ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Безсилля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безсилля
Я притиснулася до його лівого плеча щокою, аби сховатися від негараздів і болю навколишнього світу. Він, мій коханий чоловік, обійняв мене своїми великими руками, і я опинилася у "хатці". Згадалася дитяча гра. Коли він поряд, я відчуваю себе одразу у кількох ролях. Ці ролі дозволяє обирати мені він. І зараз я граю роль маленької дівчинки, яка шукає захисту і втішання. Мені гірко. Я не можу звикнути до втрат. Я не навчилася з холодним розумом сприймати смерть! Байдуже, чи це людина, чи це тварина.
Рися - кицька, яку привела наша кішка Люся - саме з неї, підкинутої нам під паркан іще кошенятком, бере початок часів проживання у нас удома котиків. Раніше були спроби обвестися постійною тваринкою, але киці або зникали, невідомо яким чином, певно знаходили інших господарів, або... Я не знаю достеменно, але киць постійних не було...
Рися народилася жвавою і веселою. З братиком-двійником. Трьох-масні вони вдвох так прудко бігали, що ми називали їх «опосумами» з мультику. Це була енергійна двійка, кмітливі і красиві. Через кілька років Рисіного братика збила машина. Я дізналася сумну звістку, перебуваючи в столиці. Були сльози. Щем. Сум. Все через необачних водіїв, які у жилому районі мого міста дозволяють собі космічні швидкості. Рися сумувала за братиком і ще довго нявкала, розшукуючи його. У тваринок теж є почуття і душа. Вони болісно переживають втрату близьких.
Проминуло кілька років. Рися дала не один виводок. І розумна, сповнена сил, відловлювала щурів та мишей у нашому та сусідніх дворах. Вона любила вдень ніжитися ліниво на сонечку, муркотіти пісеньки, коли хтось із рідних брав її на руки. Я тішилася і раділа, що можу вирватися з міста і насолодитися тактильним контактом шовкової шубки. Все сталося несподівано і блискавично. Татко виїхав за хвіртку двору і за кілька секунд повернувся, несучи Рисю. Я сполотніла. Він поклав її, окривавлену, з висолопленим язиком, долу. Я закричала. Киця ще дихала. Помалу. Вибігли домашні з хати. Що робити? Куди бігти? Може, ще можна врятувати?!
Аби я могла вдихнути життя у тільце цієї милої тваринки, я б не вагалася. Але зараз пульсувала лише одна думка – ветеринар. Я побігла, стримуючи сльози, шукати ветеринара, який проживає десь на сусідній вулиці. Схлипуючи, знайшла двір, чоловік швидко сів у машину і ми домчали додому. Серце киці помалу здавалося... Скільки того тільця на масу автівки на швидкості... я ще довго вила, поки вона вмирала...
Вона померла... Хтось скаже: «Подумаєш, кицька, тут людей збивають, і так не побиваються!»
Я не порівнюю зараз смерть людини і тварини. Усі мають право на життя! Усі!
І чи можна говорити про те, що чиясь смерть менш вартісна? Люди, схаменіться!
Я ще довго куталася у обійми коханого, схлипуючи на його плечі, викарбовуючи нігтями і пучками пальців візерунки, вкарбовуючи свій смуток, він мене притискав до серця, заспокоюючи. Але мені щеміло... Щеміло і щемить. Від безсилля змінити щось, аби оточуючі замислилися, як легко можна відняти чиєсь життя. Були обачнішими і відповідальнішими...
Рися - кицька, яку привела наша кішка Люся - саме з неї, підкинутої нам під паркан іще кошенятком, бере початок часів проживання у нас удома котиків. Раніше були спроби обвестися постійною тваринкою, але киці або зникали, невідомо яким чином, певно знаходили інших господарів, або... Я не знаю достеменно, але киць постійних не було...
Рися народилася жвавою і веселою. З братиком-двійником. Трьох-масні вони вдвох так прудко бігали, що ми називали їх «опосумами» з мультику. Це була енергійна двійка, кмітливі і красиві. Через кілька років Рисіного братика збила машина. Я дізналася сумну звістку, перебуваючи в столиці. Були сльози. Щем. Сум. Все через необачних водіїв, які у жилому районі мого міста дозволяють собі космічні швидкості. Рися сумувала за братиком і ще довго нявкала, розшукуючи його. У тваринок теж є почуття і душа. Вони болісно переживають втрату близьких.
Проминуло кілька років. Рися дала не один виводок. І розумна, сповнена сил, відловлювала щурів та мишей у нашому та сусідніх дворах. Вона любила вдень ніжитися ліниво на сонечку, муркотіти пісеньки, коли хтось із рідних брав її на руки. Я тішилася і раділа, що можу вирватися з міста і насолодитися тактильним контактом шовкової шубки. Все сталося несподівано і блискавично. Татко виїхав за хвіртку двору і за кілька секунд повернувся, несучи Рисю. Я сполотніла. Він поклав її, окривавлену, з висолопленим язиком, долу. Я закричала. Киця ще дихала. Помалу. Вибігли домашні з хати. Що робити? Куди бігти? Може, ще можна врятувати?!
Аби я могла вдихнути життя у тільце цієї милої тваринки, я б не вагалася. Але зараз пульсувала лише одна думка – ветеринар. Я побігла, стримуючи сльози, шукати ветеринара, який проживає десь на сусідній вулиці. Схлипуючи, знайшла двір, чоловік швидко сів у машину і ми домчали додому. Серце киці помалу здавалося... Скільки того тільця на масу автівки на швидкості... я ще довго вила, поки вона вмирала...
Вона померла... Хтось скаже: «Подумаєш, кицька, тут людей збивають, і так не побиваються!»
Я не порівнюю зараз смерть людини і тварини. Усі мають право на життя! Усі!
І чи можна говорити про те, що чиясь смерть менш вартісна? Люди, схаменіться!
Я ще довго куталася у обійми коханого, схлипуючи на його плечі, викарбовуючи нігтями і пучками пальців візерунки, вкарбовуючи свій смуток, він мене притискав до серця, заспокоюючи. Але мені щеміло... Щеміло і щемить. Від безсилля змінити щось, аби оточуючі замислилися, як легко можна відняти чиєсь життя. Були обачнішими і відповідальнішими...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію