
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
21:26
Реалії змінюються, а разом із ними трансформуються й батьківські стратегії поведінки. Якщо раніше психотравми найчастіше були результатом перманентного контролю, жорстокості, емоційного ігнорування чи маніпуляцій (про це йдеться в першій частині), сьогодн
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Безсилля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безсилля
Я притиснулася до його лівого плеча щокою, аби сховатися від негараздів і болю навколишнього світу. Він, мій коханий чоловік, обійняв мене своїми великими руками, і я опинилася у "хатці". Згадалася дитяча гра. Коли він поряд, я відчуваю себе одразу у кількох ролях. Ці ролі дозволяє обирати мені він. І зараз я граю роль маленької дівчинки, яка шукає захисту і втішання. Мені гірко. Я не можу звикнути до втрат. Я не навчилася з холодним розумом сприймати смерть! Байдуже, чи це людина, чи це тварина.
Рися - кицька, яку привела наша кішка Люся - саме з неї, підкинутої нам під паркан іще кошенятком, бере початок часів проживання у нас удома котиків. Раніше були спроби обвестися постійною тваринкою, але киці або зникали, невідомо яким чином, певно знаходили інших господарів, або... Я не знаю достеменно, але киць постійних не було...
Рися народилася жвавою і веселою. З братиком-двійником. Трьох-масні вони вдвох так прудко бігали, що ми називали їх «опосумами» з мультику. Це була енергійна двійка, кмітливі і красиві. Через кілька років Рисіного братика збила машина. Я дізналася сумну звістку, перебуваючи в столиці. Були сльози. Щем. Сум. Все через необачних водіїв, які у жилому районі мого міста дозволяють собі космічні швидкості. Рися сумувала за братиком і ще довго нявкала, розшукуючи його. У тваринок теж є почуття і душа. Вони болісно переживають втрату близьких.
Проминуло кілька років. Рися дала не один виводок. І розумна, сповнена сил, відловлювала щурів та мишей у нашому та сусідніх дворах. Вона любила вдень ніжитися ліниво на сонечку, муркотіти пісеньки, коли хтось із рідних брав її на руки. Я тішилася і раділа, що можу вирватися з міста і насолодитися тактильним контактом шовкової шубки. Все сталося несподівано і блискавично. Татко виїхав за хвіртку двору і за кілька секунд повернувся, несучи Рисю. Я сполотніла. Він поклав її, окривавлену, з висолопленим язиком, долу. Я закричала. Киця ще дихала. Помалу. Вибігли домашні з хати. Що робити? Куди бігти? Може, ще можна врятувати?!
Аби я могла вдихнути життя у тільце цієї милої тваринки, я б не вагалася. Але зараз пульсувала лише одна думка – ветеринар. Я побігла, стримуючи сльози, шукати ветеринара, який проживає десь на сусідній вулиці. Схлипуючи, знайшла двір, чоловік швидко сів у машину і ми домчали додому. Серце киці помалу здавалося... Скільки того тільця на масу автівки на швидкості... я ще довго вила, поки вона вмирала...
Вона померла... Хтось скаже: «Подумаєш, кицька, тут людей збивають, і так не побиваються!»
Я не порівнюю зараз смерть людини і тварини. Усі мають право на життя! Усі!
І чи можна говорити про те, що чиясь смерть менш вартісна? Люди, схаменіться!
Я ще довго куталася у обійми коханого, схлипуючи на його плечі, викарбовуючи нігтями і пучками пальців візерунки, вкарбовуючи свій смуток, він мене притискав до серця, заспокоюючи. Але мені щеміло... Щеміло і щемить. Від безсилля змінити щось, аби оточуючі замислилися, як легко можна відняти чиєсь життя. Були обачнішими і відповідальнішими...
Рися - кицька, яку привела наша кішка Люся - саме з неї, підкинутої нам під паркан іще кошенятком, бере початок часів проживання у нас удома котиків. Раніше були спроби обвестися постійною тваринкою, але киці або зникали, невідомо яким чином, певно знаходили інших господарів, або... Я не знаю достеменно, але киць постійних не було...
Рися народилася жвавою і веселою. З братиком-двійником. Трьох-масні вони вдвох так прудко бігали, що ми називали їх «опосумами» з мультику. Це була енергійна двійка, кмітливі і красиві. Через кілька років Рисіного братика збила машина. Я дізналася сумну звістку, перебуваючи в столиці. Були сльози. Щем. Сум. Все через необачних водіїв, які у жилому районі мого міста дозволяють собі космічні швидкості. Рися сумувала за братиком і ще довго нявкала, розшукуючи його. У тваринок теж є почуття і душа. Вони болісно переживають втрату близьких.
Проминуло кілька років. Рися дала не один виводок. І розумна, сповнена сил, відловлювала щурів та мишей у нашому та сусідніх дворах. Вона любила вдень ніжитися ліниво на сонечку, муркотіти пісеньки, коли хтось із рідних брав її на руки. Я тішилася і раділа, що можу вирватися з міста і насолодитися тактильним контактом шовкової шубки. Все сталося несподівано і блискавично. Татко виїхав за хвіртку двору і за кілька секунд повернувся, несучи Рисю. Я сполотніла. Він поклав її, окривавлену, з висолопленим язиком, долу. Я закричала. Киця ще дихала. Помалу. Вибігли домашні з хати. Що робити? Куди бігти? Може, ще можна врятувати?!
Аби я могла вдихнути життя у тільце цієї милої тваринки, я б не вагалася. Але зараз пульсувала лише одна думка – ветеринар. Я побігла, стримуючи сльози, шукати ветеринара, який проживає десь на сусідній вулиці. Схлипуючи, знайшла двір, чоловік швидко сів у машину і ми домчали додому. Серце киці помалу здавалося... Скільки того тільця на масу автівки на швидкості... я ще довго вила, поки вона вмирала...
Вона померла... Хтось скаже: «Подумаєш, кицька, тут людей збивають, і так не побиваються!»
Я не порівнюю зараз смерть людини і тварини. Усі мають право на життя! Усі!
І чи можна говорити про те, що чиясь смерть менш вартісна? Люди, схаменіться!
Я ще довго куталася у обійми коханого, схлипуючи на його плечі, викарбовуючи нігтями і пучками пальців візерунки, вкарбовуючи свій смуток, він мене притискав до серця, заспокоюючи. Але мені щеміло... Щеміло і щемить. Від безсилля змінити щось, аби оточуючі замислилися, як легко можна відняти чиєсь життя. Були обачнішими і відповідальнішими...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію