Переклав Василь Білоцерківський

1. М. М. Чекалову
[Італія] 26 червня / 8 липня 1880 р.
Вельмишановний Миколо Миколайовичу!
Вибачте мені за турботи, яких я завдаю! Ви й без того так багато зробили для мене, що тільки крайність змушує мене знову випробовувати Ваше терпіння, великодушність і таку дорогу мені Вашу увагу [1].
Перед моїм від’їздом Ви мені сказали, що я можу сподіватися на утримання й аби я після 15 червня повідомив Вам мою адресу для надіслання грошей. Нині я потребую грошей, а між тим моя дружина не може надіслати мені раніше кінця липня; отож, якщо лишень є змога що-небудь зробити для мене, то не відмовте допомогти мені в моєму горі.
Перші три тижні після мого приїзду до Італії я мешкав у Мілані й займався з одним із найліпших професорів, але за 3 тижні [він] виявився для мене непідхожим, і я мусив поїхати з Мілана до всесвітньої знаменитості, зірки Італії, яка, одначе, згасає від старості (80 років), – професора Lamperti-padre (є й син), отож тепер мешкаю на Lago-di-Como, де Lamperti має власну віллу і купу учнів – людей переважно багатих, отож Lamperti бере по 10 франків за урок, який триває не більше ½ години. Окрім уроків у професора, я щодня маю урок з акомпаніатором і тричі на тиждень уроки італійської мови, яка для мене вельми необхідна. А втім, я вже трохи говорю цією мовою.
Усі ці уроки, звичайно, коштують величезних грошей для мене, а саме 200 франків на місяць!!! Життя тут теж не дешеве, позаяк Lago-di-Como – улюблене місце всіх іноземців, що вояжують заради задоволення, і тому, як я не економлю, але менше 220 франків на місяць прожити не можу: від’їжджаючи-бо з Парижа, я розраховував проживати всього 300 франків на місяць, а тепер доводиться витрачати понад 400 франків. З цієї причини я муситиму повертатися до Росії на три-чотири тижні раніше від терміну, який передбачав, що, звичайно, для мене не зовсім приємно, оскільки я сам зауважую, що з кожним уроком мій голос удосконалюється. Чим я особливо задоволений, то це тим, що в міланського професора мій голос був найкращий (не рахуючи, звісно, Мазіні, який одночасно зі мною займався), так і в Lamperti мій голос перший, це слова його самого і всіх тих, хто мене тут чув, а це, звичайно, ще більше заохочує моє самолюбство і зміцнює в мені пекельне терпіння, котре необхідне, аби зрозуміти й засвоїти вельми тяжку і єдину в своєму роді методу Lamperti. Багато хто називає навіть Lamperti божевільним за його методу, але він свою справу знає, і його учні з велетенським успіхом усюди співають.
Нинішньої зими Ви самі почуєте одну з його учениць на петербурзькій італійській сцені, – вона мала величезний успіх в Америці, де пробула шість років.
Як Ви поживаєте, дорогий Миколо Миколайовичу? Як здоров’я Вашої дружини й діток? Які новини у Вас там? Я тут тільки й чую саму музику…
Якщо Ви матимете одну вільну хвилинку, черкніть, ради Бога, два слова! Ви собі уявити не можете, як приємно тут одержувати листи, та ще від таких дорогих людей, як Ви! Моя адреса така: Italia, Lago-di-Como, Cernobbio, «Villa d’Este», № 29. А гроші вельми зручно переказати через банк «Crédit Lyonnais», відділення якого є в «Como», а «Como» за двадцять хвилин ходьби від мене. Не кажіть нічого про цього листа Олексієві Олексійовичу, тому що я йому ще нічого не писав, але невдовзі напишу.
До побачення, добродію Миколо Миколайовичу! Шлю мій сердечний привіт Вам і всім Вашим. Бувайте здорові й упевнені в моїй безмежній до Вас повазі й сердечній любові.
Весь Ваш М. Фігнер
Чи не маєте потреби що-небудь купити тут або у Відні. Я до Ваших послуг.

Прим. 1. М. М. Чекалов фінансово допоміг Фігнерові в його поїздці навчатися до Італії.



2. І. О. Всеволожському
[Петербург] 19 листопада 1887 р.
Ваша ясновельможносте!
Звертаюся до Вас із якнайпокірнішим проханням щодо ложі І ярусу або бельетажу на première d’Otello [1].
Я поставлений у найбільш незручне становище, яке лишень можна уявити, перед тими, кому обіцяв, адже після того, як Ви мені сказали, що № 3 І ярусу буде для мене, я поїхав і сказав, аби були цілковито спокійні. І раптом такий афронт!!! Ради Бога, благаю Вас зробити все можливе, аби з запасних лож одна залишилася за мною. Запевняю Вас, що повіситися, то й того мало в такому становищі! Я сподіваюся, що Ваша ясновельможність зважите на такий поважний випадок і виведете мене з такого неприємного становища…. повіситись через ложу.
Докладаю при цьому список, який Ви мені дозволили надіслати Вам. Користуюсь нагодою, аби засвідчити Вашій ясновельможності моє глибоке запевнення і шанування і залишаюся завжди готовий до послуг
М. Фігнер

Прим. 1. Микола Фігнер узяв участь у прем’єрі опери Дж. Верді «Отелло» 21 листопада 1887 р.



3. П. І. Чайковському
Село Лобинське, Тульського повіту
14 червня 1890 р.
Дорогий Петре Іллічу!
Щодня я чекаю надіслання від Юргенсона Вашого останнього дитяти [1], і от досі ще не одержав нічого! Оскільки ми з дружиною близько 1 вересня поїдемо за кордон, то хотіли б розучити наші партії тут, на свободі – до нашого від’їзду.
Я і дружина чекаємо нетерпляче Вашої «Пікової дами», тож-бо зжальтеся з нас і накажіть надіслати нам її якнайшвидше. Ми мешкаємо в нашому, щойно купленому маєтку поблизу Тули (година з чвертю їзди) і користуємося всіма принадами сільського життя. Медея тепер зайнята варінням варень і часто згадує при цьому першу сцену з «Онєгіна»…
Напишіть мені, будь ласка, скільки часу Ви пробудете у Вашому селі – поблизу Клина, бо мені б хотілося подивитися його з Вами, і я з задоволенням приїду до Вас, якщо Ви дозволите, аби дізнатись Ваші бажання щодо партії Германа. Що Ви поробляєте тепер і як поживаєте? Сподіваюся, що здорові. Медея і я шлемо Вам наші сердечні привіти й говоримо «a rivederci presto». Бувайте здорові, carissimo Maestro, і не залишайте нас без відповіді. Міцно Вас цілую і далі щиро люблю Вас
М. Фігнер
Мій уклін Вашому братові Модесту Іллічеві.
Моя адреса проста – Тула (для листів), а для телеграм – станція Присади.

Прим. 1. Мова про клавір опери «Пікова Дама» Чайковського, який тоді друкувало видавництво Юргенсона.



4. П. І. Чайковському
Телеграма
Тула, 29 червня 1890 р.
Поздоровляємо сердечно [з] днем ангела. Зачаровані партіями Лізи, Германа. Чекаємо, чекаємо Вас нетерпляче, бо необхідно побачитися [в] інтересах опери. Учора мав нещастя впасти з коня; зламав собі плече, палець. Це не завадить вчити партію. Вклоняємося, цілуємо Вас
Фігнер



5. П. І. Чайковському
Телеграма
Тула, 5 липня 1890 р.
Буду дуже радий Кашкінові [1]. Приїжджайте, телеграфуйте.
Фігнер

Прим. 1. На початку липня 1890 р. Чайковський повідомив Фігнерові про свій намір приїхати до Лобинського і просив дозволу привезти свого друга Миколу Кашкіна. Фігнер відповів цією телеграмою. 10 липня 1890 р. Чайковський писав братові: «Я повернувся третього дня ввечері з поїздки до Фігнера. Він у захваті від партії; говорить про неї зі сльозами на очах – добра ознака! Почасти партію він вже знає, і я переконався, який він розумний і тямущий. Усі його наміри цілком відповідають моїм бажанням». І далі: «Його маєток – достеменний захват; тераса, на якій споживають їжу, особливо ввечері (хоча і вдень вона в тіні) залишила в мені враження солодкого сновидіння»; «І він і вона мені страшенно симпатичні» (П. Чайковский. Письма к близким. Избранное. М., 1955. С. 466). 6 серпня 1890 р. Чайковський пише Фігнерові: «Моя поїздка до Вас залишила в мені найбільш милий, дивовижний спогад… я в цілковитому захваті від того чуйного розуміння, того художнього такту, розуму і талановитості, які Ви вже тепер, при першому поверховому знайомстві з партією Германа, так виразно виявили. Це буде щонайбільш відмінне, чудове виконання!!! В останні дні я був зайнятий виправленням численних помилок у першому виданні „Пікової дами”. Місця, де у Вашій партії були декламаційні похибки, я теж виправив…» («Новости и Биржевая газета», 25 жовтня 1894 р.).



6. П. І. Чайковському
Телеграма
Тула, 5 листопада 1891 р.
Прошу Вас узяти участь [y] моєму концерті 1 грудня на користь голодуючих [у] Дворянському зібрання, продиригувати дві речі Вашого вибору [1]. Дружина, я шлемо наші привіти, сподіваємося прихильної відповіді
Фігнер

Прим. 1. У тому концерті Чайковський диригував своїми творами – увертюрою до опери «Черевички» і «Слов’янським» («Сербо-російським») маршем, а також ансамблем з опери «Ернані» Верді.



7. П. І. Чайковському
Петербург, Мойка, 25. 20 листопада 1891 р.
Дорогий Петре Іллічу!
Надсилаю Вам від дружини й мене нескінченну подяку за Вашу люб’язну згоду брати участь у нашому концерті на користь голодуючих. Я одержав Вашого листа, і тепер мені лише треба знати, якої величини Вам потрібен квартет. Чи задоволені Ви будете таким: 12 перших скрипок, 10 других, 6 альтів і 6 віолончелей?
Взагалі напишіть ліпше самі – кого і скільки Вам треба (я гадаю, що 70 чоловік оркестру було б достатньо, не знаю, як Ви з цим погодитесь). Чи немає яких особливих інструментів у цих партитурах? Зілоті гратиме «Російську фантазію» Направника (з оркестром під Вашою орудою), Медея співатиме арію з «Орлеанської діви» з оркестром під орудою автора. Репетиції можуть бути тільки в четвер 28 і в п’ятницю 29 о 9 год. ранку. Зручно Вам це? «Слов’янського маршу» в консерваторії немає, а «Сербський» є – чи це не одне і те саме?
Будьте такі добрі відповісти мені негайно про все, що я Вас тут запитую, особливо склад оркестру. Адреса моя: Мойка, 25.
Медея шле Вам свої сердечні привіти, а я міцно цілую і чекаю з нетерпінням, аби по-братньому обійняти Вас.
Весь Ваш М. Фігнер



8. М. М. Климентовій-Муромцевій
Москва, 29 жовтня 1899 р.
Вельмишановна Маріє Миколаївно!
Я одержав записку від м-ль Арцибашевої, в якій вона мені пише, що Ви хочете, аби вона співала замість Шопена – Болеро Кюї; цю останню річ вже кілька разів виконували в моїх концертах, і ніколи особливого успіху вона не мала, а мені б хотілось, аби панночка пройшла з розголосом.
Як хочете, але я б не радив! Ліпше-бо заспівати щось заяложене, чи з опер російських, аби показати, як треба і як можна співати російські; чи навіть «Гугеноти» – взагалі що-небудь, але треба йти на вірне ура!
З Болеро Кюї цього бути не може. Вирішуйте і повідомте Ваше рішення.
Цілую Ваші ручки й ще раз висловлюю мою щиру радість, що Ви випускаєте таких учениць.
Залишаюся завжди до Ваших послуг М. Фігнер



9. С. Є. Павловському
[Петербург] 12 листопада 1901 р.
Вельмишановний Сергію Євграфовичу!
Я одержав Вашого листа й анітрохи не здивувався, що «друзі» Вам переказали фрази на Вашу адресу, які, можливо, подеколи в мене виривалися. Ви знаєте, як артисти взагалі нервові на сцені, а я – особливо.
Ви чудово знаєте також і те, що Ви як режисер ставите опери в Москві – мовби навсупір нашій петербурзькій сцені – усі інакше і по-своєму. Я з цим помиритися ніколи не міг, і дуже може бути, що в мене, у хвилини нервовості, виривалися невдоволення і різка критика.
Але Ви ніколи не повинні забувати й того, що коли в мене і проривається на сцені ледве не злоба, то потім, тобто після вистави, мені часто самому за себе стає соромно, що я погарячкував, але злоба ніколи не залишається в мені супроти будь-кого.
Я взагалі звик дорожити хорошим ставленням як товаришів по сцені, так і загалом у житті з друзями. Ми з Вами можемо розходитися в поглядах, але добрих стосунків це не може і не повинно змінити.
Спасибі Вам за щирого листа [1]. Міцно тисну Вашу руку і цілую ручку Вашої дружини.
Залишаюся відданий Вам М. Фігнер

Прим. 1. Лист Павловського не зберігся.



10. Р. Є. Радіній-Фігнер
[Петербург] неділя, 10 жовтня,
10 година вечора, 1904 р.
Стільки пережив сьогодні, що не знаю, як описати тобі, моя хороша!!! Незважаючи на розпухле ще горло, я о першій поїхав з братом і сестрами до Петропавлівської фортеці [1]. На квартирі в наглядача (дуже милого і люб’язного офіцера) я побачив вперше по двадцяти шести роках мою сестру! Не можу описати тобі того, що я пережив… Увесь час мене душили сльози… Побачення тривало три години, і чим більше я говорив з Вірою, тим більше вона ставала переді мною під якимось недосяжним ореолом – ледве не святою жінкою! Скільки найніжнішої ласки в погляді й розмові. Жодного озлоблення. Свіжий, світлий розум і погляд…
Одне слово, я був просто і зачарований і приголомшений! Поряд із радістю бачити всіх нас – сповнена смутку, що не всі товариші прощені й випущені! Не може тільки чути, аби вимовляли слово «мамаша» – відразу ж починає плакати. Загальне враження з побачення було настільки сильне і чарівне, що я тільки-но повернувся від міністра внутрішніх справ, до якого поїхав розповісти все і переконав його поїхати післязавтра до неї й поговорити з нею. І коли він мені сказав, що йому завжди говорили, що Віра Фігнер зла жінка (і навіть державець висловився так), то я йому прямо сказав, що злі ті, хто був у неї й не вміли говорити з нею. І що коли недавно був в неї митрополит Антоній, вона така була рада поговорити з ним…
Завтра ж увечері поїду до Москви. Сподіваюсь одужати там. У четвер співаю «Кармен», а в суботу і понеділок – «Тоску», і у вівторок назад. Завтра ж поїду щодо решти квитків. Телефоном мені обіцяли, що повернуть гроші. О, якби ти була тепер коло мене! Який я був би щасливий відкритися перед тобою!! Як мені тебе бракує, моя дорога, хороша! У Москві складу від твого імені подання і надішлю міністрові внутрішніх справ. Хоча сьогодні він мені знову сказав, що тепер євреї можуть жити де хочуть в усій Росії, але щодо Москви він не в змозі «поки» щось зробити [2]. Хочу напустити в Москві на великого князя [3] московського митрополита – можливо, що і вийде, а поки займайся, поправляй своє здоров’я…
Будь спокійна і щаслива!
Твій назавжди Мурик

Прим. 1. 19 вересня 1904 р. Віру Фігнер, після двадцятирічного ув’язнення в Шліссельбурзькій фортеці, перевели в Петропавлівську фортецю, де її протримали до 14 жовтня, після чого вислали в посад Ньоноксу під Архангельськом. Під час перебування в Петропавлівській фортеці рідні могли відвідувати ув’язнену.
Прим. 2. Рене Радіна (третя дружина Миколи Фігнера) як єврейка не мала права мешкати в Москві.
Прим. 3. Йдеться про великого князя Сергія Олександровича, московського генерал-губернатора.



11. Р. Є. Радіній-Фігнер
Петербург, 15 листопада 1904 р.
Дорога моя крихітко!
Учора, відіславши тобі рекомендованого, я одержав з Москви твого (останнього, до Москви). Пам’ятаючи твої прохання, я залишився на Літейній [1].
Діти до мене ставляться тепло, але я їх майже не бачу. Вони приходять до мене привітатися і попрощатись. Думаю, що вони нічого не знають, хоча з усіх Ліда була стримана зі мною. Хлопчики ввечері приходять до мене і діляться зі мною своїми маленькими враженнями, граються і пустують коло мене – взагалі дуже милі й ніжні. З М. не бачусь (сьогодні бачився на панахиді по мамі). Тривала розмова була в присутності Петі й крутилася спочатку тільки на тому, що для чого мені потрібне розлучення? Мені дають повну свободу – я можу жити з ким я бажаю і де бажаю, та лише не робити розлучення! Я ж бо стояв на своєму і настояв на своєму. Так і скінчилося з’ясування. Сьогодні ввечері в неї Головня – розробляє з нею умови розлучення. Я вже сказав, що погоджуся на все, які б вони не були. (Я знаю, що вони всі для мене можливі, а якби й були неможливі, то я б однаково погодився, аби лише отримати розлучення.). Отже, це все іде своїм ладом, і я сподіваюся, що до Різдва все звершиться!!!
Даремно ти просиш мене бути відвертим з тобою! З ким же як не з тобою я повинен говорити цілком відверто! Адже ти в мене одна, і я на все йду заради тебе!..
Отже, моя відповідь тобі одна: ти моя до гробу, як і я весь твій до того самого гробу.

Прим. 1. Від 1895 р. Фігнер із родиною мешкав на Літейному проспекті, буд. 36. На прохання Рене Радіної, повернувшись до Москви з гастролей, він оселився у своєму помешканні.
Прим. 2. Петя – Петро Миколайович Фігнер – гірничий інженер і підприємець, статський радник, старший брат Миколи Фігнера.



12. О. М. Гардер
Москва, 18 жовтня 1905 р.
Боже! Який-бо жахливий день!!!
Того, що ми з Рене пережили сьогодні, – описати неможливо!!! Залишиться в нашій пам’яті на все життя цей великий день для Росії… Але він затьмарений жахливим бойовищем, яке розігралося перед нашими вікнами в їдальні. Описати не можу, бо досі руки тремтять на згадці! Прикладаю опис у газетах, а від себе тільки скажу, що я не уявляв, аби лють людей могла доходити до таких розмірів. Убиті й поранені нерухомо лежали на бруківці й хідниках, а озвірілі городові добивали на наших очах їх палицями, ногами й кольбами револьверів. Це все відбувалося в Гнездиковському провулку, і ми безпорадно дивилися на цю бійню з вікон нашої їдальні!!! Навіть наш Неро і той кинувся на вікно і вив та гавкав як ошалілий! Ніколи не забуду цього видовища. Моя бідна крихітка бігала кімнатами, і я насилу її заспокоїв. Сподіваймося, що це для неї мине вдало.
Що робиться в місті – тяжко описати. Скажені радощі з нагоди оголошення конституції охопили всіх! Але, звичайно, є і незадоволені, котрим ще чогось треба! Господи! Хоч би скоріше все заспокоїлося і ввійшло у своє нове і свіже річище! Дай-но Боже!!!
Сьогодні я не виходив з дому, але мені переказували, що на вулицях коїться справжнє юрмище. Напишіть мені якнайшвидше, що було у Вас у ці дні і як було прийнято маніфест?
Такого написав Вам довгого листа, що навіть страшно надсилати! Але завтра надішлю, і рекомендованим. Перекажіть, будь ласка, усім вашим найсердечніші привіти від нас обох. Цілую лапочки Вашої сестрички, а також і Ваші. Бувайте здорові й пишіть. Рене обох міцно цілує.
Усією душею відданий Вам і залюблений у Вас М. Фігнер




13. О. М. Гардер
Чита, 2 квітня 1908 р.
Дорога Ольго Михайлівно!
…Ми рухаємося тріумфально – у кожному стосунку [1]. Їдемо весело і швидко. Трохи моторошна і небезпечна була переправа через Ангару в Іркутську, але і там усе минуло чудово.
Дуже прошу Вас занести долучений переказ у Волжсько-Камський банк і сказати їм, аби вони записали ці гроші на мій поточний рахунок. Долучаю мою картку для банку. З Харбіна напишу Вам листа докладного про наше блукання.
Бувайте здорові, дорога. Міцно цілую Вас, Віруню і Ритуню. Уклін няні. Як поводиться Федір? [2]
Усією душею Ваш М. Фігнер

Прим. 1. Мова про успішну концертну поїздку Миколи Фігнера з дружиною Сибіром і Далеким Сходом у 1908 р.
Прим. 2. Ольга Гардер залишалася з трирічною дочкою Фігнерів Маргаритою (Ритунею). Віруня – сестра Ольги. Федір – її слуга.



14. В. М. Гардер
Владивосток, 13 квітня 1908 р.
Христос воскрес! Мої дорогі сестрички!
Спасибі за милу телеграму, яку одержали вчора ввечері. Учора під гарматні постріли, які сповістили про настання Пасхи, ми лягали спати й багато говорили про Вас, згадуючи минулорічну Пасху. Від Владивостока я в захваті, жаль, що холоднувато.
Сьогодні вирішили скористатися з близькості Японії (38 годин пароплавом) і в середу 23-го їдемо до Токіо, днів на 12–14. Кажуть, що гріх не поїхати! На завтра в нас тут усе продано. 22-го даємо другий концерт. 17-го співаємо в Хабаровську. 20-го в Уссурійську і 22-го знову тут. Лист Ольги Михайлівни й телеграми одержали.
Міцно обоє цілуємо Вас обох
Усією душею Ваш М. Фігнер



15. О. А. Санінові
[італія] 16 березня, 1911 р.
Дорогий Сашо!
Учора приїхали сюди і ввечері пішли до опери на «Циганського барона». Поставлено добре. Виконано погано; хори дуже слабкі. У нас, гадаю, вийде набагато ліпше. Найбільше мені сподобалися декорації й розстановка. Тепер я бачу, що ми зробили помилку в першій картині, намалювавши старий замок надто далеко і високо!!! Зараз отримав телеграму, яку підписали Гаккебуш і Відкінд (з «Біржових відомостей»), з проханням дати за дармо три дебюти без дальшого ангажементу пані Чалеєвій (півсопрано) в поточному репертуарі.
Оскільки моя телеграма була без оплаченої відповіді, то пишу тобі (вони просять у телеграмі телеграфувати тобі). По-перше, вважаю, що звертатися треба прямо до тебе, по-друге, нам вона зовсім не підходить, а по-третє, ми не маємо часу давати тепер (без репетицій) дебют непотрібним артистам.
Це моя думка, а ти вирішуй сам; але я б відмовив, хоч би це виходило і від «Біржових відомостей», позаяк не можна відволікатися од «Ворожої сили». А без репетиції в жодному разі не можна давати дебюти, хоч би й досвідченим артистам. Та й репертуар, який я склав, не підходить Чалеєвій.
Перекажи Келлерові, аби він отримав від Коржира мої ноти «Тоска» для оркестру – 37 партій і 30 р. за прокат.
Тут залишимося до вечора п’ятниці. Їдемо на один день до Венеції, а потім на три дні до Мілана, Hotel della Ville.
Сьогодні присвячую день для перегляду театру опери (з внутрішнім облаштуванням сцени та ін.) і клопочу про ноти для «Циганського барона», котрі, як виявляється, не так-то легко отримати, й, можливо, і не отримаю; тоді доведеться списувати з нот дирекції імп. театрів.
Поспішаю відправити цього листа, а тому й закінчую. Сердечно обіймаю тебе і шлю мій привіт усій трупі. Бувай здоровий і пиши мені.
Твій усією душею М. Фігнер
Так, у нас не знайдеться і костюмів для цього мамонта, яким є Чалеєва!!!



16. О. А. Санінові
Неаполь, 4/17 квітня 1911 р.
Дорогий Сашо!
Третього дня вперше одержав звісточку про Народний дім від Келлера. Дуже пошкодував, що ти не наполіг, аби «Ворожа сила» пройшла до Пасхи!!!, а також дуже засмутила мене відмова Голінкіної. Тепер ми залишимося без драматичного сопрано! За цей час я багато бачив повчального в імп. Віденській опері, у «La Scala» (в Мілані) і тут у S. Carlo в Neapol’і. Як резюме скажу тобі, що ми в Росії йдемо великими кроками вперед, – особливо в сенсі «mise en scène». Дайте нам грошей, і ми Європу здивуємо і перевершимо. Постановка тут Giocond’и прямо ганебна, і тільки один Джиральдоні був на висоті.
У Флоренції я зовсім занепав – пролежав весь час. Моя перевтома позначилася… відбулась реакція, і я зліг. Тепер почуваюся майже добре. 6-го переїжджаємо до Ніцци. Сиджу на дієті й гріюся на сонечку. Рене доглядає мене як дитину. Відчуваю знесилення і сильні болі нирок і печінки. П’ю Karlsbad і ковтаю всіляку гидоту. Не дають навіть к’янті ковтнути!!! Про макарони й говорити нема чого. Сподіваюся в Ніцці знайти звісточку від тебе. Подумки весь час я з вами і в Народному домі [1], котрий я так полюбив і звик до нього, як до свого рідного дому. Сподіваюся придбати в Мілані оперу «Христофор Колумб» Франкетті для відкриття Нового театру. Опера дивовижна і підхожа для нас.
Цілую тебе.
Аби ти перший прочитав цього листа – кладу його в конверт!!!
Постарайся зламати впертість Залипського, аби втримати його в нас. «Циганського барона» без мене не став. Треба змінити дещо в декораціях і постановці.

Прим. 1. 1911 р. було відкрито Новий театр замість згорілого старого театру – в Народному домі.



17. В. М. Фігнер
Никифорівка, 19 червня 1916 р.
Дорога Віруньо!
Поздоровляю тебе з днем твого народження і прошу тебе прийняти від мене сто рублів, які тобі буде вручено восени. Як ти поживаєш? І як твоє здоров’я?
Ми тут живемо мирно і тихо за традиціями старих і давніх часів. Поїздки до Христофорівки на Святе джерело – наші єдині розваги. З Анютою і Лідою [1] (яка мешкає з нею) ми бачимося щодня. Приходячи двічі на тиждень, пошта дає нам змогу знайомитися з тим, що робиться на світі…
Погода стоїть тепла, але дощова. Дітки почуваються тут чудово. Але мешкати тут трохи тіснувато, мало кімнат. 28-го ми виїжджаємо до Петрограда. Дітки залишаться тут з Ольгою. 2-го будемо в Петрограді, а 8-го виїжджаємо звідти з Рене до Єсентуків, але я проїду з Армавіра до Туапсе, аби там приготувати все до нашого приїзду туди в серпні – куди Ольга Михайлівна привезе дітей з Никифорівки.
Сестри, певне, писатимуть тобі про всілякі подробиці, а тому я закінчую. Рене, дітки і я міцно тебе цілуємо. Вони теж усі тебе поздоровляють із твоїм 64-річним ювілеєм. Далі будь такою ж молодою душею і тілом, якою ми всі звикли тебе бачити.
З любов’ю до тебе твій брат М. Фігнер

Прим. 1. Анюта – Анна Фігнер, дружина Петра Фігнера. Ліда – сестра Миколи й Петра.


18. В. М. Фігнер
[Туапсе] «Небуг», дача. Пейкер.
10 серпня 1917 р.
Дорога моя Віруньо!
Як твоє здоров’я? і чи ти одужала після твого такого невдалого падіння? Не міг тобі раніше писати, позаяк лежав з підвішеною ногою. Я лежав голий на березі моря, зачитався газетою і спалив собі тіло, а головне – ноги. А оскільки на моїй правій нозі розширення вен, то зробилося запалення цих вен, і я пролежав дуже довго. Болю не було, та ходити зовсім не міг. Тепер усе минуло. Як це тебе надало так впасти? Сподіваюся, що тепер зовсім одужала. Як жаль, що ти не можеш до нас приїхати! Тобі б тут дуже сподобалось, позаяк природа тут неймовірно хороша. Можливо, ще надумаєш? Рене приїде до Петрограда на 1 вересня у справах, і от приїжджай відпочити до нас із нею. Я уявляю, як ти страждаєш душею через усе це безладдя!!! Читав газети – не бачиш аніякого просвітку!! Від Лідії одержав листа, в них там усе тихо, але живеться, видно, нелегко. Ольга, певно, вже в Петрограді, – писатиму їй. Де ти влаштувалась? Ми живемо тут добре і об’їдаємося нашими дивовижними фруктами. Дітки здорові й користуються всіма благами тутешнього життя. Рене, завдяки господарським клопотам, погано одужує, а тимчасом не хоче поступатися мені цими клопотами. Дуже тяжко з прислугою…
У нас гостюють Ольга і Віра Михайлівни, але всі від’їжджають близько 1 вересня. Їде й Рита – складати іспит. Я залишуся тут сам із Тасею [1] і француженкою. Та я й не знаю, чи повернуся до Петрограда, позаяк бачу, що там я не потрібен. А причин цього – не знаю, але, не приховую, що мені це дуже боляче і кривдно.
Будь здорова, дорога, дай Бог тобі сил і терпіння, аби пережити весь цей тяжкий час. Рене і дітки тебе міцно цілують. Ольга і Віра Михайлівни теж шлють свої привіти; а я гаряче і по-братньому тебе цілую й обіймаю.
Усією душею люблю тебе, брат М. Фігнер

Прим. 1. Тася – Тетяна, малолітня дочка Миколи і Рене Фігнерів.