Протягом останнього тижня мала відношення до двох ситуацій,які чомусь не ідуть з голови і є бажання поділитися з вами. У одній з них я була присутня, другу мені переповіли:
Тиждень тому вранці з чоловіком їхали у справах у центр нашого Слобожанського підгороднянською . маршруткою №236. Рідко буває, щоб на цих маршрутах хтось не лаяв нинішню владу і цей рейс не був виключенням. Огрядний чоловік поважного віку почав обережно прощупувати контингент у маршрутці декількома фразами, на що молодий чоловік, що сидів позаду мене зразу ж відреагував запитанням: - Так що може Рабіновича будемо обирати. Хвилинна тиша і жінка років 35-ти що сиділа поруч з ним відповіла : - Так ця ж кандидатура розрахована на дебільних українців, невже ми є такими. Хто може повірити у його брехню, что за три месяці він підніме нашу розвалену економіку. Та хіба таке можливо? Або, що зараз, під час війни, ми станемо прямо як Швейцарія і усі країни побіжать зберігати у нас свої гроші. Нахабно брешуть, а нам же так хочется вірити у казку і знову помиляємося. Жінка говорила російською і дуже емоційно.
Коли вона зупинилася, хтось несміло проронив: - Так може цього залишимо… Вона хвильку подумала і відповіла: - А нам хоч і золотого, то все одно буде поганий, тому что самі ми не міняємося, немає у суспільства бажання мінятися, тому так і живемо.
Що цікаво, що їй цього разу ніхто не заперечив, можливо контингент такий підібрася, бо нерідко такі емоційні розмови у сварку переходять.

Друга ситуація. Днями телефонує наша подруга – волонтер, майданівка, громадський активіст і схвильовано переповідає, що нині Вона на похороні двоюрідного брата у Запорізькій обл. і там таке чує від родичів своїх, що їй не по-собі від усього почутого від рідних людей. Вони уже жваво обговорюють кандидатури на майбутнього президента, за які Вони будуть голосувати - одні за Юлю, другі за Рабіновича, треті за Бойка і це їх право, їх вибір,та коли узнали, що наша подруга волонтер, то убили фазою наповал: - А вас, як не переметнетеся на другу сторону, то будуть усіх убивати. Подруга не з лякливих, не раз була на передовій, а від почутого і побаченого і досі оговтатися не може.
Не хочу, щоб цю публікацію розцінювали, як агітацію, чи навпаки. Усе дуже складно.

08.08.2018р. Надія Таршин