Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Безсилля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безсилля
Я притиснулася до його лівого плеча щокою, аби сховатися від негараздів і болю навколишнього світу. Він, мій коханий чоловік, обійняв мене своїми великими руками, і я опинилася у "хатці". Згадалася дитяча гра. Коли він поряд, я відчуваю себе одразу у кількох ролях. Ці ролі дозволяє обирати мені він. І зараз я граю роль маленької дівчинки, яка шукає захисту і втішання. Мені гірко. Я не можу звикнути до втрат. Я не навчилася з холодним розумом сприймати смерть! Байдуже, чи це людина, чи це тварина.
Рися - кицька, яку привела наша кішка Люся - саме з неї, підкинутої нам під паркан іще кошенятком, бере початок часів проживання у нас удома котиків. Раніше були спроби обвестися постійною тваринкою, але киці або зникали, невідомо яким чином, певно знаходили інших господарів, або... Я не знаю достеменно, але киць постійних не було...
Рися народилася жвавою і веселою. З братиком-двійником. Трьох-масні вони вдвох так прудко бігали, що ми називали їх «опосумами» з мультику. Це була енергійна двійка, кмітливі і красиві. Через кілька років Рисіного братика збила машина. Я дізналася сумну звістку, перебуваючи в столиці. Були сльози. Щем. Сум. Все через необачних водіїв, які у жилому районі мого міста дозволяють собі космічні швидкості. Рися сумувала за братиком і ще довго нявкала, розшукуючи його. У тваринок теж є почуття і душа. Вони болісно переживають втрату близьких.
Проминуло кілька років. Рися дала не один виводок. І розумна, сповнена сил, відловлювала щурів та мишей у нашому та сусідніх дворах. Вона любила вдень ніжитися ліниво на сонечку, муркотіти пісеньки, коли хтось із рідних брав її на руки. Я тішилася і раділа, що можу вирватися з міста і насолодитися тактильним контактом шовкової шубки. Все сталося несподівано і блискавично. Татко виїхав за хвіртку двору і за кілька секунд повернувся, несучи Рисю. Я сполотніла. Він поклав її, окривавлену, з висолопленим язиком, долу. Я закричала. Киця ще дихала. Помалу. Вибігли домашні з хати. Що робити? Куди бігти? Може, ще можна врятувати?!
Аби я могла вдихнути життя у тільце цієї милої тваринки, я б не вагалася. Але зараз пульсувала лише одна думка – ветеринар. Я побігла, стримуючи сльози, шукати ветеринара, який проживає десь на сусідній вулиці. Схлипуючи, знайшла двір, чоловік швидко сів у машину і ми домчали додому. Серце киці помалу здавалося... Скільки того тільця на масу автівки на швидкості... я ще довго вила, поки вона вмирала...
Вона померла... Хтось скаже: «Подумаєш, кицька, тут людей збивають, і так не побиваються!»
Я не порівнюю зараз смерть людини і тварини. Усі мають право на життя! Усі!
І чи можна говорити про те, що чиясь смерть менш вартісна? Люди, схаменіться!
Я ще довго куталася у обійми коханого, схлипуючи на його плечі, викарбовуючи нігтями і пучками пальців візерунки, вкарбовуючи свій смуток, він мене притискав до серця, заспокоюючи. Але мені щеміло... Щеміло і щемить. Від безсилля змінити щось, аби оточуючі замислилися, як легко можна відняти чиєсь життя. Були обачнішими і відповідальнішими...
Рися - кицька, яку привела наша кішка Люся - саме з неї, підкинутої нам під паркан іще кошенятком, бере початок часів проживання у нас удома котиків. Раніше були спроби обвестися постійною тваринкою, але киці або зникали, невідомо яким чином, певно знаходили інших господарів, або... Я не знаю достеменно, але киць постійних не було...
Рися народилася жвавою і веселою. З братиком-двійником. Трьох-масні вони вдвох так прудко бігали, що ми називали їх «опосумами» з мультику. Це була енергійна двійка, кмітливі і красиві. Через кілька років Рисіного братика збила машина. Я дізналася сумну звістку, перебуваючи в столиці. Були сльози. Щем. Сум. Все через необачних водіїв, які у жилому районі мого міста дозволяють собі космічні швидкості. Рися сумувала за братиком і ще довго нявкала, розшукуючи його. У тваринок теж є почуття і душа. Вони болісно переживають втрату близьких.
Проминуло кілька років. Рися дала не один виводок. І розумна, сповнена сил, відловлювала щурів та мишей у нашому та сусідніх дворах. Вона любила вдень ніжитися ліниво на сонечку, муркотіти пісеньки, коли хтось із рідних брав її на руки. Я тішилася і раділа, що можу вирватися з міста і насолодитися тактильним контактом шовкової шубки. Все сталося несподівано і блискавично. Татко виїхав за хвіртку двору і за кілька секунд повернувся, несучи Рисю. Я сполотніла. Він поклав її, окривавлену, з висолопленим язиком, долу. Я закричала. Киця ще дихала. Помалу. Вибігли домашні з хати. Що робити? Куди бігти? Може, ще можна врятувати?!
Аби я могла вдихнути життя у тільце цієї милої тваринки, я б не вагалася. Але зараз пульсувала лише одна думка – ветеринар. Я побігла, стримуючи сльози, шукати ветеринара, який проживає десь на сусідній вулиці. Схлипуючи, знайшла двір, чоловік швидко сів у машину і ми домчали додому. Серце киці помалу здавалося... Скільки того тільця на масу автівки на швидкості... я ще довго вила, поки вона вмирала...
Вона померла... Хтось скаже: «Подумаєш, кицька, тут людей збивають, і так не побиваються!»
Я не порівнюю зараз смерть людини і тварини. Усі мають право на життя! Усі!
І чи можна говорити про те, що чиясь смерть менш вартісна? Люди, схаменіться!
Я ще довго куталася у обійми коханого, схлипуючи на його плечі, викарбовуючи нігтями і пучками пальців візерунки, вкарбовуючи свій смуток, він мене притискав до серця, заспокоюючи. Але мені щеміло... Щеміло і щемить. Від безсилля змінити щось, аби оточуючі замислилися, як легко можна відняти чиєсь життя. Були обачнішими і відповідальнішими...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
