумів,
що завтра стануть жебраками
сини панів.

Уперто лізе у герої,
за орденами рве у бій
і подвиги великі коїть
лише дурний.

А мудрий бою уникає.
Навіщо йому слава ця?
Спокійне замість слави має
мудрець життя.

Та, чоловіче, неупинно
і твій наближується строк,
і кроком є до домовини
твій перший крок.

Яка мені різниця, отже,
чи пекло на землі, чи рай?
Лиш стати зрадником, о Боже,
мені не дай!

Однаково, чи буду паном
чи проісную у ярмі,
лиш чоловіком буть порядним
дозволь мені!

Життя мого Господар, Святе!
Хай проживеться так воно,
було щоб потім помирати
не соромно!

Ще б'ється в грудях серце-пташка
і чути шарудіння дум.
Відлічує годинник важко
кроки секунд...