Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Булат (1980) /
Поеми
П'ятірко ведмежат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
П'ятірко ведмежат
Родились у далекім краї,
П'ятірко гарних ведмежат.
Жили вони в зеленім гаї,
До нього стежки лежать.
Була у них сім'я велика
І батьки, діди і тітки.
Любили їх як сонця лика,
Найменші ж бо були ті дітки.
Зайняті всі, тож більше часу
Проводив з ними дід Дмитро.
Серйозний був, не любив галасу
Порядок також, щоб не хитро.
Виховував в них любов й повагу
До світу, ближнього й батьків.
Давати старшим перевагу,
Пустих не нести балачків.
П'ятірка виросла розумна,
До школи час вже віддавать.
Де вчитись треба й доля думна,
Щоб більше всіх у світі знать.
З'явились в них у школі друзі,
Великий клас уперше йшов.
Всі звірі, що жили в окрузі,
Малят привели до основ.
Були тут і вовки й кози,
Барани, лиси, олені.
Ішли сюди крізь сніг і грози,
Шукали знання у щоденні.
П'ятірка зразу ж відрізнялась,
Тим чим її дід Дмитро вчив.
Вчителів слухалась, звинялась,
Якщо із них щось не так робив.
Було це чемно і весело
Та клас по іншому все ж жив.
Слабким тут було невесело,
Кожен плакав і тужив.
П'ятірка думала багато
І до свого діда знов прийшла.
Сказала так щоб чув і тато,
Думка важлива хоч мала.
Ми ніби ввічливі, а інші
Живуть собі, як диваки.
До поки вчитель пише вірші
Б'ють один одного взнаки.
Те саме роблять й на перервах,
Коли є хвилька для думок,
Слабших б'ють і всі на нервах
Коли починається урок.
Ми ніби самі та нас багато,
Ніхто нас з лиха не чіпа,
Дивитися треба на це свято,
Та наша воля не сліпа.
Ну що ж ми дітки, вам та й скажем, -
Дід Дмитро гордо почав, -
Правильні принципи, розвяжем,
Вивчили вірно, що навчав.
Слабких вам треба боронити,
І забіяк також тре так спинять,
Себе і інших захистити
Правди віконце відчинять.
Коли ви разом то є сила.
Чим більше друзів, сильні ви.
Як би і грубість й не крутила
Тримайтесь своїх прав канви.
Самі не бийте, захищайтесь.
Скажіть в потребі вчителям.
Добрими й хоробрими лишайтесь,
Не підкоряйтесь злодіям.
Прийшла п'ятірка знов до школи,
Зібрала всіх хто там страждав.
Сказала те, щоб вже ніколи
І клятву собі кожен дав.
Слабкі окремо, сильні разом
Один із одним дружим ми.
Не обертаємся ми задом,
Коли в образі сильними.
Із того часу в школі диво -
Родилась дружба і брати,
Слабких образить неможливо,
Не треба горе збирати.
Світ навколо став мінятись,
Через пятірко ведмежат.
І через тебе добру тут взятись,
Ти добрих справ теж адвокат.
Травень 2018
П'ятірко гарних ведмежат.
Жили вони в зеленім гаї,
До нього стежки лежать.
Була у них сім'я велика
І батьки, діди і тітки.
Любили їх як сонця лика,
Найменші ж бо були ті дітки.
Зайняті всі, тож більше часу
Проводив з ними дід Дмитро.
Серйозний був, не любив галасу
Порядок також, щоб не хитро.
Виховував в них любов й повагу
До світу, ближнього й батьків.
Давати старшим перевагу,
Пустих не нести балачків.
П'ятірка виросла розумна,
До школи час вже віддавать.
Де вчитись треба й доля думна,
Щоб більше всіх у світі знать.
З'явились в них у школі друзі,
Великий клас уперше йшов.
Всі звірі, що жили в окрузі,
Малят привели до основ.
Були тут і вовки й кози,
Барани, лиси, олені.
Ішли сюди крізь сніг і грози,
Шукали знання у щоденні.
П'ятірка зразу ж відрізнялась,
Тим чим її дід Дмитро вчив.
Вчителів слухалась, звинялась,
Якщо із них щось не так робив.
Було це чемно і весело
Та клас по іншому все ж жив.
Слабким тут було невесело,
Кожен плакав і тужив.
П'ятірка думала багато
І до свого діда знов прийшла.
Сказала так щоб чув і тато,
Думка важлива хоч мала.
Ми ніби ввічливі, а інші
Живуть собі, як диваки.
До поки вчитель пише вірші
Б'ють один одного взнаки.
Те саме роблять й на перервах,
Коли є хвилька для думок,
Слабших б'ють і всі на нервах
Коли починається урок.
Ми ніби самі та нас багато,
Ніхто нас з лиха не чіпа,
Дивитися треба на це свято,
Та наша воля не сліпа.
Ну що ж ми дітки, вам та й скажем, -
Дід Дмитро гордо почав, -
Правильні принципи, розвяжем,
Вивчили вірно, що навчав.
Слабких вам треба боронити,
І забіяк також тре так спинять,
Себе і інших захистити
Правди віконце відчинять.
Коли ви разом то є сила.
Чим більше друзів, сильні ви.
Як би і грубість й не крутила
Тримайтесь своїх прав канви.
Самі не бийте, захищайтесь.
Скажіть в потребі вчителям.
Добрими й хоробрими лишайтесь,
Не підкоряйтесь злодіям.
Прийшла п'ятірка знов до школи,
Зібрала всіх хто там страждав.
Сказала те, щоб вже ніколи
І клятву собі кожен дав.
Слабкі окремо, сильні разом
Один із одним дружим ми.
Не обертаємся ми задом,
Коли в образі сильними.
Із того часу в школі диво -
Родилась дружба і брати,
Слабких образить неможливо,
Не треба горе збирати.
Світ навколо став мінятись,
Через пятірко ведмежат.
І через тебе добру тут взятись,
Ти добрих справ теж адвокат.
Травень 2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
