Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
2026.03.31
16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
2026.03.31
16:02
Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за м
2026.03.31
12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
2026.03.31
11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
2026.03.31
11:24
Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях
2026.03.31
06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
2026.03.31
02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
2026.03.31
01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку.
Носієві традиційних цінностей знесло дах.
Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо.
Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою.
Найлегше у підвищенні тис
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Безсилля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безсилля
Я притиснулася до його лівого плеча щокою, аби сховатися від негараздів і болю навколишнього світу. Він, мій коханий чоловік, обійняв мене своїми великими руками, і я опинилася у "хатці". Згадалася дитяча гра. Коли він поряд, я відчуваю себе одразу у кількох ролях. Ці ролі дозволяє обирати мені він. І зараз я граю роль маленької дівчинки, яка шукає захисту і втішання. Мені гірко. Я не можу звикнути до втрат. Я не навчилася з холодним розумом сприймати смерть! Байдуже, чи це людина, чи це тварина.
Рися - кицька, яку привела наша кішка Люся - саме з неї, підкинутої нам під паркан іще кошенятком, бере початок часів проживання у нас удома котиків. Раніше були спроби обвестися постійною тваринкою, але киці або зникали, невідомо яким чином, певно знаходили інших господарів, або... Я не знаю достеменно, але киць постійних не було...
Рися народилася жвавою і веселою. З братиком-двійником. Трьох-масні вони вдвох так прудко бігали, що ми називали їх «опосумами» з мультику. Це була енергійна двійка, кмітливі і красиві. Через кілька років Рисіного братика збила машина. Я дізналася сумну звістку, перебуваючи в столиці. Були сльози. Щем. Сум. Все через необачних водіїв, які у жилому районі мого міста дозволяють собі космічні швидкості. Рися сумувала за братиком і ще довго нявкала, розшукуючи його. У тваринок теж є почуття і душа. Вони болісно переживають втрату близьких.
Проминуло кілька років. Рися дала не один виводок. І розумна, сповнена сил, відловлювала щурів та мишей у нашому та сусідніх дворах. Вона любила вдень ніжитися ліниво на сонечку, муркотіти пісеньки, коли хтось із рідних брав її на руки. Я тішилася і раділа, що можу вирватися з міста і насолодитися тактильним контактом шовкової шубки. Все сталося несподівано і блискавично. Татко виїхав за хвіртку двору і за кілька секунд повернувся, несучи Рисю. Я сполотніла. Він поклав її, окривавлену, з висолопленим язиком, долу. Я закричала. Киця ще дихала. Помалу. Вибігли домашні з хати. Що робити? Куди бігти? Може, ще можна врятувати?!
Аби я могла вдихнути життя у тільце цієї милої тваринки, я б не вагалася. Але зараз пульсувала лише одна думка – ветеринар. Я побігла, стримуючи сльози, шукати ветеринара, який проживає десь на сусідній вулиці. Схлипуючи, знайшла двір, чоловік швидко сів у машину і ми домчали додому. Серце киці помалу здавалося... Скільки того тільця на масу автівки на швидкості... я ще довго вила, поки вона вмирала...
Вона померла... Хтось скаже: «Подумаєш, кицька, тут людей збивають, і так не побиваються!»
Я не порівнюю зараз смерть людини і тварини. Усі мають право на життя! Усі!
І чи можна говорити про те, що чиясь смерть менш вартісна? Люди, схаменіться!
Я ще довго куталася у обійми коханого, схлипуючи на його плечі, викарбовуючи нігтями і пучками пальців візерунки, вкарбовуючи свій смуток, він мене притискав до серця, заспокоюючи. Але мені щеміло... Щеміло і щемить. Від безсилля змінити щось, аби оточуючі замислилися, як легко можна відняти чиєсь життя. Були обачнішими і відповідальнішими...
Рися - кицька, яку привела наша кішка Люся - саме з неї, підкинутої нам під паркан іще кошенятком, бере початок часів проживання у нас удома котиків. Раніше були спроби обвестися постійною тваринкою, але киці або зникали, невідомо яким чином, певно знаходили інших господарів, або... Я не знаю достеменно, але киць постійних не було...
Рися народилася жвавою і веселою. З братиком-двійником. Трьох-масні вони вдвох так прудко бігали, що ми називали їх «опосумами» з мультику. Це була енергійна двійка, кмітливі і красиві. Через кілька років Рисіного братика збила машина. Я дізналася сумну звістку, перебуваючи в столиці. Були сльози. Щем. Сум. Все через необачних водіїв, які у жилому районі мого міста дозволяють собі космічні швидкості. Рися сумувала за братиком і ще довго нявкала, розшукуючи його. У тваринок теж є почуття і душа. Вони болісно переживають втрату близьких.
Проминуло кілька років. Рися дала не один виводок. І розумна, сповнена сил, відловлювала щурів та мишей у нашому та сусідніх дворах. Вона любила вдень ніжитися ліниво на сонечку, муркотіти пісеньки, коли хтось із рідних брав її на руки. Я тішилася і раділа, що можу вирватися з міста і насолодитися тактильним контактом шовкової шубки. Все сталося несподівано і блискавично. Татко виїхав за хвіртку двору і за кілька секунд повернувся, несучи Рисю. Я сполотніла. Він поклав її, окривавлену, з висолопленим язиком, долу. Я закричала. Киця ще дихала. Помалу. Вибігли домашні з хати. Що робити? Куди бігти? Може, ще можна врятувати?!
Аби я могла вдихнути життя у тільце цієї милої тваринки, я б не вагалася. Але зараз пульсувала лише одна думка – ветеринар. Я побігла, стримуючи сльози, шукати ветеринара, який проживає десь на сусідній вулиці. Схлипуючи, знайшла двір, чоловік швидко сів у машину і ми домчали додому. Серце киці помалу здавалося... Скільки того тільця на масу автівки на швидкості... я ще довго вила, поки вона вмирала...
Вона померла... Хтось скаже: «Подумаєш, кицька, тут людей збивають, і так не побиваються!»
Я не порівнюю зараз смерть людини і тварини. Усі мають право на життя! Усі!
І чи можна говорити про те, що чиясь смерть менш вартісна? Люди, схаменіться!
Я ще довго куталася у обійми коханого, схлипуючи на його плечі, викарбовуючи нігтями і пучками пальців візерунки, вкарбовуючи свій смуток, він мене притискав до серця, заспокоюючи. Але мені щеміло... Щеміло і щемить. Від безсилля змінити щось, аби оточуючі замислилися, як легко можна відняти чиєсь життя. Були обачнішими і відповідальнішими...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
