До роковин Чорнобильської трагедії

Біду нам поселили в ріднім домі...
Тоді вже долинав невинних плач,
як атомний реактор на розломі
звести партійний вирішив діяч.

Під самим серцем Неньки-України,
серед лісів одвічних і озер
керманичі чужої батьківщини
ліпили міць гнилого СРСР.

І лихо не заставило чекати –
аварія, якийсь хлопок, пожар…
Чому ж у таємниці все тримати
партійні бонзи стали той кошмар?!

У бій послали юних в гімнастерках,
із захисту – один лиш протигаз.
Вони здолали той вогонь нестерпний,
але життя дається тільки раз…

Своїх дітей вивозили подалі,
а люд простий погнали на парад.
Загиблим потім тицьнули медалі
криваві ватажки країни Рад.

Чорнобиль – то трагедія народу,
завжди це пам’ятати треба всім!
Загроза Україні, її роду,
розрив ядра у триста Хіросім.

Ті хмари пилу піднялись до сонця
і впали потом хижої роси.
Смертельну небезпеку сіяв стронцій,
як відголос вселенської коси.

Тепер у зоні бродять звірі дикі,
донині Прип’ять пусткою стоїть,
а тиха смерть свої міняє лики,
збирає дань… Ні дня вона не спить!

Їх стільки полягло на тім покосі,
пролито ріки неутішних сліз!
Оговтатись не можемо і досі,
донині вся країна – рижий ліс…

Їх імена нехай не будуть стерті,
хвала і честь всім, хто здолав той жах.
Як оберіг від косовиці смерті
героїв подвиг житиме в віках.

28.04.2018