(Окремі міркування щодо творчості обдарованого сімейного тандему прикладників : НАТАЛІЇ БОРЕЦЬКОЇ – ГРАБАР І ЯРОСЛАВА БОРЕЦЬКОГО).

Неподалік від площі Корятовича в Ужгороді знаходиться одна з негаласливих вуличок старого міста. Це оази одноповерхових, приватних будівель, з обов’язковим палісадником на передньому плані, де можна уздріти різноманітні квіти, кущі, деревцята. Пора року - весна 2018-го, а кожна весна чимось несхожа на попередні, ймовірно, і на прийдешні весни. Уся рослинність набуває світло зеленого забарвлення. Я прямую без поспіху на зустріч з незвичайною родиною митців (митці звичайними не бувають!), -Наталією Борецькою – Грабар і Ярославом Борецьким. За таких обставин поспіх зовсім недоречний, таке ж і спілкування, неквапне, але – насичене і змістовне. Від початку перебування на гостинній території було відчуття, ніби - то завітав до давніх, добрих знайомих, хоча ми зустрічалися вперше…

Наталка уродженка Ужгорода, рідне місто Ярослава – Вінниця. Вона здобувала знання в Ужгородському художньому училищі, відділ кераміки, опісля – у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Він закінчив Одеське художнє училище імені М. Грекова, і той же інститут у місті Лева.

Наталка розповідає: «Вже в дитячому садку мала бажання стати митцем, святого Миколая про це просила. А коли постала перед вибором, на яке відділення художнього училища поступати?... Живописного тоді ще не було, тому ми з моєю приятелькою Агнесою Медвецькою обрали відділ кераміки. Багато чим я завдячую педагогу Л. Аверкієвій, вона відкрила для мене бачення кераміки як сучасного виду мистецтва. З колегами щороку навесні їздили у Вільнюс, Таллінн, Ригу, там панувала не радянська атмосфера…». Ярослав зауважує : «Прикладників дуже мало, а ті що є, то переважно сімейні пари, і не тільки в Закарпатті».

«В мистецтві, і не тільки, ми в основному однодумці, прислухаємося до думок один одного, буває виникають дискусії…», - говорить Наталія. Ярослав додає: «Так, ми в багатьох питаннях маємо спільне бачення, хоча є і свої вподобання у обох, не так багато спілкуємося з іншими художниками…».

Мислитель зі Львова Тарас Возняк писав і таке: «Ріка творить одночасність для своїх двох берегів. Тим самим ріка творить можливість одночасності. Одночасності мене, берега, на якому я стою і того берега, що навпроти, і людини, що навпроти. І саме тому, що поміж нас ріка, ріка часу, плин як такий. Тим самим ріка відкриває для мене, і того, хто на другому березі ріки, можливість діалогу, діалогу двох берегів та двох людей. Таким чином ріка єднає не тільки горнє та долішнє, народження і смерть, але й світ серединний, який є поміж нами, - світ людей…».

Не знаю аж так достеменно, та припускаю, - що у творчому житті митців отой діалог, - триєдиний і безперервний, тривалістю дорівнює людському життю… Рікою єднання в нашій історії є Уж…

Науковець світового рівня доктор Микола Чмихов доводив, що: «В пізньому палеоліті – мезоліті основні уявлення про життя природи і людини були пов’язані з тотемічними символами, відомими під назвою «чуринга». Пережитки (чи залишки?) цих уявлень простежуються у індоєвропейців…
Археологічними чурингами вважають культові предмети, широко відомі на стоянках пізнього палеоліту Європи і Малої Азії.
Кульмінацією уявлень, пов’язаних з чурингою у індоєвропейців був, ймовірно, протонеоліт. Найбільш цікавими (і вартісними в науковому плані) є овальні скульптури – чуринги з рисами риби, яйця і людини з культури Лепенського Виру і рибоподібні чуринги Кам’яної Могили…».

Трипільські мотиви (не скопійовані), а творчо переосмислені можна побачити на витворах мисткині, ці мотиви на початку 20-го століття віднайдемо у творчості О. Архипенка. Дослідники дотримуються думки, що на процес становлення цього скульптора, окрім родинних традицій, великий вплив мало знайомство з археологічними скарбами, котрі зберігалися в історичному музеї Києва. Зробімо припущення, що його надихала архаїчна пластика трипільських статуеток, та космічний декор трипільського посуду. Різні знаки, як правило прості фігури – хрест, коло, яке інколи розділене на овали. Знаки можуть поєднуватися з іншими елементами в орнаментальній композиції…

Пані Наталія пояснює: «Я у мистецтві авангардист, практикую застосування елементів деяких примітивних культур. Людмила Аверкієва підказувала, - куди потрібно рухатися в напрямку творчого розвитку, та пошуку власного почерку мистецького. Загалом же, в прикладних речах є різні складники: живопис, графіка, скульптура, дуже важливо на якому тлі знаходиться витвір, це чинники театрального мистецтва, перформансу… Усе це вимагає серйозних зусиль і праці. Потрібні спеціальні умови, щоб належним способом представити керамічні твори…».

На які правильні і неповерхові слова натрапляємо в романі «Дієго і Фріда» Ле- Клезіо: «Наївний живопис – не той, що в каплицях або у торговців картинами, а той, що народився в полях і на вулицях, - пізніше його можна буде побачити на Гаїті або в Бразилії, - спалахує, як вогні святкового феєрверку, він вторгається в офіційний живопис, вносячи нові форми, нові ракурси, свій погляд на світ, свою первозданну чистоту…».

Ярослав Борецький працює в галузі художньої кераміки, творить у стилі археологічного авангарду. Відома дослідниця Зоя Чегусова писала: «Серед провідних митців професійного декоративного мистецтва України початку 21-го століття незмінно привертає увагу високопрофесійний майстер порцеляни з Ужгорода Ярослав Борецький, який у своїй творчості вирізняється неповторністю художньої індивідуальності, неординарним баченням властивостей керамічних матеріалів, сміливим новаторським застосуванням сучасних технологій.
Захоплення прамистецтвом людства (печерним живописом, давньослов’янською архаїкою) разом із бажанням декларувати власну належність до певної національної духовної традиції надихає Борецького в мистецтві на «пошук предків», «своїх архетипів…».

Наука археологія тісно пов’язана з мітом. Мірча Еліаде дослідник релігії, немало уваги приділяв і трактуванню мітів. У своїй праці «Аспекти міту» вчений наголошує: «Важко знайти таке визначення поняття міту, - котре було б прийняте всіма вченими і в той же час було доступним і для неспеціалістів. Хоч, зрештою, чи можливо взагалі знайти те універсальне визначення, яке здатне охопити всі міти і всі функції мітів у всіх архаїчних і традиційних суспільствах? Міти є однією з надзвичайно складних реальностей культури, і його можна вивчати та інтерпретувати в найчисельніших і взаємодоповнюючих аспектах…».

Якщо розглядати всю історію людства, то у літописах та хроніках описується 5 останніх тисячоліть. Решту потрібно реконструювати, виходячи з матеріальних слідів подій. Різних слідів під землею та водою невіднайдених ще дуже багато. Там можна знайти докази слідів полювання на мамонта 20-ти, ба навіть 30-ти тисячолітньої давності, сліди зруйнованих поселень, ремісничі майстерні, місця поховань: вождів, воїнів, простих «гречкосіїв». Надалі залишається вірогідність того, що будуть віднаходитися нові свідчення минулих подій, які поставлять під сумнів найпереконливіші візії праісторії… Отже, є велика «цілина» для досліджень не лише історичного, історіософічного характеру, а й для МИТЦІВ, ПОЕТІВ, ПИСЬМЕННИКІВ.

В 2002 році в Києві вийшла солідна праця авторства Зої Чегусової «Декоративне мистецтво України кінця ХХ століття. 200 імен». Праця була удостоєна премії ЮНЕСКО «За вагомий внесок у розвиток української культури», а у 2006 році – удостоєна Шевченківської премії. «Навіть живописці заздрили нам, прикладникам…», - мовить Наталка з приводу появи даного дослідження.

Під завершення спілкування мисткиня повідала: «Дуже люблю спостерігати, якщо спостереження породжує емоції і враження, занотовую їх. Це дає поштовх для створення нових творів. БО ЯКЩО НЕМАЄ ЦВИНТАРНОГО СПОКОЮ, ТОДІ ЩОСЬ МОЖЕ ВИНИКНУТИ… Люблю подорожі, обоє любимо ходити пішки. Люблю матеріал, глину, ручну ліпку. Люблю співставляти кераміку з іншими видами мистецтва. Одній людині важко, а підтримка так важлива…».

І чи не в один голос ці митці, чудові люди і цікаві оповідачі кажуть: «МИ НЕ ПРАЦЮЄМО НА «РИНОК», А ВІДДАЄМО ПОВНІСТЮ ВСЕ ЖИТТЯ ТВОРЧОСТІ, БО НАМ ЦЕ ПОТРІБНО…».

Митцям, поетам, музикантам Закарпаття, Галичини, Буковини не потрібно робити голосні, але пустопорожні заяви, - на взірець, - що їх місто є «духовною столицею», або створювати сміховинні проекти, як наприклад – «Культурна столиця». Вони не звикли штурхатися плечем, бо інтелігентні. Вони мають високу культуру поведінки, таку ж культуру спілкування і творення… Вік Ужгорода – 1120 років, а не 252…

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.