(Потік розмислів пов’язаних з картиною «ВЕЧІРНІЙ УЖ», авторства ЮЛІЇ ЄГОРОВОЇ – РОГОВОЇ).

О. Знойко повідав: «Вода позначалася односкладовим «да», що водночас означає і сонце і небо, і уявлялося першопочатком усього сущого, коли космічна вода називалася ДАНА (ВОДА – МАТИ) й обожнювалася, а великі ріки, що символізували її, були богами…».

«Ді» означає «летіти – світити». Діяти, давати, дітись…

Є Дія, а трапляється імітація Дії; про смисл активізму, чому він не прирівнюється до дії, а також про справжні духовні цінності і їх протилежність, - давайте прислухаємося до написаного бароном Ю. Еволою: «… про падіння на Заході цінності властивої індивідуальності – тієї цінності, про котру з такою нав’язливістю і так багато базікають. Тільки життя того, хто не достатній для самого себе і хто віддалений від самого себе, в дійсності поривається до «іншого»: така людина потребує товариства, як підтримки і колективного закону; така людина хоче бути нічим – хоче бути пошуком, незадоволеністю, залежністю від майбутнього, хоче бути становленням. Подібні люди відчувають жах перед всім тим, що являється природним життєвим простором людини: перед мовчанням, перед самотністю, перед незаповненим часом, перед вічністю. Вони турбуються, хвилюються, кидаються безупинно від одного до другого, займаються чим завгодно, тільки не самими собою. Вони роблять дещо, щоб показати собі, що вони є, але, бажаючи отримати від всіх своїх дій особливе підтвердження, в дійсності, вони нічого не роблять, в дійсності, вони просто одержимі ділом.

В цьому заключається смисл активізму. АКТИВІЗМ – ЦЕ НЕ ДІЯ, ЦЕ ЛИХОМАНКА ДІЇ. Це – божевільна метушня тих, хто відкинутий від центру колеса, ї їх метушня стає все більш стрімкою і беззмістовною в міру того, як відстань до центру збільшується…».

Величенький шмат цитати від Еволи, але він потрібен…, течія ріки – то справжня, природна Дія, а її відображення на полотні – теж Дія, також справжня, бо мистецька… Вода може бути і руйнівною силою, навіть дуже страшною, ті ж повені…

Допустила людність Закарпаття і України масовану вирубку лісів у Карпатах, ось і пожинаємо наслідки того бузувірства. Карпатські ліси є легенями не тільки одного краю, навіть не однієї країни.

Зустрічаються Він і Вона, це ніби – то Прибій і Берег… Річка (вода) може і роз’єднувати, не тільки на два береги…
Річка може мати невидимий зв'язок із сонячним дитинством, воно якщо і непросте, все одно золоте, бо ж усеньке життя попереду! Геній О. Довженко про річку писав таке: « Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.

Нема тепер уже таких річок, як ти була колись, Десно, нема. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Ясно скрізь. Нема ні Бога, ані чорта, жаль мене чомусь бере, що вже нема в річках русалок і водяних – мірошників нема…».
Зазирнемо у символіку казок, Вода з Вогнем у парі, то Мати життя. В казках Воді відводиться одна з чільних ролей, вона буває жива і мертва, зцілююча, молодильна і живильна. Вода живильна додає людині сили духовної, молодильна – працює на оновлення світу.
Річка несе свої води згори додолу, від витоку і до впадання в більшу ріку, або в море. Кожна має свою протяжність, отже, скінченність… Віршотворець – оригінал, із тепер уже широко відомого Широкого Лугу поетичним словом промовляє:

«Ламка лоза, шипшина на межі,
І навстіж – сонцю медоноси ранні.
В стрімкому пориванні чи в благанні
Вертка плотичка в гомінкім Ужі».

Петро Мідянка.

В українській традиції тема Води (річки) сусідить з мелодією, піснею. «Тихо, тихо Дунай воду несе. А ще тихше дівча косу чеше…». Цей мотив має і мистецьке оформлення у відомій і переспіваній Лореляй Г. Гайне. … Холодно, спадає сумерк, спокійно пливе Рейн, верх гори палає в сяйві сонця, що заходить. Чітко окреслене місце і пора доби. Відбувається драма: пливе юнак на човні, побачив Лореляй, задивився на неї, потрапив у водний вир і… потонув.

В українській варіації такої теми немає: «… ні пори дня, ні місця (бо Дунай для народної пісні – це велика ріка взагалі). Є тільки тихий біг води і коса, послушна тому бігові… Немає саги, дії, боротьби, драми. Є спокій неминучості і покора долі. Коли б Шопенгауер знав цю українську пісню, він не шукав би кращої ілюстрації для свого щастя: позбутися волі життя…», - писав доктор М. Шлемкевич.

Місце, це щось стале, постійне. Річка, як символ змін, минущість… Річка може бути: «Дорогою, дорогою для тих, хто тримається її течії, хто, як колись бокораші, сплавляє нею карпатський ліс…», - зауважив Т. Возняк. Визнаний митець Іван Ілько створив чудовий малярський твір «Останній бокор»…

І про кольори, значення яких аж надто велике. Діапазон барв розширювався паралельно з розвитком людського світогляду. Від триколірності доби Кам’яного віку, до – шестиколірної гамми, - по Ленардо да Вінчі. Одне з відкриттів у науці про кольори здійснив І. Ньютон, він розробив нову теорію, збагативши коло кольорів – фіолетовим, помаранчевим і блакитним… Подальші дослідження науковців віднаходили нові барви і відтінки, але, головних залишається 7… Вивченням кольористики займалися великі уми і таланти, які прямого відношення до малярства не мали, - Й. Гете (трактат «Вчення про колір»), А. Шопенгауер ( «Про зір і кольори»). В книжці «Психологія кольору» М. Нелюбова доводить, що обраний людиною колір характеризує її стан зараз.

Уважно придивімося до картини «ВЕЧІРНІЙ УЖ»… При її написанні мисткиня вдавалася до використання – блідо рожевого, ніжно багряного, темно жовтого, зеленого, салатного, брунатного, темно синього кольорів, їх поєднання, та переходу від одного до іншого, з варіаціями розмаїтих відтінків. У картини є і дуалістична сутність, віддзеркалення земного у водному… Присутній рух, плинність, відчуття поривів вітру, картина наповнена Дією.

Є й інші річки, як на Закарпатті, так і поза ним. Для прикладу Тиса, її теж Юлія неодноразово зображала на полотнах…

«Гострий Верх у Королеві,
Що над Тисою присів,
Повідає сокровенне
З доєвангельських часів.
Скільки доль людських збулося
За цілий мільйон років!
Все це камінь безголосий
Тихо Тисі розповів».

Іван Ребрик.

Богдан Чепурко, - любомудр, поет, автор цілісної концепції України - _ Краю – прабатьківщини світової цивілізації запевняв: «Все на світі лине (плине), минає. Але життєва імпровізація безсмертна. Українське «ле» - ледве, тільки, тобто «частка». «Л – л – л» - часточки світлолетючості, але й світлотекучості. Індоєвропейське «ла – ле» - звуконаслідувальне воді, що лине. Одночасно це – скалки сонячного проміння, летюче лебедіння… Українське « леління» - тиха течія, а «леліти» - означає «блищати, сяяти, переливатись світлом». «Линути» означає «летіти» і «текти» (плинути).
З первісного «л» пішли: граціозний «лелека», чиста «лінія»…».

… Клен і липа – основні атрибути замаяння житла на Зелені свята. Золота липа позначає втілену даність ВОДИ – ДАНИ, дівицю – воду, поцілену Сонцем…

Липова алея над Ужем…

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, бр