Я люблю осінь, коли зимно й мокро
Блукати, дивитися в дощ, і у краплі
Листям, вітром, дощем, милувати око
І вдивлятись в кущі цілком пропащі.
Хочу спати накрившись її промінням
Хочу марити вкрившись її листям
Мене можна помітити за тремтінням.
Ще не вмію ховатися в листя як миші.

Я люблю осінь, коли не є можливим
Залишатися в дома, сидіти у мушлі
Мандрування робиться чи то важливим
Чи то просто мандруючи чистимо душі
Та все легше і легше рушати на Захід
Південь, Північ, чи Схід, чи може
Усередину неї, вбираючи в подих
Всі ці краплі дощів на людей не схожі

Я люблю осінь, коли усі дерева
Поволі, стиха, злипаються гілками
Весь ліс ніби птах, летить до неба
Летить щоосені. Як дощ, устами
Цілує краплями, леть чути пісню
Проспівану бескидам на прощання
Я хочу спати на його вологім листі
Чи бути ним. дощем і листям раннім.


Я люблю осінь, коли мури вологі
І хмари місто вкривають рясно
Цілунками дощ всі вкриває дороги
І пестить землю, стару, прекрасну
Кущі пропадають, останній листок
От-от відлетить. А мої мокрі ноги
Мене усе далі ведуть у танок
До неї простують усі мої кроки








Я люблю осінь коли здається
Що я не самотній. Що вітер зі мною
Так легко блукається, сниться і п’ється
Повітря густе, опадає водою
На місто, на листя, дерева, на мене
В її глибину я втікаю поволі
Тримаюсь за листя. Жовте, зелене.
Червоне, яскраве. Ліпшої долі

Мені не знайти бо не буду шукати
Я виходу з осені, це неможливо
Її можна дужче за мене кохати.
Усі її примхи, вітри, роси, зливи.
Я втратив шлях а це ознака певна!
Що я буду ще йти долаючи втому
Загубитися тут буде дуже приємно
Так я швидко потраплю додому.