Скільки б вовка не кормили, а йому все мало.
Тягне, цупить все щосили до свого кагалу.
То корову на толоці чи бика заріже,
то вівцю, бо лицар бісів любить краще й свіже.

Цуприкує він щоднини, волоче до лігва
і нерідко від данини закипає лімфа.
Забереться до кошари, двері не завада
лісовому санітару, й виріже пів стада…

Уже якось понад вечір, після паші, вівці
зібралися на нараду у своїй домівці.
Стали думати-гадати, як їм з вовком зладить,
хто приборка бусурмана, хто біді завадить.

Приміряли в кандидати і ведмедя, й лиса,
сіроманця-супостата добре знали в лісі.
А тому лише сахались вовчої натури –
зрештою повідпадали всі кандидатури…

Хтось промовив, – З охоронцем затяглись дебати,
із двох зол тепер потрібно менше обирати.
Як ікластого узяти на вільну посаду,
буде сірий ощадніше ставитись до стада.

Пропозицію схвалили і зійшлись на тому –
запросили ненаситця до рідного дому.
Ще й оплату на порядок вищу положили,
не чіпав би лише ярок, не терзав щосили…

А на ранок у кошарі знов сумна картина –
вічним сном вже пів отари спочива під тином.
Вовкулака ж пузо гладить і сміється хитро,
бо начхати, що напишуть барани у титрах.

Зовсім перестав боятись – мітить у завферми,
претендує обиратись на наступний термін…
Скільки б вовка не кормили, а він все до лісу
повертає своє рило, бо слугує бісу!

25.08.2018