Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бачу тебе
тільки тебе знову бачу удень.
Губи мовчать, але серце шепоче –
бачу тебе, хочу тебе, лише тебе…
В нашім саду вже розквітнули вишні,
пісню завів не одну соловей.
Думи навіює щемно-невтішні
запах солодкий чужих орхідей.
Лише твоє ім’я знов промовляю я,
що чарівніше за спів солов’я.
Чиста краса твоя, ніби роса в гаях,
ніжна лебідко, кохана моя…
Де ми ходили крутими стежками –
папороть інша там нині росте.
Клени стрункі піднялись поміж нами,
в споминах наше кохання цвіте.
Нам про минуле нагадують діти,
що на стежках тих змінили батьків.
Та і вони розлетяться по світу,
їм не уникнути жвавих років…
Лише твоє ім’я все промовляю я,
що чарівніше за спів солов’я.
Чиста краса твоя, ніби роса в гаях,
ніжна лебідко, кохана моя…
Бачу тебе, тільки тебе,
любу тебе, милу тебе.
Хочу тебе, тільки тебе,
знову тебе, лише тебе…
27.07.2018
Відеозапис пісні:
https://www.youtube.com/watch?v=etx0MeubxQg&feature=youtu.be
Бачу тебе
(нова редакція)
Тільки тебе бачу я серед ночі,
тільки тебе знову бачу я вдень.
Губи мовчать, але серце шепоче –
бачу тебе, хочу тебе, лише тебе…
Бачу тебе, хочу тебе, лише тебе!
В нашім саду вже розквітнули вишні,
пісню завів не одну соловей.
Думи навіює щемні і грішні
запах солодкий лісних орхідей.
Тільки твоє ім’я знов промовляю я,
що чарівніше за спів солов’я.
Чиста краса твоя, мовби роса в гаях,
ніжна лебідко, кохана моя…
Підемо, люба, новими стежками –
папороть інша там нині росте.
Сяйво небес сіють зорі над нами,
наше кохання під ними цвіте.
Хай промайнуло у сумнівах літо
й золотом осінь укрила гаї,
місця зимою доволі і квітам,
пісню іще заведуть солов‘ї!
Тільки твоє ім’я знов промовляю я,
що чарівніше за спів солов’я.
Чиста краса твоя, мовби роса в гаях,
ніжна лебідко, кохана моя…
Повтор теми…
Лише твоє ім’я все промовляю я,
що чарівніше за спів солов’я.
Чиста краса твоя, мовби роса в гаях,
ніжна лебідко, кохана моя…
Бачу тебе, тільки тебе,
любу тебе, милу тебе.
Хочу тебе, тільки тебе,
знову тебе, лише тебе!
22.11.2020
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
